Українські Реферати

Шкідливе та­кож утворення льоду в міжклітинниках: великі кристали його тиснуть на стінки клітин, деформують протопласт. Залежно від біологічних особливостей культури кожна з цих причин може бути головною, оскільки для кожної клітини існує гранична межа зневоднення і стиснення (відхилення від неї спричиняє загибель рослини)

При третьому типі вимерзання спочатку утворюється позаклітинний, а потім внутрішньоклітинний лід. Таке явище частіше спостерігається у морозостійких деревних рослин при низьких температурах — близько мінус 40°С.

Зовнішні ознаки: вимерзання: бувають різними. Частіше, рослини залишаються зеленими, а після відтавання  втрачають, тургор, жовтіють і засихають. Вимерзання починається із старих листків, а потім; поширюється на молодші органи. Особливо шкідливим, є пошкодження: вузла кущення, тому заходи; захисту рослин від вимерзанню завжди мають бути: спрямовані насамперед на те, щоб запобігти зниженню температури до критилної у зоні залягання вузиш кущення.

Коли критичні: температури тримаються недовго,. вимерзання може й не бути, оскільки: на рослини впливає не тільки абсолютний мінімум температури, а й тривалість, її дат.

Рослини найбільші морозостійкі на початку зими. Основними заходами запобігання вимерзанню є вирощування морозостійких сортів, сівба в оптимальні строки, загортання» насіння в- добре ущільнений: грунт на оптимальну глибину. Поспішність із сівбою призводить до переростання рослин, а в разі запізнення з нею сходи до настання зими бувають недорозвиненими (в обох, випадках: морозостійкість знижу­ється). Якщо насіння загортати: мілка або в неущільнений грунт, вузол кущення формується близько до поверхні грунту і пошкоджується морозами.

Вимокання. Найбільшої шкоди шківам озимих культур завдає осіннє, а потім ще й весняне застоювання води і перезволоження грунту, які на умовах України, спостергаються переважно в районам Передкарпаття Закарпаття.

Застоюванню талих вод і вимокання рослин із факторів зовнішнього середовищ сприяють, високий рівень підґрунтових вод, погані водно-фізичні властивості грунту, слабка його водопроникність ступінь ослоєння і перезволоження, важкий гранулометричний склад, випадання великої кількості опадів, утворення притертої льодової кірки, глибоке промерзання грунту, повільне наростання: позитивних температур у вес­няний період. З іншого боку, ступінь вимокання зумов­люється етаном рослин: рослини, що добре розкущилися, пошкоджуються менше, ніж слабкі, які встигають утворити лише два-три, листочки; добре загартовані рослини і менш ослаблені протягом зимового період також відзначаються більшою стійкістю проти вимокання. Слід зазначити, що перезволоження грунту. В період активної вегетації зернових культур, у тому числі й озимих, також негативно впливає на рослини.

Загибель рослин від вимокання почекається з мацерації меристиматичних ткани листкової піхви, а потім відбу­ваються руйнування воскоподібних речовин клітинних стінок, розпад хлоропластів, втрата тургору і ослизнення.

Вимокання — настільки шкідливе явище, що навіть ко­роткочасне застоювання на посівах талих сод призводить до їх зрідженій, ураження кореневої системи рослин хворобами, зменшення інтенсивності ростових процесів, залізнення з настанням фаз розвитку, зменшення продуктивності кущи­стості, величини колоса, їх озерненості, виповненості зерна, а отже, й до значних втрат врожаю.

Боротьба з процесами вимокання посівів озимих зернових культур потрібно розпочинати з профілактичних заходів, спрямованих на поліпшення водно-фізичних властивостей грун­ту шляхом влаштування мілкого закритого дренажу, системи відвідних канав, вапнування кислих грунтів, систематичного внесення органічних і мінеральних добрив. Поряд з цими агротехнічними заходами слід забезпечувати підвищення морозо- і зимостійкості рослин.

Випрівання. Дослідженнями було доведено, що сніг, навіть при метровому шарі, не перешкоджає нормальному газо­обміну рослин, оскільки повітря під ним за вмістом кисню майже не відрізняється від повітря над його поверхнею. При тривалому перебуванні рослин під глибоким шаром снігу вони відчувають нестачу не в кисні, а в запасних речовинах, необхідних для нормального дихання та обміну речовин. У зв'язку з цим процес випрівання озимих дослідники роз­поділили на три фази: 1 — вуглеводну-виснаження озимих рослин; 2 — розпад органічних речовин (білків та ін.); З — ураження сніговою пліснявою ослаблених на зиму рослин. Причинами ослаблення рослин можуть бути осіннє перезволоження, нестача елементів живлення й освітлення у період з'явлення сходів і кущення, випадання снігу на не досить промерзлий грунт, а також пізнє танення снігу весною. До речі, не всі дослідники поділяють думку, що незамерзлий стан грунту при випаданні снігу має вирішальне значення для випрівання озимих культур. Випадки їх випрівання ряд до­слідників спостерігали як при випаданні, снігу на добре про­мерзлий, так і незамерзлий грунт, коли на його поверхні утримувалася температура, близька до 0 °С.

Результати досліджень з вивчення причин випрівання озимих хлібів у різних грунтово-кліматичних умовах пере­конливо свідчать, що стан грунту в період утворення гли­бокою снігового покриву є одним з факторів, які визначають ступінь випрівання рослин лише в тих місцевостях, де на­ступні умови перезимівлі озимих посівів (температура повітря, випадання опадів, тривалість зимового періоду, висота і стро­ки залягання снігового покриву) не можуть тривалий час змінити температуру під снігом.

Випирання. Однією з причин пошкодження озимих хлібів є здування грунту, що викликає випирання рослин. Воно виникає внаслідок частого замерзання і відтанення грунту, що найчастіше спостерігається ранньою весною або на початку зими, коли морозні ночі змінюються теплими днями.

Грунт під час замерзання у зв'язку з утворенням у ньому льоду розширюється в об'ємі і, здуваючись, захоплює із собою рослини. Під час відтанення грунту і перетворення кристалів льоду на воду грунт зменшується в об'ємі й осідає,. а рослини лишаються немов би висмикнутими з нього, з оголеними вузлами кущення й обірваними корінцями.

Механічне пошкодження рослин при випиранні можливе лише у тому випадку, якщо грунт міцно примерзає до рослини.

Льодяна кірка в окремі роки дуже шкідлива, особливо в морозні зими. Вона буває притертою й висячою. Висяча] кірка з'являється на посівах озимих тоді, коли сніг тане частково. Після похолодання на його поверхні утворюється щільний льодяний шар, а під ним нещільний шар снігу або пустоти. Така кірка менш шкідлива. Якщо відлиги тривалі; й сніг тане майже повністю або просочується водою, на посівах залишається шар води, яка, замерзаючи, утворює суцільну льодяну кірку. Дощі під час відлиг посилюють ці утворення. Така кірка вмерзає у грунт на глибину його відтавання, а вузли кущення й корені рослин вмерзають у лід. Дія притертої кірки різнобічна. Лід механічно пошкод­жує рослини. Він у п'ять разів теллопровідніший, ніж сніг, і посилює дію морозів, тому рослини швидше вимерзають. Під кіркою порушується газообмін, рослини відчувають не­стачу кисню. У них переважає аеробне дихання з утворен­ням спирту, який токсично діє на клітини. Шкідливість кірки підвищується із збільшенням її товщини й часу перебування на посівах. Краще виживають під кіркою добре розвинені рослини. Дещо послабити шкідливість дії кірки можна снігозатриманням.

Загальна оцінка стану посівів. Стан посівів визначають на око за п'ятибальною шкалою: 5 балів — рослини міцні, здорові, вирівняні за густотою, ріст і розвиток нормальний, очікуваний урожай — високий; 4 бали — добрий, але не відмінний стан посівів, є невеликі відхилення від норми (нерівномірна густота, незначне засмічення, пошкодження тощо), очікуваний урожай вищий за середній; 3 бали середній стан, не досить рівномірні густота, висота, ку­щистість, є пошкодження, очікуваний урожай середній; 2 ба­ли — поганий стан, посіви зріджені, густота нерівномірна, часто трапляються ділянки без рослин, очікуваний урожай . нижчий за середній; 1 бал — дужі поганий стан, посіви дуже зріджені, рослини низькорослі, є значні пошкодження, передбачається низький урожай; 0 балів — повна або майже повна загибель посівів.

Спостереження за станом озимих культур. В Україні більше половини площі зернових займають озимі культури. Проте частина їх через несприятливі умови (морози, різкі коливання температури, притерта льодяна кірка тощо) зрід­жується або зовсім гине. Щоб у такому випадку своєчасно вжити заходів, протягом осінньо-зимового та весняного періодів треба систематично стежити за станом посівів.

Осіннє та весняне обстеження посівів. Восени озимі посіви обстежують після припинення вегетації рослин, тобто коли середня добова температура повітря утримується нижче 5 °С, у південних районах — нижче 3 °С протягом п'яти днів. Навесні посіви обстежують через 10 днів після віднов­лення вегетації рослин.

Осіннє суцільне обстеження починають з огляду посівів на кожному полі із зазначенням культури, сорту, попе­редника, строку сівби, кількості добрив та часу їх внесення. На підставі визначення рівномірності густоти, фази та інтен­сивності розвитку рослин, забарвлення листків, ступеня по­шкодження рослин шкідниками і хворобами, засміченості бур'янами дають окомірну оцінку стану посівів — добрий, задовільний, поганий. Потім на пробних ділянках уточнюють кількість та кущистість рослин, зрідженість посіву з вста­новленням причин цього явища,, визначають глибину за­гортання насіння та закладання вузла кущення.

Пробні ділянки завдовжки 1 м відбирають по діагоналі поля на двох суміжних рядах у характерних для посіву чотирьох місцях.

На розкущених посівах з оптимальною густотою рослини на ділянці викопують. Після цього підраховують кількість рослин та стебел, визначають коефіцієнт кущення (частка від ділення всієї кількості стебел на загальну кількість рослин з однієї ділянки). Вимірюють глибину загортання і залягання вузла кущення по етіольованій підземній частині стебла не менш як у 25 рослин.

За інтенсивністю забарвлення листків встановлюють ступінь забезпеченості рослин поживними речовинами (переважно азотом): добра забезпеченість — темно-зелені листки; за­довільна — зелені; недостатня — жовто-зелені з окремими відмерлими листками.

На підставі окомірної оцінки та визначення середніх по­казників, які одержали на пробних ділянках, дають оста­точку оцінку стану посіву кожного поля;

добрий — нормально розкущені (три-п'ять стебел) та добре укорінені посіви з оптимальною і рівномірною густо­тою не менше 350-^400 рослин на 1 м2;

задовільний — розкушені (понад п'ять стебел), перерості пости (заввишки 30—35 см). Крім того, недостатньо розвинені посіви (початок кущення — з'явлення третього листка) • зріджені на 10—15 %;

поганий — посіви у фазі двох-трьох листочків і сході а також пошкоджені та дуже зріджені (на 25 % і більш незалежно від стану розвитку рослин.