Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Світовий досвід розвитку малого підприємництва в Україні - Страница 3

Индекс материала
Курсова робота на тему: Світовий досвід розвитку малого підприємництва в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Тому не менше за 2/3 іноземних капіталовкладень концентруються в таких пріоритетних галузях, як хімія, машинобудування і електроніка. Таким чином ми маємо " трьохсторонній альянс": держава- місцевий капітал- іноземний капітал. Але при безперечному дотриманні інтересів всіх трьох сторін, держава є єдиним повністю самостійним учасником, рішення якого обов'язкові для всіх інших. Також заслугою держави є централізоване планування з використанням середньо і довгострокових планів і цільових програм, з встановленням порою конкретних виробничих завдань і термінів їх виконання, зі суворою системою контролю господарської діяльності і безжалісним економічним знищенням невдах. У суті економіка Південної Кореї представляє найбільш гармонійне поєднання планового і ринкового способів ведення господарств. Якщо дуже коротко говорити, то саме формування і уміле використання такого механізму і дозволило Південній Кореї у відносно стислі терміни подолати бар'єр слабо развинутості і зайняти гідне місце в світовій цивілізації.

Нарівні із залученням іноземних інвестицій, починаючи з 80-х років економічна політика Південної Кореї була направлена на залучення через рубіж сучасних технологій. хоч в силу різних причин об'єми запозичених в області технологій були не так значними, як в сферах позикових коштів і прямих капіталовкладень, її роль в перекладі південнокорейської економіки на сучасні рейки і в залученні країни до досягнень НТР була проте досить висока. Для широкого впровадження сучасних технологічних процесів необхідно було і придбавати відповідну техніку. Серед техніки, що закупається, безпосередньо не пов'язаної з виробничими процесами, переважаюче місце займали транспортне обладнання і пересувний склад, електроприлади і апаратура. За умовами контрактів подібного роду, що укладаються постачання фінансувалося кредитами з розрахунку 3% річних з погашенням заборгованості в трирічний термін. Крім вказаного Південна Корея була вимушена придбавати і машини, що безпосередньо використовувались у виробничих процесах. Як правило, закупівля станків і агрегатів супроводилася придбанням прав на використання технологічних процесів. Потреба в них збільшувалася з кожним роком. Відповідно росли і відрахування на оплату як самої техніки, так і технології "know how". Усього за 1962-1982гг. між Південною Кореєю і розвиненими капіталістичними країнами була зафіксована 2281 операція на придбання технічних "now how" на загальну суму 681 млн.$, що становило 47,7% суми прямих інвестицій за той же період. З приведених в табл. 1 даних видно, що левова частка операцій, пов'язаних з придбанням виробничого обладнання і пов'язаних з ним "know how", укладалося з японськими бізнесменами(56,4%), хоч до співпраці з південнокорейськими фірмами на цьому терні вони приступили на 4 роки пізніше ніж американські і інші ділові кола. Домінуючим був і питома вага Японії в сумах південнокорейських відрахувань за техніку, що використовується і технології. Усього за 10 років (1967-1977) японські підприємці отримали 52 млн.$ (59%), тоді як за 15-літній термін (1962-1977) Америці і Західній Німеччині дісталося відповідно 24.3 млн.$(27.7%) і 4.4 млн.$(5%). 1975г. 64.1% всіх відрахувань за використання іноземної техніки і технологій падало на частку США і Японії 4796 і 7074 млн.$. [6, c.21] Відмічаючи виключно високу міру залежності від цих двох країн, південнокорейська асоціація Зовнішньої торгівлі 17 липня 1976 р. виступила із закликом негайно диверсифікувати джерела, з яких запозичаються і впроваджуються техніка і технології. Однак спонукальним мотивом цього заклику служили не тільки кількісні розрахунки. За оцінками Національного Інституту Науки і техніки виходило, що тільки 30% "know how"(запозичених із США і країн Західної Європи) можна було віднести до передових технологічних процесів, а 70%(що впроваджувалися безпосередньо з Японії), що залишалися оцінювалися як відсталі і застарілі. Після проведеного дослідження в Південній Кореї був створений Консультаційний Центр по залученню технології, який давав (при консультації іноземних фахівців) попередні оцінки "know how", намічених до впровадження, з метою усунення негативних чинників. У світлі викладених даних хотілося б відмітити і те, що бували випадки (причому, далеко не поодинокі), коли японські фірми продавали яке-небудь обладнання по спекулятивних цінах при тому, що продукція, що випускається на цьому обладнанні не відповідала прийнятим стандартам. Про подібного роду казусах південнокорейська преса повідомляла неодноразово, і, видимо, аж ніяк не випадково в середині 70-х років сеульска влада прийняла ряд заходів, направлених на диверсифікацію джерел не тільки позик, але і технічної допомоги.

Однак, на практиці сталася диверсифікація не джерел позик, а диверсифікація технологічних процесів в сфері розподілі по окремих галузях південнокорейської промисловості. Розглянувши загалом положення із запозиченням ззовні сучасної технології на тривалому відрізку часу, прослідимо тепер динаміку цього процесу. Запозичення іноземної техніки і технології розпадається на три періоди. Протягом першого періоду (1962-1966) число операцій і їх вартість виражалася мінімальними величинами. Це пояснювалося з одного боку, обмеженістю задач, а з іншого боку- нестабільністю політичної обстановки в Південній Кореї і частково виникаючою звідси невірою ділових кіл з розвинених капіталістичних країн, що їх обладнання і технології попадуть в надійні руки. Під час другого періоду Південна Корея по-справжньому приступила до реалізації програми індустріалізації. Створення абсолютно нових для країни галузей виробництва обумовило різке зростання потреб в сучасній технології, що привело до рясної притоки зарубіжних "know how". Протягом другого періоду спостерігається швидке зростання як числа укладених операцій (в 9,6 рази), так і сум корейських відрахувань за запозичену техніку і технологію (в 35,5 рази). Очевидна перевага другий з названих цифр є свідченням того, що в Південну Корею стали поступати складна техніка і дорога технологія. Характерні риси третього періоду (1977-1988) визначаються переходом до "нової стадії індустріалізації", основні задачі якої зводилися до того, щоб здійснити поступовий перехід від виробництва трудомісткого до виробництва капіталомісткого і техноємкого. Виконання кардинальних задач завершальної стадії індустріалізації впиралося в проблему запозичення і впровадження новітньої техніки і передової технології.[7, c.5]

У квітні 1979 року корейська влада внесла чергові поправки в правила залучення іноземної технології і здійснили таким чином другу фазу лібералізації. Нові правила забороняли купівлю технологій:

1. якщо контракти передбачалося усього лише просте використання зразків, фабричних марок і торгових знаків;

2. якщо контракти мали на увазі тільки продаж сировинних матеріалів або окремих компонентів, деталей і вузлів для передбачуваної продукції*

3. якщо контракт містив несправедливе і обмежувальні умови відносно експорту виробів, що намічаються до випуску;

4. якщо контрактом пропонувалося технологія застаріла, незавершена, або з якими-небудь відхиленнями від норми;

5. якщо контракти торкалися особливу технологію, які, по визначенню міністра у справах науки і техніки, "служило інтересам незалежного розвитку";

6. якщо міністр економічного планування не вважав за необхідним визнати ті або інші контракти життєво необхідними.

Як відмічалося вище, за перегляненими правилами влада могла без коливання відкинути заявку, якщо контрактом, що пропонується передбачалося лише просте використання південнокорейськими фірмами іноземних торгових марок і фабричних знаків. Спонукальним мотивом для корейських бізнесменів служила в цьому випадку тяга місцевих споживачів до придбання товарів із зарубіжною фабричною маркою, оскільки якість виробів, що випускаються для реалізації на внутрішньому ринку, залишала бажати кращого. Крім того, південнокорейські фірми намагалися таким шляхом розширити свої зовнішні ринки, збуваючи на них вітчизняні вироби, прикрашені якою-небудь прославленою іноземною маркою. Власті як і тепер несхвально відносилися до подібного не патріотичності споживачів і не зовсім чистим спрямуванням бізнесменів. У 1978 р. в Кореї було зареєстровано усього лише біля 15 фірм, які використали зарубіжні торгові марки. Цілком можливо, що правила, що стосуються іноземних фабричних знаків, неухильно проводилися б в життя, якби не дві обставини, пов'язаних зі спортом: чергова азіатська гра 1986 року і Олімпіада 1988 року. Передчуючи величезний наплив зарубіжних гостей, власті вмить ослабили заборону на використання закордонних фабричних знаків. Як наслідок цього число фірм, що користуються іноземними торговими марками за період з 1978 по 1983 рік збільшилося в 32,3 рази. [8, c.20] Також помітно зросла притока ультрасучасної технології в електронну промисловість і машинобудування. Протягом 1982 року кількість операцій по передачі електронних технологій південнокорейським фірмам перевищило рівень 1981 року на 28,7%. Поступово уряд робив все більшу ставку на залучення самих довершених технологій. Президент наполягав на тому, щоб всі приватні фірми в обов'язковому порядку обмінювалися зарубіжними технологіями, що є в їх розпорядженні. У свою черга Міністерство торгівлі і промисловості оголосило, що воно буде заохочувати впровадження дрібними і середніми фірмами нових зарубіжних технологій. Система заохочення набрала чинності з 1984 року і насамперед розповсюдилася на фірми, зайняті випуском електронних виробів. Був створений фонд фінансової і технічної допомоги підприємствам, які зважитися розгортати діяльність на престижному, але поки незнаному терні електроніки. У 1988 році сума фонду становила 400 мільйонів доларів. З 12 серпня 1983 року Міністерство фінансів зобов'язало банки інтенсивно підтримувати приватні фірми, які звернуться за позиками з метою впровадження іноземних технологій. Спеціальні позики підтримки надавалися на п'ятирічний термін, при дворічному пільговому періоді, з розрахунку 10% річних. У світлі викладених даних, доцільно виділити черговий, четвертий період, який характеризується помітним креном у бік США і ведучих країн Західної Європи в області запозичення технологій. Подібний крен можна пояснити тим, що США і Західна Європа, не бачачи в Південній Кореї потенційного конкурента, постачали самі сучасні технології. Тоді як Японія, стурбована швидкими темпами розвитку сусіда, постачала в Корею далеко не самі сучасні технології. Досить численні операції по передачі "know how" в 1983 році ділилися натри категорії. Задачі операцій першої категорії: освоїти за допомогою зарубіжної технології випуск якого-небудь виду продукції, що не виготовлявся раніше в Кореї, з метою монополізувати їх виробництво і збут на внутрішньому ринку. Другу категорію складають операції, в яких корейські фірми ставили перед собою задачі, пов'язані з розширенням експорту, - освоїти власний випуск нових високоякісних виробів і вийти з ними на зовнішній ринок.


Популярні роботи

Останні реферети