Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Механізм стримувань і противаг в системі розподілу влади в Україні - Страница 9

Индекс материала
Курсова робота на тему: Механізм стримувань і противаг в системі розподілу влади в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12

У свою чергу, Президент має такі противаги щодо уряду (слід завважити, що повноваження у сфері Виконавчої влади мають важливе значення для визначення типу республіканського правління):

a) Відповідно до статті 114 Конституції України Прем’єр-міністр України призначається саме Президентом України за згодою більше, як половини від конституційного складу народних депутатів.

b) Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом за поданням Прем’єр-міністра України, а також так само призначається керівники інших центральних органів виконавчої влади і голови місцевих державних адміністрацій.

c) Водночас слід підкреслити, що Президент припиняє повноваження Прем’єр-міністра України та приймає рішення про його відставку, а також припиняє повноваження зазначених осіб на власний розсуд, без будь-якої згоди іншого державного органу чи посадової особи.

d) Президент України на власний розсуд також може скасувати будь-які акти уряду, в тому числі з мотивів доцільності.

e) Поєднання функцій Президента з сферою виконавчої влади не в останню чергу забезпечується існування такого органу, як Рада національної безпеки і оборони України, і його головування в цьому органі. На думку автора даної роботи, конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України багато в чому зумовлює визначення прийнятої форми державного правління, як Президентсько-парламентської республіки.

На думку професора Володимира Шаповала: “Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України, яку очолює Президент, значно зміцнює статус самого глави держави. Адже, згідно з статтею 107 Конституції, Рада, “ .координує і контролює діяльність виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони”. До складу Ради за посадою входять: Прем’єр-міністр, Міністр оборони, Голова Служби безпеки, Міністр Внутрішніх справ, Міністр закордонних справ. Іншими словами через Раду Президент може активно взаємодіяти на організаційному й функціональному рівнях, з так званими “міністрами - силовиками”, що за будь-яких умов об’єктивно посилює його роль у державному механізмі. До того ж рішення Ради національної безпеки і оборони вводяться в дію указами Президента України, хоч і потребують контрасигнації[42].

Постанови або інші правові акти Уряду можуть бути визнані Конституційним Судом України неконституційними, внаслідок чого втрачають чинність. При цьому слід зазначити, що правові акти міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади не знаходяться в сфері його юрисдикції.

Аналіз юридичних і фактичних засад функціонування урядової влади переконував, що вона посідає підпорядковане по відношенню до Верховної Ради і Президента становище. Тим часом, саме на урядову владу покладено значну відповідальність за стан справ у державі.

Кандидат юридичних наук Камко В. В статті під назвою “Проблеми еволюції урядової влади” підкреслює необхідність проведення ряд заходів для вдосконалення місця і ролі урядової влади в конституційній системі. Необхідно:

a) Підвищити роль урядової влади у здійсненні політики Президента України, в підготовці та реалізації президентських актів.

b) Підпорядкувати урядову владу Президенту України, який має забезпечити її ефективне функціонування.

c) Звільнити урядову владу від дріб’язкового втручання в її оперативну діяльність Верховної Ради та її органів.

d) Сформувати уряд, однорідний за своїм політичним орієнтиром та баченням перспектив виходу України з кризи. Прагнення при формуванні Уряду задовольняти всі політичні сили, представлені в парламенті, не більш ніж ілюзія, - така практика тягне за собою колективну безвідповідальність.

Отже, урядова влада має утвердитися як необхідний елемент системи розподілу влади, виконуючи лише їй притаманну роль – елемента єдиної виконавчої вертикалі і буфера у відносинах між виконавчою і законодавчою владою[43].

Для правової держави надзвичайно важливе значення має активна діяльність незалежної судової влади. Слід сказати, впродовж багатьох років в Україні, як і у всьому Радянському Союзі, проводилась політика фактичного нехтування суду., бо суд як і права в загалі , розглядалося як чужий державний інститут, як спадок капіталізму. Судові справи, які мали хоча б яке-небудь значення для правової еліти, вирішувалися не за законом, а за так званим “телефонним правом”.

Ігнорування судової влади – третьої влади у розподілі влад – якоюсь мірою дається в знаки ще й зараз. Тому постає питання створення сильної судової влади. Сильна судова влада завжди будувалась на принципі: “Судді незалежні й підпорядковуються тільки закону”. В Україні незалежність судової влади проявляється в наступному:

a) суди фінансуються в окремому порядку з державного бюджету.

b) Недоторканість суддів.

c) Для відміни судових рішень існує окремий судовий порядок і здійснюється і здійснюється вищими судовими інстанціями.

d) Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

e) За винятком першого призначення, суддя призначається безстроково (65 років).

Крім того, суддя має почуватися незалежним (крім, звичайно, процесуальної залежності) і від вищих судових інстанцій. “Матеріальна та організаційна залежність судді від іншого судді (суду) вищого рівня не тільки ставить під сумнів законність судових рішень, але й відбувається замикання всієї судової системи у собі, формування відокремленої корпорації, якій належить останнє слово в питаннях застосування закону[44].

Судова влада, хоч як парадоксально це звучить, не може бути абсолютно незалежною. Вона взаємозв’язана з іншими органами державної влади і неминуче зазнає на собі вплив .

Конституція України гарантує широку систему захисту від будь-яких дій чи бездіяльності адміністративних органів управління. У статті 55 Конституції України проголошено: “Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб”. Отже, суди загальної юрисдикції розглядають спори, що виникають під час здійснення управлінських функцій органами законодавчої влади, органами виконавчої влади, міністерствами, державними комітетами України та їх підрозділами (департаментами, управліннями, тощо), місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, посадовими та службовими особами. Верховний Суд України на вимогу Верховної Ради України у випадку порушення питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту має дати висновок про те, що діяння, в яких обвинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину (частина 6 статті 111 Конституції України). Так, стаття 110 Основного закону, зазначає, що неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоровя має бути встановлена на засіданні Верховної Ради і підтверджено рішенням, яке приймається більшістю від конституційного складу парламенту, на підставі письмового подання Конституційного Суду України. В свою чергу саме Президент України утворює суди у визначеному законом порядку, а, також, призначає суддів вперше, тобто на 5 років. Верховна Рада України має повноваження обирати суддів безстроково.

Згідно статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Він сприяє принципу розподілу влади шляхом:

a) Вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Ради Крим.

b) Офіційне тлумачення Конституції України та Законів України (стаття 150 Конституції)

c) Вирішення питань відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов’язковість ( частина 1 статті 151 Конституції України).

d) Дачі висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту, визначеними статтями 111 та 151 Конституції України.

e) Дачі висновку про порушення Конституції та Законів України Верховною Радою АРК.

f) Дачі висновку, щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 та 158 Конституції України.

Конституційний Суд України вирішує питання щодо Конституційності згаданих нормативних актів, використовуючи, зокрема, такі критерії, як не передбачений конституцією поділ влад на законодавчу виконавчу та судову і здійснення повноважень органами влади у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України (стаття 6 Конституції України).

Конституція України передбачає противаги Конституційному Суду України. Правові засоби стримувань органу конституційної юрисдикції закладені вже в механізмі його формування (третину суддів призначає Президент України, Верховна Рада і З’їзд суддів України), обмеженні строком повноважень – 9 років. На жаль, ні Конституція, ні Закон “Про Конституційний Суд України” не передбачають засобів реагування, у випадку, коли ні один з трьох органів не призначає суддів. Так, Верховна Рада свого часу не призначила необхідну кількість суддів і питання про призначення суддями П. Б. Євгрофова та М. І. Корнієнка вирішувалось майже протягом року. І це, звісно, негативно впливає на здійснення правосуддя.

Ще однією противагою є те, що “Конституційний Суд, що є найсуттєвішим, не в змозі реалізувати свою компетенцію дискреційно. Провадження у справі може розглядатися лише за конституційним поданням або конституційним зверненням, суб’єкти якого визначені в Конституції. Закон “Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року, до речі “розширив” перелік таких суб’єктів, доцільність чого заслуговує підтримки, проте, викликає сумнів правомірності такого способу “продовження” Основного Закону[45].

Отже, певні засоби взаємодії з іншими гілками влади має також судова влада і, зокрема, Конституційний Суд України, головна функція якого полягає у вирішенні питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України та офіційне тлумачення Конституції України, проте й тут існують прогалини.

Хотілось би зазначити, що державну владу необхідно розглядати як цілісний феномен, поділеного і в той же час взаємопов’язаного в структурно-функціональному відношенні із системою стримувань і противаг.

На сьогоднішній день немає однозначності в ставленні вчених до визначення поняття розподілу державної влади, а, отже, й до системи стримувань і противаг. Можна прослідкувати дві діаметрально – протилежні точки зору: організаційно-правова, що обґрунтовує необхідність та історичну перспективу розподілу влади; соціальна – стверджує, що вся влада повинна належати народу.


Популярні роботи

Останні реферети