Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота: архітектура стародавнього риму - Страница 6

Индекс материала
Курсова робота: архітектура стародавнього риму
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7

У Римі за указом Адріана був збудований мавзолей, частково перебудований у Середньовіччя і названий замком Святого Ангела. Споруджений на правому березі Тибру, він був доступний через спеціально наведений міст, на якому стояли золочені статуї, вони були замінені в XVII ст. роботами відомого італійського скульптора Лоренцо Берніні. З іншого кінця мосту у відкритому вестибюлі було видно статую імператора, поховання ж знаходилося високо – на 10-метровій висоті. На відміну від мавзолею Августа, лінію якого продовжував мавзолей Андріана, він ще в більшій степені був усипальницею.

Після Андріана в Римі поступово припиняється велике будівництво. На римському троні виявляється філософ Марко Аврелій – людина, що сповідає принципи, далекі античному оптимізму і близькі християнству. З почесних пам'яток Марка Аврелія збереглася тріумфальна колона на честь німецьких походів і кінна статуя. Ззовні колона схожа на колону Траяна, її рельєфи теж оповідають про конкретні факти історії.

Прагнення до відродження величі і могутності Римської імперії ззовні проявилося в тяжінні до грандіозності, властивій архітектурі й образотворчому мистецтву III — першої половини VI ст. н.е. Потреби римського міського життя викликали появу вже в I ст. н.е. нового типу будівель: гігантських терм — громадських лазень, розрахованих на дві-три тисячі чоловік. Це був цілий комплекс різнохарактерних за своїм призначенням споруджень, призначених для всебічного гармонічного розвитку людини. До залів холодних і теплих лазень, що утворювали центральне ядро композиції, примикали численні приміщення для гімнастичних вправ і розумових занять. Величезні склепінні і купольні зали вражали розкішшю обробки з мармуру і мозаїк, так само як і двори-сади з екседрами (напівкруглі ніші великих розмірів, завершені напівкупольним зводом) і площадками для ігор. Найбільш знамениті терми імператора Каракали (поч. III ст. н.е.), другі за розміром в Римі, дійшли до нас лише в руїнах. Слово “терми” в перекладі на українську мову означає теплі купання, лазні. [6, c. 59]. Вони являли собою своєрідну енциклопедію архітектурно-художніх і конструктивних прийомів, що застосовувалися в римському будівництві. Терми Каракали займали величезну площу з газонами, мали зали гарячої, теплої і холодної води (калдарій, тепідарій, фригідарій). Вони являли собою складні архітектурні спорудження, перекриті зводами різних конструкцій — вище досягнення інженерного генія. Їхні руїни дотепер вражають величчю. А сучасники Каракали могли любуватися і блиском напівкоштовних каменів, і позолотою, і мозаїкою, і багатим декором, що покривав стіни і зводи терм. У нішах стояли статуї і статуетки.

Терми Діоклетіана в Римі перевершують колосальними розмірами терми Каракали.

Художні ідеали римського мистецтва III і VI ст. н.е. відбивали переломний, складний характер епохи: розпад древньоантичного укладу життя і світорозуміння супроводжувався новими пошуками в мистецтві. У розвитку останніх найбільше проявилася роль провінцій і варварських впливів. Грандіозні масштаби деяких пам'ятників у Римі й у його провінціях нагадують архітектуру Древнього Сходу. У той же час виявлялася тенденція максимально полегшити архітектуру, підсилити в ній роль простору, одухотворити його.

У римських провінціях продовжувався розквіт містобудування, там були дорогі замовлення, туди спрямовувалися кращі майстри з Рима. Серед римських провінцій, що процвітали, особливе місце належить північній Африці. Тут дотепер збереглося багато прекрасних будівель – храмів, вілл, портиків, житлових будинків, часто з дивовижними мозаїками підлоги, що зберегли цілі картини в рамах, віртуозні по техніці виконання.

Загальний рівень цивілізації у всій Римській імперії в той час був високий як ніколи — аж до далекої Британії, куди доходив той же Адріан і де закінчив свої дні Септимій, глава нової римської династії. У його правління в Римі виникла ілюзія можливого відродження колишньої величі.

Пластичний стиль стає гранично мальовничим. Рельєфи тріумфальної арки Септимія, поставленої на честь десятиліття правління і перемог у Месопотамії, ще більш, ніж у колоні Марка Аврелія, втрачають визначеність контурів і форм. Каміння стіни перетворюється в суцільну ажурну тканину, тремтячу в нерівних відблисках світлотіні. Знаменитий Септимій і зведено при ньому базилікою.

Про базиліку як спорудження, дуже розповсюдженому в римлян, варто відзначити особливо. Тип базиліки (від грецьк. «базиліке» — «царський будинок») — прямокутної витягнутої будівлі для громадських зібрань і рад — виник вже в Греції в III ст. до н.е. Базиліка зводилася в центрі давньоримських міст. Тут відправлялося судочинство, укладалися торгові угоди, крім того, городяни приходили сюди провести час. Базилікою називають також християнський храм, що композиційно слідує римському прототипові. У Римі базиліки розташовувалися звичайно біля форумів і з'явилися, очевидно, у 2 ст. до н.е. (базиліка Порція, 184 р. до н.е.). З цього часу і до початку 4 ст. н.е. (базиліки Максенція – Костянтина в Римі, 307–313 рр.) вони зводилися на всіх скорених римлянами територіях. Коли після видання в 313 р. Міланського едикту про віротерпимість християнам було дозволено відкрито сповідати свою віру, базиліки послужили прототипом для зведення християнських церков.

Давньоримська базиліка мала чітко виражені особливості в плані. Перекриття широкого середнього нефа спочивало на двох рядах колон (чи стовпів), по сторонах до нього примикали один чи кілька бічних нефів, що також опиралися на колони. Нартекс, чи вестибюль, був один на всі нефи. На протилежному кінці середнього нефа знаходилася вівтарна частина, чи вима, де був жертовник з нішеобразною апсидою за ним. У базиліках, що служили будинками судів, судочинство відправлялося саме у вівтарній частині, тут малися крісла для суддів, суддівських чиновників і адвокатів ведучих позов сторін. Публіка стежила за ходом розгляду, стоячи в нефах.

Коли в 4 ст. християни зробили базиліку місцем богослужінь, виявилося, що її внутрішній пристрій цілком підходить для здійснення церковних обрядів. Жертовник пересвятили, єпископ зайняв місце судді, а пресвітери – місця навколо. Парафіяни заповнили нефи, що відокремлювалися тепер від передалтарної частини низьким парапетом, що згодом перетворився у вівтарний бар’єр. Незабаром, однак, введення процесій з пісньоспівами, що виконуються на початку і кінці служби при вході і виході духівництва, привело до того, що для них стали використовуватися бічні нефи. Нартекс залишався єдиним місцем у церкві, куди допускалися люди, на яких була накладена покута, а також готуються прийняти водохрещення. З боку вівтарної частини середній неф звичайно завершувався аркою, найчастіше чудово прикрашеної (іноді її називають тріумфальною аркою). Так, поступово, всі елементи язичної базиліки наповнялися християнським змістом.

Однією з найбільших у Римі була базиліка Ульпія, побудована архітектором Аполлодором Дамаським для імператора Траяна бл. 107–113 рр. Весь форум Траяна композиційно будувався навколо базиліки Ульпія. Її фасад (довга сторона цієї базиліки) виходив на велику площу, посередині якої була споруджена кінна статуя імператора. Будинок (розміром 117 м на 55 м у плані) мав всього 5 нефів; обидві торцеві сторони закінчувалися екседрами (великими напівкруглими приміщеннями) з вівтарями і місцями для суддів і радників. За базилікою Ульпія розміщалися будинки двох бібліотек, для грецьких і латинських книг, між якими піднімалася знаменита меморіальна колона Траяна. інтер'єри базиліки були чудові, їх прикрашали ряди колон зі стовбурами з червоного єгипетського граніту, увінчані біломармуровими капітелями коринфського ордера. Віконні прорізи над колонадами у верхній частині стін середнього нефа дозволяли світлу проникати усередину. Перекриття були дерев'яні, балкові.

На батьківщині Септимія, в Лептис Магне (Північна Африка), була побудована базиліка, що відрізнялася від усіх колишніх особливим задумом і розкішшю обробки. На вузьких сторонах, східній і західній, у неї були дві напівкруглі ніші — апсиди. Утворюючі їх різьблені пілони (стовпи) присвячувалися Діонісу і Гераклові і були прикрашені сценами їхніх подвигів.

До кінця III століття в Римі настала тимчасова ремісія. Імператорська влада почасти зміцніла, обстановка трішки налагодилася. З усіх боків столицю імперії тіснили варвари, і найбільш важливими архітектурними спорудженнями стали міцні оборонні стіни, серед яких особливе місце займала стіна Авреліана.

Імператор Діоклетіан, що правив на рубежі III – IV століть, уже рідко бував у Римі. Його резиденцією була Салона, місто в східній Адріатиці. Діоклетіан зробив важливий крок до зміцнення імперії, провівши ряд реформ, підсиливши державну бюрократію і систему стягування податків. Про характер його часу красномовно говорить побудований у Салоні палац. Обнесений могутньою фортечною стіною з вежами, з виходами до моря, чітко розпланований, він був схожий скоріше на військовий табір. Однак у ньому були і житлові будівлі, і господарські служби, і мавзолей, і храм, і парк. Він був зручний для життя: Діоклетіан, добровільно склавший із себе владу після 20-ти років правління, навіть розводив там овочі. Але все-таки в цьому палаці не відчувається колишньої волі. Є в ньому особлива строгість і зумовленість у супідрядності всіх частин, близька палацам майбутніх візантійських імператорів.

Велика імперія йде до кінця, коли на трон сідає Костянтин, перший імператор, що офіційно прийняв християнство. Антична релігія остаточно зжила себе.

Завершальною пам'яткою цього часу була базиліка Максенція, перемогу над яким увічнив Костянтин на Римському форумі (306—312 р. н.е.). Повернена фасадом до римського форуму базиліка, будівництво якої було розпочато Максенцієм (бл. 307), а завершилося вже при Костянтині (у 312), набагато ближча до остаточної форми склепінної християнської базиліки. Базиліка була задумана настільки грандіозною, з такими колосальними прольотами зводів, що навіть мудрість римських інженерів не врятувала її від руйнування – незабаром після зведення вона обрушилася. Наскрізною каркасною конструкцією вона перевершувала середньовічні християнські базиліки Західної Європи. Базиліка Максенція – одне із самих грандіозних склепінних споруджень Рима (площа 6 тис. кв. м). Прямокутна в основі, вона мала зі східної сторони критий портик на стовпах. Середній неф був перекритий трьома хрестовими зводами, що піднімалися над підлогою, вилощеним кам'яними плитами, на 36 м. Бічні нефи, також розділені на три відсіки, чи травеї, кожен, були перекриті циліндричними зводами, розташованими так, щоб максимально сприяти стійкості будівлі. На опорних стовпах, що підтримують циліндричні зводи, були встановлені могутні контрфорси, що виступали над покрівлею бічних нефів і приймали на себе горизонтальний розпір більш високих хрестових зводів середнього нефа. У результаті з'явилася можливість залишити в його причілках великі вікна, завдяки чому базиліка була відмінно освітлена. Вхід, що спочатку знаходився на короткій східній стороні будівлі (тут був і нартекс), був при Костянтині перенесений у середину довгої південної стіни, що викликало прибудову апсиди напроти нього, з подовжньої північної сторони (раніше апсида малася тільки з західної). Блискучий зразок інженерної думки й одночасно витвір мистецтва, ця будівля початку 4 ст. на тисячу років випередила величні кафедральні собори Франції й Англії з їхніми склепінними перекриттями.



Популярні роботи