Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні - Страница 4

Индекс материала
Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Хворі циклотимією й шизофренією значно відрізняються від інших дезадаптованих школярів не тільки за структурою особистісних особливостей, але й відносно механізмів формування шкільної дезадаптації й способів її подолання.

Нажаль, депресія в молодої людини - становить основну, хоча й не єдину, основу шкільної дезадаптації, без якої всі інші фактори значною мірою втрачають свою руйнівну силу. Активні, цілеспрямовані, емоційно врівноважені, товариські особистості в будь-якому віці здатні протистояти негативним впливам і, як правило, при будь-яких обставинах залишаються адаптованими в мікросоціальному середовищі. Амбулаторні форми депресії рідко попадають у поле зору психіатра, що має не тільки клінічні, але й соціально-психологічних корінь: при існуючій системі психіатричної допомоги звернення до диспансеру й постановка на психіатричний облік натрапляють на непереборний психологічний бар'єр як у самого підлітка, так і в його батьків [7].

Депресивні ідеаторні розлади проявляються в сповільненості мислення, труднощах або неможливості осмислення й запам'ятовування навчального матеріалу, відмові від ситуацій з необхідною розумовою напругою. Депресивні школярі усе більше часу витрачають на готування домашніх завдань, зв'язуючи це в основному з ускладненням навчальної програми. Стрімке падіння успішності при збереженні колишнього рівня домагань, у загальному відповідним природним здатностям дитини або підлітка, веде спочатку до тривалого просиджування за уроками, виконання яких уже не приносить задоволення, а, навпроти, супроводжується роздратуванням і люттю. При відсутності успіхів від посилених занять підліток надалі прагне уникнути ситуацій, що контролюють якість досягнень, тайкома пропускає деякі уроки, контрольні, а потім і зовсім припиняє відвідувати школу. Особливо швидка навчальна декомпенсація наступає в підлітка при депресії з "інтелектуальним крахом".

Уражений, незрозумілий, зневірений що-небудь змінити у своєму житті, підліток реагує на всі зауваження у своєї адресу брутальністю, різкістю, словесною, а іноді й фізичною агресією. Він стає конфліктним, забіякуватим, зарозумілим і нетерпимим. У родині він потайливий, ворожий, особливо до того з батьків, хто проявляє більшу жорстокість і прямолінійність. Опозиційність, негативізм, заперечення авторитетів у цих випадках виступають у перебільшеній, гротескній формі. Можливі різного роду істероформні стани, демонстративні спроби самогубства, відходи з будинку й бродяжництво.

Тим часом сімейна ситуація також є істотним чинником, що сприяє дезадаптації дитини або підлітка. Нерідко батьки самі вводять необґрунтований зберігаючий режим для своєї дитини; ставлячи захворювання сина (або дочки) у центр уваги, вони дають панічні реакції на найменші погіршення його самопочуття, не довіряють лікарям, дійсно не здатним полегшити стан хворого, шукають нових фахівців, у тому числі й так званих "нетрадиційних", що часом проповідує середньовічні марновірства.

Таким чином, механізми соціальної дезадаптації, в основі якої лежать депресивні розлади, надзвичайно різноманітні й обумовлені всім спектром соціальних, психічних і соматичних факторів, що перебувають у тісному взаємозв'язку. Виявлення психічних порушень (наприклад, депресивного стану) у дитини або підлітка є першим кроком на шляху профілактики шкільної дезадаптації. Послідовність даної профілактичної роботи складається з декількох етапів: визначення клінічних особливостей, типологічної й нозологічної приналежності патологічного стану; вироблення тактики виховання психічно хворої дитини або підлітка; соціально-педагогічної корекції; динамічного спостереження й контролю; лікування; введення необхідних соціально-реабілітаційних мір.

Тактика виховання дитини, підлітка, що страждає психічним захворюванням, залежить від глибини й структури психічних розладів, ступеня декомпенсації хворого й від тієї мікросоціальної ситуації, у якій він перебуває.

На самому початку лікування дитини або підлітка з депресивними розладами перед психіатром встає найважливіше завдання - вибір антидепресанту й визначення його оптимальної дози, тобто дози, з одного боку, що виключає можливість виникнення важких побічних явищ або ускладнень терапії й що дозволяє продовжувати шкільне навчання, а з іншого боку, досить ефективної, сприятливому максимальному полегшенню стану хворого.

Початок профілактики шкільної дезадаптації й ранньої реабілітації по суті збігається з першим оглядом дитини психіатром, коли після ретельного збору анамнезу, бесіди з дитиною й рішення кваліфікаційних питань лікар проводить роз'яснювальну роботу й раціональну психотерапію з батьками. Основна мета сімейної психотерапії полягає в корекції неправильного відношення до дитини, крайніми проявами якого є жорстокі примусові заходи й покарання або, навпроти, прагнення захистити, ізолювати від однолітків, дати відпочити від занять [5].

Беручи до уваги можливість виникнення в школярів важких форм шкільної дезадаптації, необхідно максимально скоротити в цьому віці перші етапи реабілітації (відбудовну терапію й реадаптацію), сполучаючи їх із властиво реабілітацією. У процесі лікування хворий послідовно проходить стадії полегшеного навчання: індивідуальне навчання вдома, індивідуальне навчання в школі, індивідуальне навчання з вільним відвідуванням класу, індивідуальне навчання по деяких предметах з обов'язковим відвідуванням інших уроків.

Таким чином, реабілітаційно-профілактичний підхід до школярів, хворих ендогенними афективними психозами, завжди індивідуальний, є тривалим, послідовним, спадкоємним процесом, основу якого становить сполучення умов, що щадять, зі своєчасною активізацією хворого для досягнення навчання, що не припиняється, і виховання, що максимально наближається до форми навчання й виховання здорових дітей, з обов'язковим перебуванням у дитячому колективі. Для профілактики й подолання шкільної дезадаптації у хворих ендогенними захворюваннями школярів необхідний комплекс корекційних заходів, що поєднують зусилля різних фахівців: психіатрів, психологів, психотерапевтів, у тому числі сімейних психотерапевтів, дефектологів, соціальних працівників і педагогів, за умови їх обов'язкового тісного контакту з родиною хворого школяра.

 

Психологічна дезадаптація осіб,

що знаходяться в умовах позбавлення волі

Особистісні зміни, які відбуваються під час адаптації до умов позбавлення волі, мають у своїй основі складний процес взаємодії внутрішніх (біологічні, біопсихічні, психологічні) і зовнішніх (соціальних) чинників. Водночас, як зазначається у відповідній літературі, дієвість зовнішніх впливів залежить від того, наскільки вони відповідають так званим правилам внутрішнього реагування конкретного індивіда. За психологічним законом конвергенції (В. Штрек), принципом детермінізму (С. Рубінштейн), психологічний розвиток є не механічним сприйняттям особистістю зовнішніх впливів, а результатом конвергенцій внутрішніх даних із зовнішніми умовами розвитку [15].

Невід'ємною складовою особистісної динаміки засудженого під час адаптації до нових для нього умов позбавлення волі є постійне відчуття тривоги, що є переважаючим емоційним станом. Почуття тривоги виникає в разі, коли індивід стикається з критичним, негативним ставленням до себе з боку оточуючих, ставлення, яке сприймається як загроза власному «Я», коли він відчуває свою неефективність в щоденному житті (Р. Лозарус, З. Фрейд) [3].

На основі уявлень К. Юнга, О. Шострома, К. Леонгарда, П. Ганушкіна виділяються криміногенні типи особистості, які здійснюють негативний вплив на особистість новоприбулих засуджених, накладають серйозні обмеження на їх психологічну адаптацію в установі виконання покарань.

В зарубіжній пенітенціарній психології прийнятий підхід до типології засуджених, що ґрунтується на чотирьох вимірах: делінквентність, порушення соціалізації; психопатизація, агресивність; пригніченість, тривожність, невротизація; психологічна незрілість, неадекватність сприйняття навколишнього.

Як свідчить статистика, лише четверта частина ув'язнених адаптується. Всі інші протягом усього терміну ув'язнення перебувають в стані хронічного стресу. Тому актуальним є завдання вжиття засобів, які б активізували процеси психологічної адаптації засуджених до умов позбавлення волі і дозволяли долати негативні явища особистісних змін.

Існує ряд корекційних вправ, що є найбільш ефективними при роботі із засудженими з метою подолання стану дезадаптації в умовах позбавлення волі та оптимізації їх особистісної сфери. Дана психологічна корекція негативних особистісних утворень засуджених ґрунтується на інтегративному підході, комплексному застосуванні гуманістично зорієнтованих методик і включає корекцію рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, сприяє виробленню адекватної самооцінки, підвищенню психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів [16].

До критеріїв ефективності психокорекційної роботи відносятся:

- бажання засудженого усвідомити свої проблеми і ресурси;

- формування позитивного самоставлення;

- відкритість до взаємодії з оточуючим середовищем;

- готовність до змін;

- здатність самостійно приймати життєво важливі рішення;

- прийняття на себе відповідальності;

- орієнтація на вільний вибір і на майбутнє тощо.

Дана психокорекційна робота передбачає проведення шістьох занять і полягає в корекції рівня агресії, мотиваційної сфери, навичок спілкування, самооцінки, психологічної стійкості засудженого до впливу негативних індивідуально-особистісних і середовищних факторів.

В результаті застосування даного підходу боротьби з присохологічної дезадаптацією засуджених осіб з практики було встановлено, що найбільших змін зазнає мотиваційно-ціннісна сфера, прояви різних форм агресії, почуття вини та певні особистісні утворення.

РОЗДІЛ ІІІ. ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК АДАПТАЦІЇ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ, ДЕЗАДАПТАЦІЇ І ДИСОЦІАЛІЗАЦІЇ, ЇХ ВРАХУВАННЯ В РОБОТІ З РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ ЛЮДЕЙ

 

3.1 Взаємозвязок адаптації і соціалізації

Соціалізація особистості – безперервний процес її становлення і розвитку. І в цій безперервності значну роль відіграє соціальна адаптація – необхідний механізм соціалізації, яка, в свою чергу, є передумовою соціально реадаптивного процесу. Соціальна реадаптація постає як специфічна форма соціалізації. Підготовчий етап соціально адаптивної поведінки припускає відповідний рівень соціалізації особистості, на основі чого й стають можливими відносно стійка поведінка і діяльність особистості в різних соціокультурних ситуаціях [8].

Завдяки активності людини його життєвий шлях, відображення його соціально-психологічної реальності, перетворюється на складну двосторонню систему взаємодії особи і соціального життя.


Популярні роботи

Останні реферети