Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні - Страница 6

Индекс материала
Курсова робота на тему: Адаптація, дезадаптація і реадаптація людини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7

Так, наприклад, виникнення дисоціалізації в дітей і підлітків шкільного віку залежить від ряда факторів таких як психологічний клімат в педагогічному колективі, особистісні характеристики вчителів, адміністрації й персоналу школи, психогігієнічні фактори навчального процесу, взаємини в родині, психічне здоров'я батьків школяра, міжперсональні відносини в середовищі однолітків та від особливостей особистості самої дитини.

При роботі з людми похилого віку слід враховувати, що джерелом дисоціалізації у похилому віці в основному є: дефекти сенсорно-перцептивної сфери, дефекти інтелекту, зниження доходів, вихід на пенсію, втрата одного із членів подружжя, нехтування старшого покоління, послаблення комунікабельності тощо.

Дисоціализація може досягати різних рівнів, від легкої дезорієнтації в соціальних ситуаціях, до повної втрати зв'язку з соціальним середовищем. У разі сильної дисоціалізації особа, частенько, вже не може відновити втрачені цінності, норми і ролі в повному об'ємі. Сильна дисоціалізація має місце при попаданні індивіда в екстремальні умови. Саме з такими умовами стикаються ті, хто потрапляє в концентраційні табори, в'язниці і колонії, психіатричні лікарні, психоневрологічні інтернати, а в деяких випадках і що проходять службу у збройних силах [19].

Причини дисоціалізації можуть бути найрізноманітніші: тривала хвороба, відпустка, психічний розлад, ізоляція і тому подібне. На думку сучасних науковців до дисоціалізації можуть призводити надмірне використання сучасних технологій і сучасна культура. Є підозри, що вплив розважальних телекомунікаційних технологій (вікторин, лотерей, реаліті-шоу і тому подібного), Інтернету (веб-форумів, блогів, ігор і іншого) і „глянцових” журналів може призвести до певного ступіню дисоціалізації особи [19].

 

ВИСНОВКИ

Узагальнено можна сказати, що соціалізація - це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм, цінностей, необхідних для успішної життєдіяльності в певному суспільстві.

Соціалізація, як багатогранний процес, може виконувати різні функції при реалізації соціальної активності особистості. В одних випадках ступінь соціалізованості особистості може сприяти її соціальній адаптації, в інших – перешкоджати входженню в відносно нове для неї середовище. Це зумовлено, перш за все, тим, що соціальні установки, ціннісні орієнтації і соціальні стереотипи особистості не завжди співпадають з вимогами середовища її життєдіяльності. Часто ситуація висуває вимоги, що не відповідають надбаним у процесі соціалізації знанням, здібностям, навикам тощо. Об'єктивна необхідність у соціальній реадаптації спонукає особистість активно набувати якостей, що відповідають певній соціально реадаптованій ситуації.

Цілеспрямований вплив на клієнта (або виховання) в ідеалі припускає максимально управляти процесом соціалізації. Проте повне усунення стихійного початку з процесу соціалізації особи представляється неможливим, а установка на можливість цього - помилковою і ілюзорною, адже розвиток і становлення суспільства і його членів завжди зберігає особливості природно-історичного процесу, який включає складну діалектику свідомого і стихійного.

Соціалізація людини розгортається за конкретними умовами життєдіяльності індивіда.

Цей процес охоплює усі аспекти залучення особи до культури, навчання і виховання, за допомогою яких людина придбаває здатність брати участь в громадському житті.

Успішній соціалізації сприяє дія таких чинників, як очікування, зміна поведінки і прагнення відповідати цим очікуванням. Залучаючись в процес історичної практики, індивід проявляє свою соціальну суть, формує соціальні якості, набуває особистого життєвого досвіду. Об'єктивно, формуючи і розвиваючи власне „Я”, людина не може існувати без спілкування і діяльності.

Отже, основними сферами соціалізації можна вважати діяльність, спілкування і самосвідомість. У діяльності людина виражає себе як громадський індивід, проявляє особові якості, самостійність, ініціативу, творчість і професіоналізм, засвоює нові види прояву власної активності. У сфері спілкування відбувається поглиблене розуміння себе і інших учасників комунікативного процесу, збагаченню змісту взаємодії і сприйняття людьми один одного. Сфера самосвідомості припускає осмислення свого соціального статусу, освоєння соціальних ролей, формування соціальної позиції, моральної орієнтації людини.

Під способами соціалізації учені переважно розуміють конкретні види взаємодії індивіда з середовищем, за допомогою яких він активно залучається до громадського життя і засвоює соціальний досвід. Способи залежать як від особливостей самої особи, так і від соціальної ситуації, в якій індивід опиняється.

Вищесказане дозволяє говорити про зовнішній і внутрішній прояв відношення особи до умов життєдіяльності, які не завжди співпадають, тобто зміст соціалізації не буде повним, якщо його оцінювати тільки за зовнішніми ознаками. Йдеться також про зовнішні і внутрішні критерії процесу соціалізації. Серед критеріїв соціалізації особи виділяють: зміст сформованих установок, стереотипів, цінностей, картин світу; здатність особи до адаптації, її типова поведінка, спосіб життя; соціальна ідентичність, незалежність особи, упевненість, самостійність.

Адаптація - це властивості організму пристосовуватися до дії факторів навколишнього середовища.

Проблема адаптації притягає останнім часом увагу багатьох дослідників і розглядається у фізіології, соціології, психології, педагогіці.

Це пов'язане з тим, що політична, економічна, соціальна й навіть екологічна ситуація швидко змінюється не тільки в нашій країні, але й у світі викликає в житті сучасної людини велику кількість стресів. І для того, щоб вижити в таких умовах, від кожної людини потрібна максимальна гнучкість у пристосуванні до нових умов життя. Зміни, що супроводжують адаптацію, зачіпають всі рівні: від молекулярного (мобілізація захисних сил організму) до морального (психологічна стійкість до різних впливів) і професійного (професійні навички, уміння, професійна орієнтація). Масштаби, тип і важливість нинішніх змін спричинюють труднощі в пізнанні та оцінюванні особистістю суспільної значущості цих змін, а також у виробленні програми адекватної корекції взаємодії особистості та середовища. Допомогти подолати ці труднощі покликані освіта й виховання, а в разі потреби — соціальна робота.

Існують такі елементи або рівні адаптації - біологічний, психологічний та соціальний.

Безперервний процес становлення і розвитку особистості являє собою процес соціалізації. І в цій безперервності значну роль відіграє соціальна адаптація – необхідний механізм соціалізації, яка, в свою чергу, є передумовою соціально реадаптивного процесу. Соціальна реадаптація постає як специфічна форма соціалізації. Підготовчий етап соціально адаптивної поведінки припускає відповідний рівень соціалізації особистості, на основі чого й стають можливими відносно стійка поведінка і діяльність особистості в різних соціокультурних ситуаціях.

Дезадаптація – це порушення пристосування організму та психіки людини до змін навколишнього середовища, що виявляється в неадекватних психічних, фізіологічних реакціях. Як відомо, у звичайних життєвих умовах особистість характеризується відносно стабільними психофізіологічними рисами.

Адаптація індивіда до нових соціально-психологічних умов, яких неможливо уникнути, відбувається у двох напрямках. В одному психологічна адаптованість особистості проявляється в гармонійній рівновазі, а в іншому - у формі конфлікту. Це відбувається тоді, коли захисні реакції індивіда є недостатніми.

Як стало відомо, соціальна дезадаптація проявляється в порушенні норм моралі і права, в асоціальних формах поведінки і деформації системи внутрішньої регуляції, референтних і ціннісних орієнтацій, соціальних установок. При соціальній дузадаптації мова йде про порушення процесу соціального розвитку, соціалізації індивіда, коли є порушення як функціональної, так і змістовної сторони соціалізації.

Вивчаючи проблему дезадаптації, не можна обійти феномена дисоціалізації людини як негативного результату її існування в соціумі.

Дисоціализація - це втрата індивідом, з яких-небудь причин, соціального досвіду, що відбивається на його життєдіяльності і можливості самореалізації в соціальному середовищі.

Процес дисоціалізації передбачає, що на певній стадії нормальної соціалізації особи виддувається її деяка деформація (людина попадає під вплив негативного мікросередовища), результатом якої є руйнування попередніх позитивних норм і цінностей і засвоєння антигромадських зразків поведінки. Отже, дисоціалізація – зворотний до соціалізації процес, який характеризується відчуженням особи (на певному етапі розвитку) від основної маси людей.

Дисоціалізація особистості має багато причин, які залежать від конкретної особи і ситуації в якій вона опинилася. Причини дисоціалізації можуть бути найрізноманітніші: тривала хвороба, відпустка, психічний розлад, ізоляція, зниження доходів, вікові зміни і тому подібне.

Розкривши питання дезадаптації та дисоціалізації людини, стає зрозумілим те, що всі особи з даними проявами потребують сторонньої допомоги кваліфікованого спеціаліста з адаптації та реадаптації. Звісно кожна особа потребує різну кількість допомоги – одним досить лише консультування для попередження дезадаптації та дисоціалізації, а до інших необхідно приміняти чи не весь набір адаптивних методик. Але чітко зрозуміло одне, що до кожної групи клієнтів (і до кожного особисто) слід підходити індивідуально, щоб якнайточніше виявити шкідливі фактори і причини дезадаптації. Тільки керуючись таким принципом є можливість повернути індивіда до повної соціалізації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонян Ю.М., Верещагин В.А., Калманов Г.Б. Тюремная субкультура и нейтрализация ее негативных проявлений // Государство и право. - 1996. - № 10;

2. Березин Ф.Б.Психическая и физиологическая адаптация человека. Л.: Наука,1988.-268 с.;

3. Блэкборн Р. Психология криминального поведения. – СПб.: „Питер”, 2004. – 496 с.;

4. Бохонкова Ю. Можливості корекції особистісних чинників соціально-психологічної адаптації // Соціальна психологія. -2005. -№ 2. - С. 45-54;

5. Гарбузов В. И. Нервные дети: Советы врача. – Л.: Медицина, 1990. – 176 с.;

6. Дикая Л.Г.Отношение человека к неблагоприятным жизненным событиям и факторы его формирования /Л.Г.Дикая,А.В.Махнач //Психологический журнал.-1996.-Т.17,№ 3.-С.137 -148.;



Популярні роботи

Останні реферети