Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні - Страница 5

Индекс материала
Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Складний процес взаємовпливу один на одного і є джерелом розвитку і становлення індивіда.

Вивчення процесів соціалізації у наш час зводиться до широкого і вузького розуміння цього поняття.

Соціалізація в широкому розумінні - це визначення походження і формування родової природи людини. Йдеться про історичний процес розвитку людства, філогенез.

Соціалізація у вузькому сенсі - це процес залучення людини до соціального життя шляхом активного засвоєння його норм, цінностей і ідеалів. Виходячи з тлумачення соціалізації як результату засвоєння людиною умов соціального життя і активного відтворення їм соціального досвіду, її можна розглядати як типовий і одиничний процеси.

Перший визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних і інших відмінностей і пов'язаний з формуванням типових для певного співтовариства стереотипів поведінки.

Соціалізація як одиничний процес пов'язана з індивідуалізацією особи, виробленням нею власній лінії поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду і як результат - становленням індивідуальності.

Хоч би яка галузь наукового знання досліджувала феномен соціалізації, в нім постійно розкривають нові якості, що лише підкреслює багатогранність цього поняття, а не означає кожного разу нове його тлумачення. Адже будь-яка наука, яка вивчає цей процес, розкриває тільки ті його сторони, які відносяться до предмета її вивчення.

Сказане дозволяє виділити філософський, соціологічний, психологічний, соціально-психологічний, психолого-педагогичний аспекти соціалізації.

З точки зору соціально-психологічного підходу соціалізація полягає у формуванні соціального досвіду індивіда, яке здійснюється в процесі його взаємодії зі своїм найближчим середовищем і оточенням.

Слід зазначити, що найповнішу і об'єктивну характеристику соціалізації можна отримати лише в результаті міждисциплінарного дослідження цього процесу, проведення якого вимагає дотримання основних методологічних принципів: соціальній детермінації (соціально-економічний розвиток суспільства детермінує умови існування найближчого оточення і впливає на процес соціалізації); само детермінації (індивід в процесі соціалізації розглядається як активний початок в перетворенні матеріальних і духовних цінностей); дієвого опосередкування (основним способом засвоєння індивідом соціального досвіду є його активна взаємодія зі своїм найближчим оточенням, яке здійснюється в процесі спілкування і діяльності); двостороннього процесу соціалізації - входження індивіда в систему міжособових стосунків і одночасне відтворення цих стосунків, яке реалізується в структурі сімейних, шкільних, товариських і інших зв'язків).

Міждисциплінарний підхід до вивчення процесу соціалізації передбачає виділення і розділення в нім двох взаємозв'язаних напрямів: змістовною і функціональною, де перший представлений власними досягами і утвореннями, а другою характеризує те, як і під дією яких соціально-психологічних механізмів відбувається їх формування.

Т. Парсонс в ролі основного механізму соціалізації визначає адаптацію. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як одну з частин соціалізації і як її механізм.

Тому розрізняється два види адаптації - психофізіологічна і соціально-психологічна, що знаходяться у взаємозв'язку. При цьому соціально-психологічна адаптація передбачає оволодінням особою ролі під час входження в нову соціальну ситуацію, це - конкретний процес соціалізації.

Адаптація є чимось „меншим”, якщо можна так сказати, від соціалізації. Це зрозуміло хоча б з того, що адаптація є лише одним з елементів соціалізації, але разом з іншим, не менш важливим, бо в житті людини її активність, її творче вибіркове відношення до середовища, активне відтворення соціального досвіду, перетворення наявних соціальних умов і форм займає важливе місце в повній соціалізації особи.

Отже, соціалізація являється як єдність адаптації і активності особи: засвоєння норм і цінностей соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю індивіда.

Процеси соціально-психологічної адаптації і соціалізації щільно пов’язані. Соціальна адаптація людини передбачає формування активної особистісної позиції, усвідомлення власного соціального статусу. Умовою і результатом адаптації особистості є сформованість соціально- і професійнозначучих засобів спілкування, поведінки та діяльності, які суспільство визнає і підтримує.

Слід зазначити, що дезадаптація людини може бути прямим наслідком високої міри і повноти його соціалізації. Тому деяким вченим видається не зовсім точним твердження деяких авторів, ніби "соціально-психічна адаптація - один з шляхів повної соціалізації" [8].

Ступінь соціалізації особи, залежно від конкретної групової ситуації, може стати основою як для адаптації, так і для дезадаптації. Якщо в цьому суспільстві моральні норми і принципи, а також інші загальнолюдські цінності служать головним засобом маскування егоїстичних прагнень, тобто якщо домінуючою соціальною орієнтацією людей є дволикість, то цілком природно, що соціалізація особи, здійснена шляхом інтерналізації загальнолюдських цінностей, може стати основною причиною фрустації і дезадаптації особи [17].

Адаптація може здійснюватися на рівнях малих груп і усього суспільства. Адаптація особи в групі - цей такий її стан, який дозволяє їй без тривалих конфліктів і фрустрацій з можливою повнотою проявляти свої творчі, конструктивні можливості, переживати стани самоствердження і власної цінності, значності.

Оскільки особа одночасно є членом декількох груп, то в деяких з них вона може бути добре адаптована, в інших - гірше. Вона може бути членом і таких груп, в яких її положення близьке до повної дезадаптації. Наприклад, при хорошій адаптації в трудовому колективі особа може бути дезадаптована в сім'ї.

 

3.2 Сфери прояву дезадаптації і дисоціалізації

Разом з поняттям „асоціалізація” особи широко використовується термін „соціальна дезадаптація”, який означає порушення активного пристосування індивіда до умов соціального середовища за наявності помилкового або недостатньо розвиненого уявлення людини про себе і свої соціальні зв'язки. Соціально-психологічна дезадаптації передбачає збої в процесі оволодіння особою відповідної ролі під час входження в нову соціальну ситуацію. При роботі з соціально дезадаптованими клієнтами слід зважати на те, що процес соціально-психологічної дезадаптації супроводжується зниженням самооцінки особи, розмивання індивідуальності, зростанням незадоволення своїм положенням в соціальному оточенні. Зазвичай в такій особі наявний внутрішній конфлікт між її статусом і домаганнями.

Факт соціально-психологічної дезадаптації вимагає від індивіда реалізації власного комунікативного потенціалу в іншій общині - такій, де б його особливості були прийнятними і, в міру можливості, корисними і цінними. Саме тому людина вливається в особливі групи собі подібних (які не завжди йдуть на користь), де вона проявляє і демонструє свої якості, значимі для тих угрупувань. На основі цього визначаються її статус, роль і позиція і відбувається інтеграція особи в деяку групу, в якій часто підтримку отримують такі якості індивіда, які суспільство з тієї або іншої причини не сприйняло (агресивність, жорстокість і тому подібне). Особа, яка інтегрувалася в такого роду групу, починає діяльність в напрямі, який не відповідає сталим громадським нормам, її поведінка різною мірою відрізняється від загальноприйнятої, а іноді спрямована проти цих норм і стереотипу поведінки [11].

Таку поведінку прийнято називати асоциальною і антисоціальною, де остання вважається небезпечнішою, оскільки має тенденцію до переростання в протиправну і злочинну. Дезадаптації особи супроводжується невдоволенням своїм положенням, причини якого можуть мати прямий і опосередкований характер. У першому випадку незадоволення виникає у зв'язку з несприйняттям індивідом певних умов життя взагалі, в другому - невдоволення виникає внаслідок порівнювання людиною свого соціального положення з положенням представників інших соціальних груп, нехай це будуть громадяни іншої країни або представники вищого шару суспільства. Усе це є причиною виникнення у індивіда завищених вимог до безпосереднього середовища існування з подальшим невдоволенням. Деякі приклади дезадаптації осіб і методи боротьби з даним явищем були приведені мною в другому розділі даної курсової роботи

Вивчаючи проблему дезадаптації, не можна обійти феномена дисоціалізації людини як негативного результату її існування в соціумі.

Дисоціализа́ція (лат. De (відсутність, усунення чого-небудь) + фр. Socialisation (соціалізація)) — втрата індивідом, з яких-небудь причин, соціального досвіду, що відбивається на його життєдіяльності і можливості самореалізації в соціальному середовищі [10].

Процес дисоціалізації передбачає, що на певній стадії нормальної соціалізації особи виддувається її деяка деформація (людина попадає під вплив негативного мікросередовища), результатом якої є руйнування попередніх позитивних норм і цінностей і засвоєння антигромадських зразків поведінки. Отже, дисоціалізація – зворотний до соціалізації процес, який характеризується відчуженням особи (на певному етапі розвитку) від основної маси людей, входженням особи в неформальні групи.

З вищеназваними поняттями тісно пов'язане поняття „дефініції – „негативна соціалізація, яка трактується по-різному: з одного боку, вона ототожнюється з дисоціалізацією у своєму крайньому прояві - як інтеграція особи в особливу підструктуру макросоціуму, яку представляють такі інститути дисоціалізації, як неформальні групи асоціальної або антисоціальної спрямованості (система ціннісних орієнтацій людини в такій групі складається з суміші позитивних і негативних цінностей, де перші набуті в звичному для більшості з нас оточенні, що залишилося від минулого досвіду, другі були придбані на основі досвіду спільної діяльності в новому середовищі неформальної групи); з іншого боку - негативна соціалізація розглядається як псевдоінтеграція індивіда на основі феномену свідомого конформізму - людина формально сприймає і відтворює стосунки свого оточення, створюючи видимість просоціального члена суспільства, проте система її ціннісних орієнтацій не відповідає загальноприйнятому, видхиляючись у бік споживчого, маніпулятивного відношення до матеріальних і духовних цінностей соціуму, в якому вона живе. Таке приховане відношення клієнта до життя, залишившись непоміченим, може бути перешкодою для успішної соціалізації. В такому випадку спеціалісту з соціальної адаптації вкрай необхідно звертати увагу не тільки на видимі та логічні причини дезадаптації, а й відчути всі приховані орієнтації клієнта.

Дисоціалізація особистості має багато причин, які залежать від конкретної особи і ситуації в якій вона опинилася.


Популярні роботи

Останні реферети