Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні - Страница 2

Индекс материала
Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7

Такі зміни характерні також для сучасного етапу науково-технічної революції (НТР). Впливаючи на соціальні та природні умови життя людини, НТР сприяє появі у людей нових ознак по-людськи біологічного. Вони свідчать про те, що дедалі менше місця в адаптації людини припадає на "суто" біологічне, тобто спільне з біологічною адаптацією живих організмів. Постала потреба розширити розуміння мотивування адаптаційної діяльності живих систем за межі, зумовлені принципом гомеостазису, за межі уявлень про організм як інертну систему, що виводиться зі стану рівноваги лише під впливом зовнішніх поштовхів [13].

Наукові передумови для поглибленої розробки проблем мотивації біологічної (а також, як буде показано далі, психологічної та соціальної) адаптації виникли у зв'язку з появою нових методик і технічних можливостей вивчення функціонування організму людини.

За результатами досліджень, поряд із потребою зберегти основні фізіологічні константи ("гомеостатична") організму властива й так звана дослідницька потреба — здобути нову інформацію про навколишній світ. Так само, як гомеостатичне пристосування реалізується включенням певних фізіологічних механізмів шляхом збудження відповідних рецепторів, дослідницька поведінка зумовлюється реакцією, що активізує системи вищих нервових центрів. Подразники при цьому виконують дві функції — сигнальну (інформаційну) та активізуючу (енергетичну).

Крім того, реакція активізуючої системи вищих нервових центрів, що зумовлює дослідницьку поведінку, є ні чим іншим, як проявом вищої нервової діяльності мозку, яка належить до сфери психіки. Це свідчить про наявність діалектичного взаємозв'язку біологічної та психологічної адаптації.

Отже, діалектична єдність організму та середовища виявляється в процесі біологічної адаптації через неподільний зв'язок двох домінант поведінки організму при їхній взаємодії, спрямованої, по-перше, на збереження організму як системи і, по-друге, на забезпечення вивчення середовища.

Як бачимо, людині притаманна біологічна форма пристосувальної діяльності щодо зовнішнього світу. Оскільки біологічне в ній є специфічно людським, ця пристосувальна діяльність як на гомеостатичному, так і на дослідницькому рівні має активний характер, тобто є біологічною адаптацією. Але в актуалізації того чи іншого вибору в людини вирішальну роль відіграє так званий свідомий мотив. Мотивація діяльності людини, у тому числі адаптаційної, належить до сфери вивчення науки психології і тому зумовлює потребу вивчення психологічної адаптації.

Проблеми адаптації людини активно розробляються в західній психології в межах спеціального напряму, що виник у 30-40-х роках XX ст. на базі необіхевіоризму (Н. Міллер, Дж. Даллард, Р. Сіре та ін.) і відгалужень психоаналітичної психології, пов'язаних із культурною антропологією (Р.Бенедикт, М. Мід) та психосоматичною медициною (Ф. Александер, Т.Френч). Незважаючи на відмінності між цими психологічними школами та напрямами, всіх їх об'єднує погляд на мотив діяльності індивіда як такий, що виникає й розвивається через порушення гомеостатичної рівноваги між організмом та середовищем як прагнення її відновити. Отже, потреба відновлювати рівновагу із середовищем, що її відчуває організм, розглядалась як основний рушій адаптивної поведінки [2; 17].

Такий погляд на сутність психологічної адаптації, що передбачає як домінанту адаптаційної поведінки людини мотив досягнення рівноваги з навколишнім середовищем у відповідь на зовнішні збурення, тривалий час панував в уявленнях про адаптацію західних психологів і психологів колишнього СРСР. Проте він звужує розуміння ролі психологічної адаптації, зводить її лише до забезпечення цілісності біологічної системи організму людини всупереч руйнівним впливам середовища. Іншими словами, роль психологічної адаптації зводиться до забезпечення перебігу біологічної адаптації.

Розглядаючи психологічну адаптацію як особливий вид психічної діяльності людини у відповідь на зміни зовнішнього середовища, важливо насамперед з'ясувати, чому в цьому разі активізується психіка людини, на що ця активність спрямована, які причини визначають саме адаптивну активність психіки.

Отже, шлях визначення сутності психологічної адаптації лежить через вивчення потреб, що викликають цю адаптацію.

Одну з потреб, що детермінують психологічну адаптацію, вже було розглянуто. Вона має гомеостатичний характер і її вплив обмежений. Спрямована вона переважно на психічне забезпечення біологічної адаптації. Спрямованість же на середовище має, безумовно, рефлекторний характер, первісно притаманний організму і закладений в його конструкцію у процесі природного відбору. Тому при нових змінах зовнішнього середовища дія такого пристосувального механізму малоефективна. Мало того, за різкої відмінності раніше невідомих змін зовнішнього середовища, що виходять за межі "спадкової програми", його мотивації не відбудеться. З огляду на це мотивована під впливом гомеостатичної потреби діяльність має пристосувальний характер.

Серед потреб негомеостатичного характеру з психологічною адаптацією безпосередньо пов'язані так звані орієнтувальні потреби.

Сама назва цих потреб доволі точно відображає їхню роль у процесі саморегулювання поведінки. Базуючись на раніше засвоєній інформації від різних подразників, адекватно реагуючи на різні сигнальні значення, живі організми відповідають на вплив орієнтувальних потреб, що постали в результаті появи новизни в навколишньому (або внутрішньому) середовищі, мотивацією адаптивної поведінки. Тим самим орієнтувальні потреби дають змогу всім живим організмам вибирати такі форми поведінки, які сприяють досягненню корисної мети та уникненню негативних наслідків. Щодо адаптації організму у відповідь на вплив навколишнього середовища орієнтувальні потреби не лише приводять у дію процес адаптивної діяльності, а й допомагають обрати тактику адаптивної поведінки. Зважаючи на те, що за таким самим принципом регулює свої відносини з фізичними середовищами і людина, зазначимо, що завдяки розвиненому інтелекту мотивація адаптивної поведінки в людини усвідомлена. Реалізуючи закладені можливості пізнання, передбачення, планування та організації поведінки, людина забезпечує свою незалежність від навколишнього середовища, надає пристосувальній діяльності адаптивноадаптуючого характеру, що змінює як її поведінку, так і навколишнє середовище. Отже, адаптація людини, що мотивована орієнтувальними потребами, має активний характер, спрямована на усунення її недостатньої орієнтованості, спричиненої появою новизни в навколишньому світі.

Дослідження засвідчують, що орієнтувальні потреби мають структуру, до якої входять пізнавальна потреба, потреба в емоційному контакті, а також потреба в розумінні змісту життя. Кожна з цих потреб зумовлює відповідні види адаптивної поведінки людини. Так, під впливом пізнавальної потреби мотивується прагнення індивіда до пізнання незрозумілих явищ. Потребі в емоційному контакті відповідає регулювання поведінки людини залежно від емоційного ставлення інших людей. А у відповідь на потребу зрозуміти зміст життя формується прагнення співвідносити цінність власної особистості з різними рівнями колективних і загальнолюдських цінностей [18].

Отже, реалізація орієнтувальних потреб мотивує поведінку людини, спрямовану на дослідження й аналіз нової ситуації середовища не лише з урахуванням предметних співвідношень, а й спираючись на емоційне оцінювання людей, а також за допомогою абстрактних понять, співвіднесення із сукупністю суспільних цінностей. У результаті виникає можливість не лише констатувати події, а й передбачати, планувати їх. Завершальним етапом і наслідком мотивації адаптивної поведінки є формування мети діяльності та програми, що включає засоби її реалізації.

Виконаний аналіз сутності психологічної адаптації людини підводить до такого розуміння цього явища: зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі, які стосуються конкретної людини, створюють тим самим елемент новизни ситуації, що є джерелом виникнення в індивіда орієнтувальних потреб. Під впливом останніх здійснюється мотивація поведінки людини (назвемо її адаптивною), спрямованої на задоволення орієнтувальних потреб, формуються у свідомості мета і програма цієї поведінки. Мета поведінки — досягти адекватного оцінювання змін середовища та нової ситуації загалом, визначити значущість цих змін для себе та для ефективної взаємодії із середовищем, а також потреби коригування цієї взаємодії, шляхи її здійснення. Програма поведінки передбачає вивчення й аналіз інформації про зміни, розширення для цього рівня емоційних контактів, співвіднесення особистих інтересів і цінностей із суспільно значущими, а також цінностями змін. Слід підкреслити, що власне психологічна адаптація обмежується тільки усвідомленням мети та програми адаптивної поведінки. Реалізація останньої, тобто сама адаптивна поведінка, лежить поза межами психологічної адаптації.

Отже, психологічна адаптація є процесом мотивації адаптивної поведінки людини, формування мети та програми її реалізації, що виникає у відповідь на значущу новизну навколишнього світу. У кожному конкретному випадку перебіг процесу психологічної адаптації набирає емоційного забарвлення та динаміки згідно з особливостями характеристик психіки індивіда.

Психологічна адаптація безпосередньо пов'язана з іншими рівнями адаптації людини. З одного боку, через психологічну адаптацію підтримується біологічна адаптація на психічному рівні, з другого — безпосередньо психологічна адаптація як продукт функціонування мозку здійснюється на біологічній основі.

Неоднозначною є також взаємозалежність психологічної та соціальної адаптації. Психологічна адаптація як соціально зумовлена суспільним характером змін навколишнього середовища та людської свідомості, психіки, що її викликають, у свою чергу, шляхом формування цілей і програми впливає на ефективність адаптивної діяльності, надає динаміці цієї діяльності індивідуального емоційного забарвлення. Без психологічної адаптації, що спонукає людину до адаптивної діяльності, яка немовби "дає старт" соціальній адаптації, остання була б просто неможливою.

Ефективність психічної адаптації напряму залежить від організації мікросоціальної взаємодії. При конфліктних ситуаціях у сімейній або виробничій сфері, утрудненнях у побудові неформального спілкування порушення механічної адаптації відзначалися значно частіше, ніж при ефективній соціальній взаємодії. Також з адаптацією прямо зв'язаний аналіз факторів певного середовища або оточення, Оцінка особистісних якостей навколишніх як фактору приваблюючого в переважній більшості випадків сполучалася з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактору відразливого - з її порушеннями.

Але не тільки аналіз факторів навколишнього середовища визначає рівень адаптації й емоційної напруженості.


Популярні роботи

Останні реферети