Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота: Вирощування озимої пшениці - Страница 14

Индекс материала
Курсова робота: Вирощування озимої пшениці
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Окремо обліковують площі без сходів. Навесні стан озимих оцінюють лише за ступенем зрідженості: посіви незріджені — 5 балів; зріджені на 20—30 % - 4; на 30—-50 % — 3; понад 50 % — 2; зріджені на 80—85% — 1 бал.

Зрідженість посівів визначають на ділянках розміром 1 м (1 м х І м), виділених у чотирьох характерних для посіву місцях. На кожній з них підраховують кількість живих загиблих рослин та стебел. На основі цих даних визначають кількість рослин на одиниці площі та зрідженість посіву, а також кущистість рослин (коефіцієнт кущення).

Зрідженість посіву обчислюють за формулою: , де Зп — зрідженість, %; а — загальна кількість рослий (живі + загиблі); б — кількість рослин, що загинули.

Результати осінньої та весняної оцінок посівів на окремих полях узагальнюють у цілому по господарству, складають відповідний акт обстеження посівів, у якому, крім даним оцінки їх стану, зазначають основні показники агротехнікою та рекомендації щодо дальшого догляду за посівами на кожному полі.

Спостереження за життєздатністю рослин лід час зимівля та методи оцінки їх стану. Монолітний метод. На основі відрощування рослин з вирубаних на полі монолітів розміром 30 х 30 і завтовшки 15 — 20 см визначають життєздатність рослин посіву.

На площі 50 га посівів вирубують не менше двох таких монолітів, кожний з яких містить рослини двох суміжних рядків. Моноліти відбирають на полях, які найповніше характеризують стан посівів залежно від попередників, сортового складу та розвитку рослин.

Місця для взяття монолітів на полях визначають з осені і позначають їх. Вони не повинні знаходитися близько від лісосмуг, у балках чи на пагорбах. Густота посіву та стан розвитку рослин у місцях взяття монолітів, мають бути тиновими для всього поля.

Для полегшення вирубування монолітів узимку доцільно з осені (до замерзання грунту) по периметру моноліту завести в грунт на глибину 15—20 см напір, а краще поліетилевову плівку. Для цього на лопату завтовілки 2 мм прямолінійним тупим нижнім кінцем надівають згорнутий вдвоє лист плівки, який заводять у грунт лише натиском ноги на лопату без попереднього нарізування щілин. Моноліти підрубують знизу плоско відтягнутим ломом. У місцях її взяття заміряють висоту снігового покриву, а коли є витерта льодяна кірка, то її товщину заміряють снігомірною осикою і лінійкою з поділками. Моноліти зразу ж кладуть спеціальні ящики, які ретельно вкривають мішками або деталі, щоб запобігти пошкодженню рослин під час транспортування.

До кожного ящика з монолітом додають етикетку, в якій зазначають дату відбору, назву культури, сорту, номер сівозміни та поля, попередник, висоту снігового покриву, товщину льодяної кірки.

Розморожують моноліти поступово. Спочатку їх встановлюють у приміщенні з температурою від 5 до 10 °С. Відталі моноліти переносять у світле приміщення з температурою 18—20е. Рослини поливають водою кімнатної температури, не допускаючи пересихання або перезволоження грунту.

На 8—10-й день після встановлення монолітів у теплому приміщенні можна попередньо передбачити життєздатність рослин, а на 15—20-й день — визначити її остаточно. Для цього всі рослини обережно виймають з грунту, корінці їхні відмивають водою, після чого відокремлюють живі рослини (з відрослими листками та новими корінцями) і загиблі (без ознак відростання).

Стан посівів у зимовий період визначають за кількістю загиблих рослин, обчислюючи цей показник так само, як зрідженість посіву.

Водний метод дає можливість швидше одержати дані про стан -озимих, ніж монетний, і полягає він у відрощуванні рослин у воді.

Проби для відрощування за цим методом також виру­бують із двох суміжних радів завдовжки 50 і завглибшки 8-10 см у трьох-чотирьох місцях поля. Потім їх разом з етикетками, на яких позначають ті самі дані, що й для монолітів, кладуть у ящики або кошики, утеплюють на час транспортування і доставляють у відносно тепле приміщення з температурою повітря 5—7 0С.

З грунту відталих проб вибирають рослини, відмивають корінці водою, вибраковують пошкоджені під час вирубу­вання, а в тих, що залишають, відрізають корінці на 3—4 см нижче вузла кущення і верхню частину листочків. Після цього рослини для відрощування розміщують по краях гли­бокої тарілки з таким розрахунком, щоб корінці та нижня частина вузла кущення були занурені у воду. У кожній тарілці розміщують одну пробу рослин. З одного поля беруть три— чотири проби.

Умови для відрощування рослин у воді (світло, тепло такі самі, як і для рослин, які відрощуються в монолітах воду в тарілках міняють через кожні два-три дні.

Визначити стан рослин можна вже на 4—6-й, а в cyмнівних випадках — 7—8-й та 15-й день таким самим способом, як при монолітному методі.

Метод цукрового розчину. Щоб терміново визначити стан посівів, рослини, відібрані й підготовлені вказаним вище способом, спочатку відрощують протягом 13—15 год у 2 %-му цукровому розчині (20 г цукру на 1 л води), після чого розчин замінюють водою. Життєздатність рослин визначают на четвертий—п'ятий день після початку відрощування.

Донський (удосконалений) метод оцінки життєздатності рослин за інтенсивністю та характером відростання меристемної тканини дає можливість визначити стан озимини за дві-три доби.

Проби (по п'ять-сім рослин) відбирають при температурі повітря не нижче 8 °С по діагоналі поля в 20—30 місцям залежно від його площі. Рослини повинні мати непошкоджені механічно вузли кущення і корінці завдовжки не менше як 1,5-—2 см.

Моноліти з рослинами зручно вкладати в паперові мішки, на яких записують усі необхідні дані, як і під час відбору.

Проби рослин розморожують протягом 18—24 год при температурі повітря 3—7 °С, що сприяє нормалізації процесів відтавання та необхідній перебудові обміну речовин у тканинах рослин.

У підготовлених рослин відмивають корінці водою, видаляють пошкоджені рослини і на відстані 1,5—2 см від вузла кущення відрізають корінці та листки. Рослини з одного поля кладуть у скляну банку або поліетиленовий мішечок на шар добре змоченої вати або марлі чи фільтрувального паперу, щоб вони під час відростання не підсихали і не перезволожувалися. Банки з рослинами закривають кришками, а мішечки щільно зав'язують, щоб створити всередині високу вологість повітря і на дві-три доби ставлять у тепле місце з температурою повітря 24—25 °С. В особливо суворі зими період відрощування подовжують на одну-дві доби. За цей час у живих рослин приріст меристемної тканини становить від 1 до 2 см, у нерозкущених — від 0,7 до 1,5-см, Рослини з незначним приростом (0,3—0,5 см) або зовсім без нього відносять до загиблих.

Серед живих (відрослих рослин) визначають життсздатні, спроможні навесні утворювати продуктивні стебла, і пошкоджені, які можуть загинути нанесені. У таких пошкоджених рослин піхва листка стебла прозора, що ви: качається різними темпами відростання внутрішніх і зовнішніх тканин. До по­роджених рослин належать і такі, в яких листок майже двоє вужчий від здорового і нібито пом'ятий.

До життєздатних належать усі рослини, які мають не менше одного нормально відрослого стебла.

За нормальних умов перезимівлі моноліти або проби рослин для оцінки стану озимих відбирають у такі строки: 25 січня, 23 лютого та 10 березня. Коли ж умови перезимівлі несприятливі, проби для відрощування беруть додатково.

 

 


6. МОЖЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ФОТОСИНТЕЗУ У РЕГУЛЮВАННІ РОСТУ ТА РОЗВИТКУ РОСЛИН ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ

Серед факторів, що визначають загальну продуктив­ність рослин, фотосинтезу належить провідна роль, якщо врахувати, що частка органічної маси, утвореної під час цього процесу, становить близько 95 % маси всіх сухих ре­човин рослини. Тому керування фотосинтезом посіву е од­ним з найефективніших шляхів управління продуктивністю рослин, впливу на їх урожайність.

До найважливіших факторів, що визначають рівень продуктивності посівів сільськогосподарських культур, на­лежать: енергія сонячного світла, яка забезпечує проход­ження фотосинтезу; постачання посівів вуглекислим газом, також необхідним для фотосинтезу; рівень мінерального живлення, умови водопостачання та тепловий режим.

Основне завдання землеробства — використання енер­гії сонячної радіації через фотосинтез для утворення орга­нічної речовини з найбільшим коефіцієнтом корисної дії.

Необхідність переходу па біологічно чисті енергозбері­гаючі технології вирощування сільськогосподарських куль­тур зумовлює максимальне використання потенційних мож­ливостей рослин при спрямованому для цього керуванні життєво необхідними факторами їх життя.

За сучасними уявленнями, оптимальні за структурою, рівнем забезпеченості водою, мінеральним живленням та вуглекислим газом посіви найпродуктивніших сортів мо­жуть використовувати ФАР 4—5 % (фотосинтетично ак­тивна радіація) на фотосинтез та нагромадження органіч­них речовин. Але при середніх урожаях по країні (17— 18 ц/га) зернові культури витрачають не більше 0,6—0,9 % ФАР. Отже, для збільшення врожаю цих культур існують великі резерви. Важливим для дальшого зростання його є створення високопродуктивних сортів та гібридів, які ха­рактеризуються підвищеною фотосинтезуючою активністю, а також розробка науково обґрунтованої технології виро­щування їх.

Формування більшої чи меншої асиміляційної поверхні всього листя рослин, як правило, позначається на їх за­гальній продуктивності.

Поряд з листям у створенні біологічного врожаю зерна під час репродуктивного періоду у фотосинтезі беруть участь і стебла. Інтенсивність фотосинтезу колосу безостої пшениці, наприклад, сорту Миронівська 808, невисока — вона лише компенсує витрату енергії рослин на нічне ди­хання за період від з'явлення колосу до повного дозріван­ня. В остистих сортів участь колосків у фотосинтезі значно більша, ніж у безостих.

Одним з найважливіших питань в агрономічній науці є визначення можливості максимального накопления росли­нами органічної речовини в процесі високої продуктивності фотосинтезу.



Популярні роботи