Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України - Страница 3

Индекс материала
Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства — за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств[7].

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, про­центними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випуска­ються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відпо­відно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народ­них депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місце­вих Рад народних депутатів.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітен­том і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: наймену­вання цінного паперу — “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для про­центних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та се-редньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про ви­пуск короткострокових (до одного року) зобов'язань — Міністер­ством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат — це письмове свідоцтво банку про де­понування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строко­вими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як імен­них сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим осо­бам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст.18 Закону “Про цінні папе­ри і фондову біржу”.

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку ви­значену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року[8].

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

— для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприєм­ницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;

— для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль­ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відпо­відно до Закону України від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”;

— в рахунок фінансування витрат державного бюджету відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 “Про затвердження порядку застосування век­селів Державного казначейства”;

— під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес­тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиці­ями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвести­ційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. “Про затвердження Порядку ви­дачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за до­говорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”;

— для оформлення простими векселями бюджетної заборгова­ності з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природно­го газу, що споживається бюджетними організаціями та устано­вами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

Порядок використання векселів у господарському обороті Ук­раїни регулюється Положенням “Про переказний і простий век­сель”, затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серп­ня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:

— використовувати векселі, а також виступати векселедавця­ми, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визна­ються такими відповідно до чинного законодавства України;

— векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком век­селів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків Ук­раїни;

— у господарському обігу можуть використовуватись простий і переказний векселі;

— вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;

— сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифра­ми та літерами;

— вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 За­кону “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель — це складений за суворо визначеною фор­мою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначе­ний строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселе-держателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій особі, плат­нику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в да­ному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держа­телем іншому. Відповідно до Положення “Про переказний і прос­тий вексель” передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він пови­нен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і до­даткового аркуша.

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на век­селі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'я­заний подати вексель для опротестування від імені довірителя — банку векселедержателя.

Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після за­кінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня[9].

Опротестований вексель з надписом про протест і актом про­тесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Приватизаційні папери — це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержан­ня в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні па­пери”, а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна дер­жавних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Вер­ховної Ради України від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її ви­конанням”, Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сер­тифікатів” та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серп­ня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення меха­нізму приватизації в Україні і посилення контролю за її вико­нанням”. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про поря­док видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердже­ним наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р.


Популярні роботи

Останні реферети