Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота: Вирощування озимої пшениці - Страница 7

Индекс материала
Курсова робота: Вирощування озимої пшениці
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Застосування добрив. Добрива є одним з найефективніших швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліп­шення якості зерна. Великий позитивний вплив добрива на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність коре­невої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунто­вих відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив коротко­стеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10—16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м2/га, трубкування — 20 тис., ко­лосіння 40 - 45 тис., молочної стиглості 10 тис. м'2/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок доб­рив у зерні збільшується вміст білка на 1-3 %, сирої клейковини на З - 6 % і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органіч­ні — під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Серед­ня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20 - 25 т/га, дер-ново-підзолистих, сірих опідзолених ЗО - 35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем «Буран»; відразу після внесення приорюють. Затримання з приорюванням гною навіть на 6 год може зменшити його ефективність на 10 %. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фіто-санітарні культури — ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Коре­неві виділення цих рослин і зароблена у ґрунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують ґрунт на органічну речовину. Ці культури при форму­ванні зеленої маси 80 - 150 ц/га придисковують або приорюють. Пе­ред сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на за­безпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- і зимостійкість; рослини у посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущення і знижу­ють продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

При внесенні мінеральних добрив на заплановану врожайність рослини найбільш раціонально забезпечуються основними елемен­тами живлення.

На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах Полісся застосо­вують найвищі порівняно з іншими зонами норми мінеральних доб­рив — 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію з перевагою азоту і калію. Із фосфорних добрив на кислих ґрунтах використовують фосфоритне борошно. На чорноземах Лісостепу вносять по 60 - 90 кг/га міне­ральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, ви­ключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фос­фору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багато­річних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з під­вищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними — азот­них; після кукурудзи — з підвищенням норм азоту, наприклад, піс­ля картоплі або цукрових буряків — калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особли­вості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сор­тів, стійких проти вилягання, і менші — при використанні під висо­корослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволо­ження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не перерос­тають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню веге­тативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до пере­зимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) викорис­товують фізіологічне лужні мінеральні добрива (натрієву або каль­цієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солон­цюватих — фізіологічне кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продук­ції. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментальне встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пше­ниці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважа­ються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від ро­дючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони ви­рощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калій-них добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомен­дованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відмі­ну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюва­тих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — збільшують; норми фосфорних добрив збільшують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період веге­тації пшениці. Застосовують їх з використанням показників прове­дених діагностик живлення — ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної і аміачної форм), рухомих форм фосфору і легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5 - 10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них — один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналі­зують на вміст основних поживних речовин, а здебільшого азоту. Зразки слід відбирати рано навесні після розмерзання ґрунту в ша­рі 0 - 100 см через кожні 20 см (на дерново-підзолистих та опідзолених ґрунтах) або з шару 0-60 (до 80) см — на чорноземах. За ре­зультатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в ко­реневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці.

Доведено, що для одержання 60 ц/га зерна пшениці в корене­вмісному шарі треба мати рано навесні 160 кг/га мінерального азо­ту. Якщо є більше 160 цг/га азоту, то підживлюють навесні азотни­ми добривами лише рідкі посіви пшениці.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці — на IV етапі органогенезу. У фазі кущення або на початку трубкування у суху погоду відбирають для аналізу зразки 20 - ЗО рослин по діагоналі поля. Середній зразок має стано­вити 100 г. Визначають у зразках рослин вміст N, Р2Оз, К2О у від­сотках. Знаючи оптимальний вміст N, Р, К (наведених у табл. 16), встановлюють доцільність підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють.

Тканинна діагностика. Для господарств, які вирощують зерно цінних і сильних пшениць, у 20-30 місцях пшеничного масиву по діагоналі зрізують 100-120 рослин і з них відбирають середній зразок — 20 продуктивних стебел для аналізу в польовій експреслабораторії ОАП-1. На кожному стеблі вище другого міжвузля зрі­зують пластинку товщиною 1,5-2 мм і кладуть на предметне скло, на яке поряд із зрізом наносять одну краплю 1 %-го розчину дифе­ніламіну; другим склом видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном і забарвлюється у колір тієї або іншої інтенсивності. Порівнюючи одержаний колір з еталонною кольоровою шкалою, встановлюють, якому балу відповідає колір.

При кількості балів менше 3,5 позакореневе підживлення не­ефективне і його не проводять. При оцінці 3,5 — 4,5 проводять 2 підживлення, вносячи N30 у період колосіння — цвітіння та N30 — при наливанні зерна; при оцінці 4,5 - 5,5 слід провести одне підживлення з внесенням nso у фазі колосіння — цвітіння.

Найбільш рівномірно рослини забезпечуються азотом при вне­сенні 30% розрахованої або середньої норми (30 — 60 кг/га азоту) наприкінці II — на початку III етапу органогенезу, 50 % норми (60 - 90 кг/га азоту) — на IV етапі та 20 % норми (близько 30 кг/га азоту) — на VIII - IX етапах органогенезу. На бідних ґрунтах та піс­ля стерньових попередників рекомендується вносити азот в амоній­ній формі (МШ), який менше вимивається (до 30 кг/га), також під основний обробіток ґрунту. Внесення підвищених норм азотних доб­рив в один прийом до сівби пшениці (особливо на родючих ґрунтах) може викликати надмірний ріст вегетативних органів і різке зни­ження морозозимостійкості.

Підживлюють пшеницю сипкими азотними добривами за допо­могою розкидачів або їх водними розчинами за допомогою обприс­кувачів (ОВТ-ІА, ОППІ-15 та ін.) з постійних технологічних колій.



Популярні роботи