Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України - Страница 5

Индекс материала
Курсова робота на тему: Правова характеристика об’єктів цивільного права України
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
У простому векселі міститься зобов'язання сплатити грошову суму, а в переказному векселі міститься пропозиція сплатити грошову суму.

У переказному векселі векселедавець пропонує іншій особі здійснити платіж грошової суми відповідно до вимог змісту век­сельного документа на користь третьої особи.

У переказному векселі векселедавець іменується трасант, а платник, який приймає переказний вексель — трасат. Особа, на користь якої здійснюється платіж за переказним векселем, на­зивається ремітентом.

В даному випадку векселедавцем (трасантом) є АКБ “Україна”, який склав наведений вексель. Пропозиція сплатити відповідну грошову суму адресо­вана АКБ “Гарант”, який виступає платником (трасатом). Виробниче об'єд­нання “Континент”, на користь якого повинен бути здійснений платіж, в наведеному векселі є першим векселеутримувачем (ремітентом).

Слід зазначити, що, відповідно до ст.3 Женевського вексель­ного закону, переказний вексель може бути виданий за наказом самого векселедавця і на самого векселедавця. Тобто в одній особі співпадає трасант і трасат або трасант і ремітент.

Таким чином, за формою документ складається як переказний вексель, а за змістом присутнього в ньому зобов'язання він є простим векселем. Вирішення питання, яким є вексель — прос­тим чи переказним — тягне за собою істотні наслідки. До пере­казного векселя застосовуються правила про акцепт, тобто згода платника сплатити за векселем. На перший погляд, пред'явлен­ня такого векселя до акцепту є зайвим, так як на ньому уже є підпис векселедавця і платника, які співпадають в одній особі. Але на випадок наявності за таким векселем регресних борж­ників порушення правила про акцепт не дає можливості притяг­нути їх до регресної відповідальності.

 

4.3. Форма векселя.

Особливістю векселя є його непохитно фор­мальний характер. Формалізм при складанні векселя поширюєть­ся не тільки на його форму, а і на зміст, який передається у реквізитах, що визначені законом. Г.Ф.Шершеневич з цього приводу зазначав: “Встановлена форма є суттю вексельного (а не взагалі) зобов'язання як з боку стилю, так і з боку змісту”[17].

Реквізити переказного і простого векселя визначені Женев­ським вексельним законом (ст.ст. 1, 2, 75, 76).

Переказний вексель повинен містити: найменування “вексель”, яке включене до тексту самого документа і подане тією мовою, якою цей документ складений (в юридичній літературі цей рек­візит прийнято називати “вексельною міткою”); простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму; найменування того, хто повинен сплатити (платника); зазначення строку платежу; зазначення місця, де має здійснитись платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; за­значення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця).

Переказний вексель, у якому відсутній будь-який з названих реквізитів, не має сили векселя, за винятком наступних випадків: переказний вексель, строк платежу в якому не вказаний, розгля­дається як такий, що підлягає оплаті за пред'явленням; при відсут­ності особливого зазначення, місце, позначене поруч з найме­нуванням платника, вважається місцем платежу і, разом з тим, місцем проживання платника; переказний вексель, у якому не вказане місце його складання, вважається підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Простий вексель має містити такі реквізити: “вексельну мітку”, просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця скла­дання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Питання про юридичну силу простого векселя, який не має будь-якого з названих реквізитів, вирішується аналогічно до пе­реказного векселя.

Складання векселів в Україні має ряд особливостей, які ви­значені Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.1992 р. №528. Використовувати векселі, а також бути векселедавцями, акцептантами (особами, які здійснюють передаточний напис на векселі про перехід прав на вексель до іншої особи), а також авалістами (особами, які гарантують виконання вексельних зо­бов'язань іншої особи) можуть лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України. Вексельний бланк заповнюється друкованим способом. Сума платежу за вексель обов'язково заповнюється цифрами і літерами. Вексель підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи та завіряють печаткою.

Відповідно до ст.92 Закону України “Про нотаріат” протест векселів про несплату, неакцепт або недатування акцепту про­вадиться нотаріусами відповідно до законодавства України про переказний і простий вексель.

 

Розділ V. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Службова та комерційна таємниця.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Наприклад, за договором підряду підряд­ник зобов'язується виконати певну роботу: пошити одяг, виго­товити стіл, відремонтувати будинок.

Термін “дія” у цивільному праві має також інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення право­відносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчи­нені іншими особами.

Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокрем­лені від самої зобов'язальної особи.

Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце посіда­ють послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб, наприклад транспортні послуги по договору перевезення, послуги охоронця по договору схову, послуги артиста, адвоката, педагога тощо. За допомогою послу­ги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і тому стає об'єктом цивільного права.

Розрізняють три види послуг: фактичні (договір схову, договір перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

 

5.1. Результати творчої діяльності як об'єкти права.

Результатами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва неза­лежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтво­рення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без при­сутності автора.

Результатами творчої діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий зразок. Ці про­дукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання 'їх такими і відповідного оформлення.

Фізичні і юридичні особи мають виняткове право на результа­ти творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалі­зації юридичної особи, індивідуалізацію продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що пода­ються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).

Використання результатів творчої діяльності та засобів індиві­дуалізації, які є об'єктом виключних прав, може здійснюватися третіми особами тільки за згодою правоутримувача.

Службова та комерційна таємниця як певне нематеріальне благо є об'єктом цивільного обороту.

Підлягає захисту інформація, яка становить службову та ко­мерційну цінність через її невідомість третім особам, відсутність вільного доступу до неї на законних підставах і яких її володі­лець вживає заходів щодо збереження її конфіденційності, на­приклад, секрети виробництва “ноу-хау”, укладення деяких біржових угод.

Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка становить службову або комерційну таємницю, повинні відшко­дувати заподіяні збитки. Такий же обов'язок покладається на працівників, які розголосили службову або комерційну таємни­цю всупереч трудовому договору, у тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому до­говору.

 

5.2. Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцін­ки. Вони зв'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Відповідно до Конституції України особистими немайновими благами фізичної особи є життя, здоров'я, тілесна недоторканість, сім'я, гідність, честь, таємниця особистого життя, недоторканість помешкання, свобода розвитку творчості, авторства, а також інші блага, які охороняються законом[18].

Організації теж мають немайнові блага: честь, гідність наймену­вання юридичної особи, товарний знак, права авторства. На відміну від громадян немайнові блага юридичних осіб можуть припиняти­ся (наприклад, зміна назви при реорганізації), а також відчужува­тися (наприклад, шляхом видачі ліцензії на товарний знак). Практична частина

 

Задача № 3.

Лісопромгосп відгрузив лісоторгівельній базі вагон ялинок до Нового Року. Залізниця доставила їх отримувачу 2 січня, коли вони втратили цінність. Вартість ялинок складала 420 гривень. Отримувач ялинки прийняв і вигрузив. У зв’язку з неможливістю їх використання для продажу населенню база продала ялинки парфумерній фабриці (за 120 грн.) для виготовлення екстракту. Однозначно база подала позов до залізниці про виплату штрафу за прострочку доставки вантажу на 5 днів і стягнення збитків, що зазнала фабрика.

Яке роз’яснення повинен винести арбітражний суд?.

 

Арбітражний суд Івано-Франківської області

Рішення

 

10.02.1999 р. Справа № 720/05

 

По позову лісоторговельної бази

до Івано-Франківського відділку залізниці

про стягнення 300 (триста) гривень

Представники:

від позивача - юрисконсульт Ткачук О.І.


Популярні роботи

Останні реферети