Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України - Страница 4

Индекс материала
Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про при­належність паперу до України; найменування органу, що випустав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номі­нальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчис­леному виходячи з відновної вартості майна, що приватизуєть­ся, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відо­мості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку устано­ви, яка видала папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами Украї­ни лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що вста­новлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обо­в'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супровод­жується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передба­чених Законом “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням ко­ефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу од­ного виду при його конвертуванні в інший.[10]

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уяв­ляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, ком­пенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для прид­бання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна[11].

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'я­зання держави перед громадянами України щодо компенсації гро­шових заощаджень, передбачено, що не використані для прива­тизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України[12].

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юри­дичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахун­ковий чек — це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів[13].

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Ко­носамент головним чином застосовується при здійсненні мор­ських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) імен­ний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установле­них для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними на­писами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шля­хом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкритим.

 

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

 

4.1. Джерела вексельного законодавства.

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші — тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходив­ся в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття век­сель почав виконувати функцію кредитування.[14] Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін плате­жу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельно­го законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Од­наковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфі­кували своє законодавство на основі названої конвенції або прий­няли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї на­лежать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають країни, вексельне законодавство яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного за­конодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прий­нятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон)[15].

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий век­сель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національ­ного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвес­тиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату держав­ного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчи­нення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена нака­зом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'яв­лення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на ви­падок несплати, терміну позовної давності.

 

4.2. Поняття і види векселя.

Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'я­зання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (век-селеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.

Як цінний папір вексель визначає взаємовідносини особи, яка його склала, особи, яка повинна здійснити платню, і особи, на користь якої повинна бути здійснена платня.

Зобов'язання або вказівка векселедавця не пов'язані з вико­нанням яких-небудь договірних зобов'язань векселеутримувачем. Права добросовісного векселеутримувача не можуть заперечува­тися умовами угоди, на підставі якої складений вексель.

В законодавстві України вексель визначений як “цінний папір, який свідчить про безумовний обов'язок векселедавця сплатити після настання терміну вказану суму грошей власнику векселя (векселеутримувачу)”[16].

З наведеного визначення випливає, що вексель засвідчує безу­мовний обов'язок, векселедавця виконати вказані в ньому дії. Але аналіз вексельного законодавства дає достатні підстави для вис­новку про те, що вказане поняття відображає ознаки, властиві тільки одному із видів векселів — простому. Особливих ознак переказного векселя наведене поняття не відображає.

Крім того, викликає сумнів вказівка на термін платежу, яка наведена в названому визначенні, а саме: “Сплатити після на­стання строку”.

Для векселя притаманно обмеження можливих вказівок про термін виконання зобов'язання. Обмеження встановлюються не тільки вказівкою про можливі терміни платежу, але і забороною сторін в договірному порядку обумовлювати які-небудь інші тер­міни платежу.

Відповідно до Женевського вексельного закону (ст.ст. 2, 33, 74) у векселі може бути вказаний термін платежу: за пред'явлен­ням; у такий-то час від пред'явлення; у такии-то час від скла­дання; на визначений день.

Векселі, які містять іншу вказівку на термін платежу або по­слідовність терміну платежу є недійсними. Термін платежу, вка­заний або визначений векселем, є сталим: ніякі зміни ні зако­ном, ні судом не допускаються (ст.ст. 2, 33, 74).

Проект Цивільного кодексу України врахував всі істотні озна­ки векселя і визначив його як “цінний папір, що посвідчує нічим не зумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого векселем строку певну суму власнику векселя (векселеутримувачу)”.

В залежності від того, хто є платником за векселем — сам век­селедавець чи третя особа, вексель може бути простим або пере-казним.


Популярні роботи

Останні реферети