Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Механізм стримувань і противаг в системі розподілу влади в Україні - Страница 6

Индекс материала
Курсова робота на тему: Механізм стримувань і противаг в системі розподілу влади в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12

Перший інститут Президентства виник в США, як результат прагнення громадян до вдосконалення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монархії.

Інститут Президентства є як правило одноособовим, хоча трапляються і інститути колегіального Президентства. В останньому випадку встановлюється розподіл повноважень (глави держави) між колегіальним органом і головою, що мало місце за Конституцією Уругваю 1917 - 1951 років. Із 1958 – 1963 років колегіальний глава держави функціонував в Іраку.

Президент, як правило обирається громадянами відповідних держав, шляхом прямих або не прямих виборів. Прямі вибори характерні з президентською (за винятком США та Індонезії) або напівпрезидентською формами правління (Росія, Франція, Бразилія, Мексика та інші). Прямими виборами обирається Президент і в деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Португалія).

Непрямі вибори Президента здійснюються як виборщиками які обираються населенням (США) так і спеціальними колегіями до якого входять представники суб’єктів федерації або адміністративно - територіальних одиниць з широкою автономією (ФРН, Тайланд, Італія, Індія).

Конституції більшості країн передбачають певні кваліфікації (цензи), яким має відповідати кандидат на пост президента. До таких цензів відносять: громадянство відповідної держави; проживання протягом певного часу на її території (не менше 10 – 15 років); повне володіння громадськими і політичними правами; досягнення певного віку: мінімальний вік кандидата на пост Президента – 25 років, максимально допустимий – 65 років, хоч остання вимога встановлюється порівняно рідко.

Термін повноваження кандидата у різних країнах неоднаковий. Так, зокрема:

Країни Латинської Америки і США.

Німеччина, Греція, Португалія, Чехія, Україна.

Фінляндія, Єгипет, Австралія.

Франція, Італія, Ірландія, Турція.

4 роки

5 років

6 років

7 років

У ряді країн Президент може видавати нормативні акти, які мають силу закону. нормативні акти приймаються (видаються) на основі делегування повноважень парламенту.

У всіх країнах Президент за Конституцією є головнокомандуючим відповідає за безпеку держави і є гарантом її цілісності. Ці повноваження здійснюються, як правило, через раду безпеки, або інші органи.

За Конституцією більшості країн президенти мають розгалужену систему гарантій своєї діяльності у вигляді стримувань і противаг і несуть відповідальність за свої дії.

Зокрема, президентам властиві такі інститути стримувань і противаг, щодо інших органів державної влади: право розпуску парламенту (право дострокового припинення його повноважень), право “vеto”(право повернення парламенту законів на повторний розгляд), право призначення референдуму тощо.

Президент на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов’язків. Як правило Президент несе відповідальність за навмисне порушення Конституції та законів.

Така відповідальність має переважно форму імпічменту, процедура якого полягає в тому, що з початку парламент формулює обвинувачення президенту, а потім приймає рішення про зміщення його з поста. В деяких країнах парламент приймає лише обвинувачення, а судить його особливий суд (Франція, Польща)[31].

Отже, на думку автора метою створення системи стримувань і противаг є реалізація принципу розподілу влади. Головне завдання і призначення цієї системи – забезпечення політичної стабільності та безперервність функціонування державної влади. Узгодження дій всіх гілок влади, недопущення кризи діяльності державного механізму.

Під системою стримувань і противаг розуміється сукупність законодавчо закріплених повноважень, засобів, форм, методів і процедур призначених для забезпечення реалізації принципу розподілу влади, недопущення домінування будь – якої гілки влади та досягнення динамічної стабільності між ними.

Розділ 2

Конституційно-правове визначення і закріплення системи стримувань і противаг в Україні та основні шляхи її вдосконалення.

Основним з найголовніших результатів прийнятої нової Конституції незалежної України було конституювання механізму здійснення влад на рівні його вищих щаблів, чим підведений підсумок теоретичним дискусіям і практичним державним пошукам обрання форм державного правління, визначенню статусу вищих органів правління, в першу чергу парламенту, глави держави, уряду, співвідношення глави держави й уряду, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Конституція покликана встановити параметри, в межах яких має здійснюватись законодавче врегулювання відносин державного владарювання. У такий спосіб забезпечується не тільки законність, а й політична стабільність суспільства, хоча не можна відкидати й складнощів на цьому шляху, які на сам перед зумовлені тим, що у нас на тривалий час був перерваний досвід державотворення [32]. Вважаю, що проблема стабільності суспільства , проблема його витривалості – ці одна з ключових проблем сьогоднішнього дня в Україні. Основним елементом, який сприяє забезпеченню стабільності суспільства, розвитку демократії, є принцип розподілу влади. Але як реально це здійснити? В цьому розумінні становить процес “осмислення” закріпленої в Конституції норми.

Стаття 6 проголошує: “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України”. Але вона не лише сформулювала поділ влади як один з принципів конституційного ладу нашої держави, але й закріпила його через перерозподіл повноважень між вищими владними інститутами. Це вчинено двома способами:

1. наділення гілок влади самостійними повноваженнями

2. створення конституційних противаг між суб’єктами владних стосунків.

Саме з огляду на наведене й спробуємо проаналізувати, наскільки новий конституційний механізм розподілу влади відповідає потребам суспільства і держави.

Аналіз відповідних положень чинної Конституції свідчить, що Україна є президентсько-парламентською республікою. Варто передусім звернути увагу на призначення кожної з гілок влади та визначити конституційні противаги, призначені для кожного з вищих органів державної влади.

Що стосується законодавчої влади, то її основним призначенням є розробка та прийняття законів. Так, у статті 75 Конституції зафіксовано: “єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”. Це означає, що виключно до компетенції Верховної Рада входить прийняття законодавчих актів, які мають найвищу юридичну силу і яким повинні відповідати нормативно-правові акти всіх інших державних органів, що є підзаконними. У громадській свідомості авторитет Верховної Рада сьогодні недостатньо високий.

Дехто, фетишизуючи цю побутову оцінку, намагається знецінити роль Верховна Рада України і на державному рівні. Не встигли її обрати, вже чуються голоси про доцільність її розпуску і введення прямого Президентського правління тощо. З цими крайнощами важко погодитись. Наш парламент дійсно не ідеальний, але без нього не буде демократії. Отже, не відмова від парламентаризму, а пошук шляхів створення справді авторитетного парламенту є складовою частиною реформування державної влади[33].

Подальші кроки у цьому напрямі пов’язані з підвищенням ефективності діяльності нашого парламенту на основі його професіоналізму і структуризації. Головне полягає в тому, щоб у парламенті працювали дійсно професіонали, тобто люди, які дійсно знають, як робити “ефективні діючі закони”, але наша демократія, мабуть до цього не доросла. Сьогодні більша половина народних депутатів України за фахом – це інженери, працівники сільського господарства і освіти, малий відсоток юристів. Також мало тут політиків, державознавців, економістів тощо. Та, як могло бути інакше, коли в Законі про вибори народних депутатів України фактично нічого не сказано про професійні вимоги депутата[34].

Відомою, але не вирішеною є проблема структуризації Верховної Ради. Кожна з нинішніх депутатських груп і фракцій мало впливають на формування уряду. Вони використовують парламентську трибуну з ідеологічною метою, але це часто зводиться до взаємних обвинувачень лівих правими і навпаки.

Доцільно було б також переобирати не увесь склад Верховної Ради, а тільки його частину, як це робиться у більшості країн всього світу, не можна парламентові кожного разу розпочинати з нуля.

Обґрунтовано також становище питання про перегляд інституту депутатської недоторканості. Неприпустимо, щоб недоторканість була гарантією депутатської безвідповідальності деяких депутатів.

Україно нині чи не одна європейська країна, де конституційно не заборонено імперативність мандату депутатів Верховної Ради. У цивілізованих державах це стало зрозуміло кілька років тому – це аксіома, що член парламенту є представником всієї нації, а не групи людей які його обрали. Внаслідок імперативності мандату народного депутата, останній замість того, щоб приймати необхідні для всього суспільства закони, захищає тільки інтереси певного класу – своїх виборців.

Замість основної своєї функції прийняття законів, законодавча влада здійснює ряд інших повноважень. Вважаю, що не варто перераховувати всі функції Верховної Ради, закріплені в статті 85 Конституції України. Обмежуся лише згрупуванням їх за спрямованістю та за призначенням:

1. контролю за бюджетом,

2. повноваження пов’язані з визначенням засад політики держави та програм суспільного розвитку,

3. визначення взаємовідносин Верховної Ради України і Президента України,

4. формування інших державних органів,

5. функція парламентського контролю Верховної Ради,

6. організацією адміністративно-територіальної реформи,

7. здійснення зовнішніх функцій держави,

8. інші функції держави.

Простеживши всі повноваження Верховної Ради, можна сказати, що Конституція України закріпила механізм взаємодії парламенту з іншими гілками влади. Новелами конституційного регулювання механізмів взаємодії владних структур є стаття 98 Конституції України, яка встановлює контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова Палата, а також стаття 101 Конституції , яка встановлює парламентський контроль за додержанням Конституційних прав і свобод людини і громадянина, який здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.


Популярні роботи

Останні реферети