Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота: Вирощування озимої пшениці - Страница 3

Индекс материала
Курсова робота: Вирощування озимої пшениці
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Розрізняють загальну і продуктивну кущистість.

Загальна кущистість рослин визначається середньою кіль­кістю пагонів, що розвиваються на ній, і залежить від виду, сорту, площі живлення, вмісту поживних речовин у ґрунті, його властивостей та температури. Так, в озимих хлібів вона більша, ніж у ярих, а в жита — більша, ніж у пшениці.

Чим кращі умови для росту рослин, тим більша загальна кущистість. Але занадто велика загальна кущистість при вирощуванні хлібів на зерно не бажана, оскільки частина пагонів росте погано, утворюючи так звані підгін і підсів, що не дають урожаю. Підгоном називають пагони хлібних злаків, які значно відстають у рості від основних і часто не викидають суцвіття (недогін). Підсівом називають рослини, які відстають у рості й часі достигання від основної маси рослин даної культури.

 

На відміну від загальної, про­дуктивна кущистість визначається кількістю стебел, які дають уро­жай. У зернових хлібів вона зде­більшого становить 1,5—3.

Кущення хлібів першої групи на­стає у середньому через 15—18, а хлібів другої групи — через 20— ЗО днів після з'явлення сходів.

Період кущення у різних хлібів неоднаковий. Озимі хліба, наприк­лад, кущаться довше, ніж ярі, 3 ярих довго кущаться тверда пшениця і просовидні хліба, а порівняно швид­ко — ячмінь.

В озимих культур кущення від­бувається переважно восени і продовжується навесні. В ярих в умо­вах сухого ґрунту воно може не відбуватися або розпоча­тися при виході рослин у трубку. При цьому утворюється підгін.

Кущення хлібних злаків — одна з важливих фаз розвитку рослин і значно впливає на врожайність (рис. 11).

Фаза виходу в трубку. У злакових хлібів стебло з дуже коротенькими міжвузлями і зачатковим колосом утворюється ще в період кущення (в озимих культур восени). Стеблові вузли в цей період дуже зближені й мають вигляд попе­речних рубчиків, розміщених біля основи зачаткового колоса.

Міжвузля ростуть поступово, починаючи з нижнього, роз­міщеного над вузлом кущення. При цьому, як правило, кожне наступне міжвузля росте швидше від попереднього. Завдяки цьому верхні вузли з колосом починають підні­матися всередині листкової трубки.

Початок росту стебла в довжину називається виходом у трубку. Спочатку ріст стебла непомітний. У цей час видов­жується нижнє міжвузля й утворюється зачаткове суцвіття.

Вихід рослин у трубку в озимих культур починається і навесні, після з'явлення двох-трьох нових листочків, а в ярих хлібів першої групи — при утворенні п'ятого-шостого листка.

Фаза колосіння або викидання волоті у злакових хлібів відбувається одночасно з посиленим ростом стебла, внаслідок видовження верхніх міжвузлів і виходу суцвіття з піхви верхнього листка (з'являється половина колоса чи волоті).

Період від виходу в трубку до колосіння дуже важливий у розвитку хлібних злаків. У цей час посилено ростуть листки, стебло, формується колос чи волоть, тому рослини потребують більше г вологи і поживних речовин.

Фаза цвітіння у більшості хлібів настає через два-три дні після викидання суцвіття, і тільки в жита — через 8—10 днів після колосіння, а в ярого ячменю — здебільшого ще до колосіння, коли колос знаходиться у піхві листка.

За характером запилення хлібні злаки поділяють на са­мозапильні (пшениця, ячмінь, овес, просо, рис) і перехрес­нозапильні (жито, кукурудза). Сорго — перехреснозапильна культура, прете майже у половини рослин спостерігається і самозапилення. У самозапильних рослин, пиляки дозрівають у закритій квітці, тому, пилок потрапляє на приймочку квітки раніше, ніж вона розкривається. Проте в суху, жарку погоду пиляки часто дозрівають після розкривання квітки. В таких випадках можливе перехресне запилення у само­запильних культур.

У перехреснозапильних спочатку розвивається квітка, а пиляки розтріскуються тільки після виходу з квітки назовні, і пилок розноситься вітром. Крім того, пилок з інших квіток проростає швидше, ніж із своєї. Спека, дощі, сухі вітри негативно впливають на запилення перехреснозапильних куль­тур і спричиняють череззерницю. Цвітіння колоса почи­нається із середньої його частини і поширюється вгору та вниз, а волоть зацвітає з верхівки. Зерна, що утворюються першими, крупніші, ваговитіші й мають кращі посівні якості.

Фаза формування, наливання та достигання зерна хліб­них злаків. Після запліднення яйцеклітини зав'язі почи­нається формування зерна. В цей період інтенсивно росте зернівка. Утворюється зародок, в якому диференціюються окремі його частини. Клітини ендосперму наповнюються за­пасними речовинами завдяки посиленому їх надходженню із стебел і листків.

Коли зерно заповниться поживними речовинами і сфор­мується, у ньому поряд із надходженням поживних речовин починаються процесі перетворення їх із рухомого розчинного стану в нерозчинний. У практиці розрізняють три фази достигання хлібних злаків: молочну, воскову і повну.

Молочна стиглість настає через  10 - 14 днів після запліднення. На цей час зерно майже повністю виростає у довжину, вміст його являє собою молочнорідкий із суспензованими крохмальними зернами розчин.  Води в зерні на початку фази 60, з наприкінці — 40 %. Після висушування об'єм зерна зменшується майже втроє, воно стає дрібним,   ; зморшкуватим, але має досить високу енергію проростання. Це пояснюється тим, що в ньому достатній вміст розчинних поживних речовин. Однак таке зерно швидко втрачає схожість.

Воскова стиглість настає через 10—12 днів після мо­лочної. У багатьох хлібів у фазі воскової стиглості спо­стерігається майже повне пожовтіння всієї рослини. Зерно набуває нормального кольору і воскової консистенції, легко ріжеться нігтем. Зернівка містить на початку близько 40, а наприкінці — до 2С % води. У південних сухих районах нашої країни ця фаза триває до 6—8, а в зволожених — 10—12 днів. Наприкінці фази у більшості рослин надход­ження поживних речовин припиняється. У цій фазі почи­нають роздільне збирання врожаю більшості культур.

Повна стиглість залежно від породних умов настає через 6—12 днів після воскової. Зерно в цій* фазі. сухе» містить-у південних районах 13—15, у північних — 17—20 % води. Оскільки об'єм його зменшується, можливі втрати врожаю від обсипання, особливо у нестійких проти обсилання сортів. Кафедра рослинництва Харківського аграрного універси­тету запропонувала зручний і доступний озиновий метод визначення строку збирання хлібів. Він ґрунтується на біо­логічному зв'язку між фазою стиглості зерна та інтенсивністю транспірації рослин. У 1 %-й розчин еозину опускають свіжозібране колосся із соломою 15- -20 см завдовжки на 3 год. Під дією еозину колосся молочної стиглості набуває інтен­сивного червоного забарвлення, колосся воскової стиглості забарвлюється слабо (тільки окремі колоски), а колосся по­вної стиглості не забарвлюється.

За інтенсивністю забарвлення колосся визначають готовність хлібів до збирання.

Отже, фенологічні фази — це таке проявления змін стану рослин в онтогенезі кожного покоління, яке можна спо­стерігати візуально. Вони тісно пов'язані з більш прихова­ними процесами розвитку рослин, які супроводжуються за­родженням і розвитком нових органів. Ці періоди називають етапами органогенезу. Між фенологічними фазами і етапами органогенезу існує тісний зв'язок, який повторюється щоразу в онтогенезі. Тому за станом фенології можна з впевненістю говорити про органотворні (органогенні) процеси, які відбуваються у цей час в рослині. Знати про них важливо, бо саме під час зародження і початкового розвитку рослин можна впливати на швидкість і кількість сформованих органів. У розвитку зернових культур Ф» М. Куггрман виділила 12 етапів органогенезу.

У злакових  культур перший етап починається ще на материнській рослині при формуванні зародка і продовжується у фазі сходів до розростання в справжні листочки всіх зародкових листочків. Він характеризується недиференційованим конусом наростання. На цьому етапі переважає тетеротрофний  тип  живлення,  і  регулювати  продуктивність посіву можна підготовкою якісного насіння, встановленням оптимальних норм висіву, застосуванням прийомів, які підвищують польову схожість насіння (інкрустування, протруювання тощо).

На другому етапі конус наростання диференціюється на зачаткові вузли і міжвузля стебла, в пазухах зачаткових листків закладаються точки росту другого порядку, а на них третього і т. д. Цей етап збігається з розростанням третього листка, початком і серединою фази кущення, і в озимих, починаючись восени, може продовжуватися навесні. На цьому етапі, регулюючи живлення, вол ний режим, освітлення, можна  керувати такими елементами, як кущистість і зимостійкість рослин.

На третьому етапі який збігається із закінченням фази кущення, на конусі наростання формуються членики колосового стрижня, міжвузля й вузлові горбочки осей»волоті у волотевих культур.

На четвертому етапі формуються бокові гілочки суцвіття і колосові горбочки. Він збігається з початком виходу рослин у трубку (витягування піхвової трубки листків і випрямлення пагонів). Технологічними прийомами в цей час можна змінювати кількість колосків у суцвітті, впливати на посу­хостійкість.

П'ятий етап збігається а повним розростанням першого  міжвузля. У цей час у суцвітті диференціюються квіткові луски зачатки репродуктивних органів — маточок і тичинок. На цьому етапі прийомами технології вдається змінювати кількість квіток у колосках.

Шостий  етап  настає  у фазі другого  міжвузля,   коли формується спорогенна тканина в пиляках, зародковий мішок, яйцеклітина і пилякові зерна. Створюючи сприятливі умови (водний режим, живлення та освітлення), можна підвищувати фертильність квіток і жаростійкість рослин. Ці ж елементи продуктивності контролюються технологічними прийомами і на сьомому та восьмому етапах органогенезу.



Популярні роботи