Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі

Индекс материала
Курсова робота на тему: Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10

Назва реферату: Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі

Розділ: Педагогіка

Завантажено з сайту: www.ukrainereferat.org

Дата розміщення: 16.02.2014

Структурно-діяльний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі

Вступ

Розділ І. Теоретичний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі

1.1. Організаційні форми та методи навчання як категорії дидактичного процесу

1.2. Аналіз організаційних форм і методів навчання учнів молодших класів

Розділ ІІ. Вдосконалення організаційних форм і методів навчання як актуальна проблема початкової школи

2.1. Дидактичний аналіз рівня навчального процесу в початкових класах загальноосвітньої школи

2.2. Основні шляхи вдосконалення педагогічного процесу в початковій школі

Висновки

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Перебудова системи освіти України, подальше удосконалення навчального процесу в загальноосвітній, в тому числі і в початковій школі ставить питання про удосконалення перш за все організаційних форм і методів навчання. В свою чергу методам навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому, теж присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках викладання окремих навчальних предметів.

Проблемами удосконалення організаційних форм і методів навчання займалися Я.А.Коменський, Гербардт, Песталоцці, Г.С.Сковорода, О.Ващенко. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в роботах А.М.Алексюк, Ю.К.Чабанського, В.О.Онищука, О.Я.Савченко, І.Ф.Варламова. Аналіз цих робіт, не дивлячись на їх високий методичний рівень, показав, що чіткого визначення в педагогічній науці понять “форма організації навчання” чи “організаційні форми навчання”, як і поняття “форми навчальної роботи” як педагогічних категорій поки що немає.

І.Ф.Халамов правий, констатуючи, що "на жаль це поняття не має в дидактиці чіткого визначення" і що "більшість вчених просто обходять це питання і обмежуються буденними уявленнями про сутність даної категорії".

В свою чергу методам навчання, від яких залежить немалий успіх роботи учителя і школи в цілому теж, присвячений не один десяток фундаментальних досліджень як в теорії педагогіки, так і в приватних методиках викладання окремих навчальних предметів. І не дивлячись на це, проблема методів навчання як в теорії навчання, так і в реальній педагогічній практиці залишається дуже актуальною і час від часу породжує гострі дискусії на сторінках педагогічної літератури. Вони пояснюються безперервними спробами теоретиків-дидактів перейти від емпіричних описів окремих груп методів до обгрунтування наукової системи методів навчання і пояснення їх сутності на основі розкриття природи методів навчання і розробки основ їх класифікації.

Історія розвитку і становлення методів навчання дуже своєрідна. Вчені-педагоги, спостерігаючи за процесом навчання в школі, звернули увагу на величезну різноманітність видів діяльності вчителів та учнів на уроці. Ці види діяльності вони і почали називати методами навчання. Наприклад, учитель пояснює новий матеріал - він використовує метод пояснення ; учні самостійно вивчають матеріал - це метод самостійної роботи; учень виконує практичні завдання - метод практичної роботи і т.д. Такий підхід до виділення методів навчання послужив приводом різним авторам виділяти різну кількість методів навчання та давати їм вкрай різноманітні назви.

Та якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини.

Навчання по-різному впливає на розумовий розвиток залежно від того, наскільки успішно воно виховує в учнів повноцінні мотиви учіння. Дослідні дані свідчать, що структура навчальної діяльності, яка адекватна цілям навчання, є фактором формування в учнів не лише систем операцій і знань, а й навчальних, пізнавальних інтересів, бажання вчитися допитливості, любові до книги, прагнення до самоосвіти.

Позитивні сили для всього дерева учіння йдуть насамперед від почуттів маленького школяра, від того, як його зустрічають школа і перший вчитель. Якщо справдилися надії малюка на радість від шкільного життя, тоді зміцнюється допитливість, виникає інтерес, який і є сильним мотивом учіння.

Актуальність проблеми, її недостатня наукова розробка послужили причиною вибору теми дипломної роботи.

Об’єкт дослідження – дидактичний процес в початковій школі.

Предмет дослідження – педагогічні умови удосконалення організаційних форм та методів навчання.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати шляхи вдосконалення організаційних форм та методів навчання в початковій школі.

Гіпотеза – педагогічні умови удосконалення організаційних форм і методів навчання можуть бути визначені і обґрунтовані, якщо буде здійснений структурно-діяльнісний аналіз педагогічної діяльності учителів початкових класів.

Завдання:

- аналіз літератури;

- аналіз передового педагогічного досвіду;

- виявлення основних характеристик педагогічного процесу;

- розробка методики і постановка констатуючого педагогічного експерименту;

- аналіз результатів констатуючого педагогічного експерименту.

Методи дослідження:

- аналіз літератури;

- анкетування;

- спостереження;

- бесіди з викладачами;

- порівняння;

- констатуючий педагогічний експеримент;

- методи математичної статистики.

Розділ І. Теоретичний аналіз організаційних форм і методів навчання в початковій школі

1.1. Організаційні форми та методи навчання як категорії дидактичного процесу

Дискусії навколо проблеми форм організації навчального процесу в школі не затихають на сторінках педагогічної літератури. І це не випадково. Чіткого визначення в педагогічній науці понять "форма організації навчання" чи "організаційні форми навчання", як і поняття "форми навчальної роботи" як педагогічних категорій поки що немає. І.Ф.Харламов правий, констатуючи, що

"на жаль, це поняття не має в дидактиці чіткого визначення", і що "більшість вчених просто обходять це питання і обмежуються буденними уявленнями про сутність даної категорії"[1]. Ретельний аналіз різних позицій у визначенні даного поняття, вжитий І.М. Чередовим, свідчить про те, що більшість вчених-педагогів дають цьому поняттю занадто загальне визначення. Приводом до такого висновку послужило визначення цього поняття І.Я.Лернером. Він пише: "Організаційну форму навчання ми визначаємо як взаємодію вчителя і учнів. Що регулюється певним, заздалегідь встановленим режимом і порядком"[2]. Природньо постає запитання: що таке форма організації навчання? В чому її суть? Що таке "організація" в даному контексті?

В науці поняття "форма" розлядається як з позиції лінгвістичної, так і з філософської. В тлумачному словнику С.І.Ожогова поняття "форма" трактується як вид, пристрій, тип, структура, конструкція чого-небудь, обумовлені певним змістом.

Форма - це вид ззовні, це зовнішнє окреслення, певний встановлений порядок.

Форма будь-якого предмета, процесу, явища зумовлена його змістом і, в свою чергу, виявляє на нього протилежний вплив.

У "Філософській енциклопедії" поняття "форма" визначається так: "Форма є внутрішньою організацією змісту . Форма обіймає систему стійких зв'язків предмета". І тим самим виражає внутрішній зв'язок і спосіб організації, взаємодію елементів і процесів явищ як між собою, так і із зовнішніми умовами. Форма володіє відносною самостійністю, що тим більше підсилюється, чим більшу історію має дана форма.

З боку навчання, форма - це спеціальна конструкція процесу навчання. Характер цієї конструкції зумовлений змістом процесу навчання, методами, прийомами, засобами, видами діяльності учнів. Ця конструкція навчання представляє собою внутрішню організацію змісту, який в реальній . педагогічній дійсності виступає процес взаємодії, спілкування вчителя з учнями при роботі над певним навчальним матеріалом.

Відповідно форму навчання потрібно розуміти як конструкцію відрізків, циклів процесу навчання, що реалізуються в зв'язку керуючої діяльності вчителя і навчальної діяльності учнів, що керується засвоєнням певного змісту навчального матеріалу і способів діяльності. Представляючи собою вид ззовні, зовнішнє окреслення відрізків - циклів навчання, форма відображає систему стійких зв'язків компонентів всередині кожного циклу навчання і як дидактична категорія позначає зовнішню сторону організації навчального процесу, яка пов'язана з кількістю учнів, що навчаються, часом і місцем навчання, а також порядком його здійснення.

При цьому деякі вчені педагоги, а саме М.І.Махмутов, вважає, що в педагогіці є необхідність вказати на різницю двох термінів[3], включаючи слово "форма" - "форма навчання". В першій своїй відмінності "форма навчання" означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на уроці. В цьому значенні термін "форма навчання" відрізняється від терміну "форма організації навчання", що означає який-небудь вид заняття - урок, предметний гурток і т.п.

Що ж розуміється під терміном "організація" взагалі і в чому суть педагогічної трактовки цього терміну?

І.М.Чередов справедливо констатує, що форма організації навчання зумовлює "упорядкування, налагодження, приведення в систему" взаємодії учителя з учнями при роботі над певним змістом матеріалу. Організація навчання переслідує мету забезпечити оптимальне функціонування процесу управління навчальної діяльності зі сторони вчителя.

Ось один із прикладів такої організації.

Навчальне заняття починається з читання учнями параграфа підручника під кутом зору якого-небудь завдання, виписування своїх запитань. Вчитель в свою чергу збирає ці питанняя. Класифікує, виділяє якість питань, їз глибину, змістовність, встановлює їх зв'язок з попередньою темою, іншими навчальними предметами, актуальними проблемами виробництва, економіки, культури, життя.

Після того, як кожен учень познайомився з новим матеріалом, уточнюються і розглядаються питання учнів. На них відповідають найбільш підготовлені школярі. Вчитель по мірі необхідності уточнює, доповнює відповіді учнів, відповідає на найважчі запитання, використовуючи найвідоміші йому методи і прийоми навчання. Потім починаються практичні заняття - вправи, розв'язування задач, лабораторні роботи.

Тут учитель оцінює уже не тільки знання, але і вміння їх використовувати. При цьому він може залучати сильніших учнів на допомогу слабшим, створюючи творчі групи, розширюючи настільки необхідне в цьому віці ділове спілкування. За підсумками практичних робіт виставляються оцінки. Ті, що не впоралися із завдання, повторно працюють над матеріалом тієї теми, що вивчається в позаурочний час разом із вчитетем та сильними учнями.

На мою думку, наведений приклад організації навчальної роботи означає що одна і та ж форма навчання (наприклад, урок) може мати різну модифікацію і структуру в залежності від завдань і методів навчальної роботи, організованої учителем. Про це впевнено свідчить історія розвитку організаційних форм навчання.

В історії світової педагогічної думки та практиці навчання відомі найрізноманітніші форми організації навчання. Їх виникнення, розвиток, вдосконалення і поступове відмирання окремих із них пов'язане з вимогами і потребами суспільства, що розвивається. Кожний новий історичний етап в розвитку суспільства накладає свій відбиток і на організацію навчання.

В результаті педагогічна наука накопичила значний емпіричний матеріал в цій галузі.

Постає запитання про необхідність систематизації різноманітності форм організації навчання, виділення найбільш ефективних, відповідних духу часу, історичної епохи.

Як мені відомо, в зв'язку з цим, вченими виділені такі підстави для класифікації форм організації навчання: кількість і склад учнів, місце навчання, протяжність навчальної роботи. На цих підставах форми навчання діляться відповідно на індивідуальні, індивідуально-групові, колективні, класні і позакласні, шкільні і позашкільні. Помітимо, що ця класифікація не є строго науковою і визнається далеко не всіма вченими-педагогами. Разом з цим треба визнати, що такий підхід до класифікаціх форм організації навчання дозволяє трохи упорядкувати їх різноманітність.

Якщо я не помиляюся, найстарішою формою навчального процесу, що бере свій початок з глибокої давнини, є індивідуальна форма навчання.

Її суть полягає в тому, що учні виконують завдання індивідуально. В домі учителя або учня. Допомога вчителя виступала або безпосередньо, або через вивчення учнем підручника, автором якого являється сам учитель. Я вважаю, що прикладом безпосередніх та індивідуальних контактів учителя і учня в сучасних умовах є репетиторство.

Як я довідалась, індивідуальна форма організації навчання була єдиною в античний час, в період Середньовіччя, а в деяких країнах широко використовувалась до ХVІІІ століття. В подальші періоди розвитку суспільства вона домінувала в практиці сімейного виховання заможних верств населення

( наприклад, у дворянських сім'ях, в заможних сім'ях інших верств населення).

Які ж достоїнства та вади цієї форми організації навчання, що, з однієї сторони, послужили підставою для того, що у формі репетиторства вона збереглась і в наш час і, з другої,- уже в ХVІІ столітті в масовому масштабі залишила місце новим формам організації навчального процесу?

Я вважаю, що головними достоїнством індивідуального навчання є те, що воно дозволяє повністю індивідуалізувати зміст, методи і темпи навчальної діяльності дитини, слідкувати за кожною його дією і операцією при розв'язуванні конкретних завдань, слідкувати за його рухом від незнання до знання, вчасно вносити необхідні корективи як в діяльність учнів, так і в особисту діяльність вчителя, призвичаювати їх до ситуації, що постійно змінюється, але контролюється зі сторони учителя і зі сторони учня. Все це дозволяє учневі працювати економно, постійно контролювати витрати своїх сил, працювати в оптимальний для себе час, природньо, дозволяє досягати високих результатів навчання. Звичайно, індивідуальне навчання передбачає наявність вчителя з високою педагогічною кваліфікацією. Поряд з перечисленими достоїнствами індивідуальне навчання має і ряд недоліків, за що вже в ХVІ столітті воно було різко критиковане.

До їх числа слід віднести його неекономічність, деяку обмеженість впливу вчителя, викликану тим, що, як правило, функція вчителя зводилась до задання завдання учню і перевірки його виконання. Вадою також являється обмеженість співробітництва з іншими учнями, що негативно впливало на процес соціалізації та формування вмінню працювати в колективі. Ось чому значення індивідального навчання, починаючи уже з ХVІ століття дуже знижується і поступово звільняє місця індивідуально-груповій формі організації навчального процесу. Суть цієї форми заключається в тому, що вчитель веде заняття вже не з одним учнем, а з усією групою різних за віком дітей, рівень підготовки яких був різний. В силу цього вчитель вів навчальну роботу з кожним учнем окремо. Він по черзі питав у кожного учня вивчений матеріал, пояснював кожному окремо новий матеріал, давав індивідуальні завдання. Решта учнів в цей час займалися своїми справами. Це дозволяло учням приходити в школу в різний час - на початку, всередині і навіть в кінці навчального року і в будь-який час дня.

Відомо, що як індивідуальна, так і індивідуально-групова форми організації навчання вже в кінці ХVІ - на початку ХVІІ століть не задовільняли потреб суспільства як в кількісному, так і в якісному плані підготовки підростаючих поколінь. Більшість дітей залишались неохопленими навчанням, а ті, які були ним охоплені, одержували лише найпростіші навички читання, письма, рахунку.

На кордоні ХV і ХVІ століть в Європі відбувається всплеск нових потреб в освіті. Вони викликані розвитком різноманітних галузей, ремесел і торгівлі, підвищенням ролі духовного життя - відродженням в літературі, мистецтві, архітектурі, науці. Все це привело до виникнення масового навчання дітей. Виникла концепція колективного навчання, яка вперше була використана в братських школах Білорусії та України ( ХVІ століття) і стала зарадком класно-урочної системи навчання. Теоретично ця система була заснована і широко популяризувалась в ХVІІ столітті Яном Амосом Коменським. В наш час ця форма організації навчання, що витерпіла значну модифікацію та модернізацію, являється найпопулярнішою в школах світу, незважаючи на те, що класу та уроку як дидактичним поняття уже більше 350 років.

В чому суть класно-урочної системи як специфічної форми організації навчальної роботи? Відповідь на це запитання міститься в тих особливостях , які притаманні цій системі. На мою думку, найважливішими з них є:

- учні приблизно одного віку та рівня підготовки складають клас, який зберігає в основному постійний склад на весь період шкільного навчання;

- клас працює за єдиним річним планом і програмою згідно з постійним розкладом. Внаслідок цього діти повинні приходити до школи в один і той же час року і в заздалегідь визначені години дня;

- основною одиницею занять є урок;

- урок, як правило, присвячений одному навчальному предмету, темі, в силу чого учні класу працюють над одним і тим же матеріалом;

- роботою учнів на уроці керує учитель, він оцінює результати навчання свого предмету, рівень знань кожного учня окремо і в кінці навчального року приймає рішення про перевід учнів в наступний клас.

Навчальний рік, навчальний день, розклад уроків, навчальні канікули, перерви, точніше, перерви між уроками - це теж признаки класно-урочної системи.

Її достоїнства: чітка організаційна структура, що забезпечує впорядкованість всього навчально-виховного процесу; просте управління ним; можливість взаємодії дітей між собою в процесі колективного обговорення проблем. Колективного пошуку розв'язування задач; постійний емоційний вплив особистості вчителя на учнів, їх виховання в процесі навчання, економічність навчання, оскільки вчитель працює одночасно з достатньо великою групою учнів, створює умови для принесення духу змагань в навчальну діяльність школярів і в той же час забезпечує систематичність і послідовність в їх русі від незнання до знання.

Виділяючи ці достоїнства, не можна не бачити в цій системі і ряд суттєвих вад, а саме: класно-урочна система орієнтована в основному на середнього учня, створює непосильні труднощі для слабшого і затримує розвиток здібностей у більш сильних; створює для вчителя труднощі при урахуванні індивідуальних особливостей учнів в організаційно індивідуальній роботі з ними як за змістом, так і за темпами і методами навчання; не забезпечує організоване спілкування між старшими і молодшими учнями та ін.

Класно-урочна система нав'язує учням штучну організацію роботи, призводить до частої зміни предметів за короткі відрізки часу, в результаті чого учні не можуть довести розпочаті справи до кінця, продумати їх, поглибити свої знання. Дзвінок, цей типовий атрибут класно-урочної системи, не тільки визначає час роботи і відпочинку, але і в кінці року виміряє час, за який вони повинні зуміти дати звіт про свої успіхи за цілий рік навчання. В кінці кінців учні переводяться в наступний клас, а інші - нехай слабші тільки з якого-небудь одного предмета - залишаються на другий рік, хоча при кращій організації роботи вони могли б з успіхом заповнити прогалини у своїх знаннях.

Без сумніву, критичні висловлювання на адресу класно-урочної системи, що особливо посилилися з кінця минулого століття, в своїй основі справедливі і послужили основою багаточисленних пошуків і теоретиків педагогіки і вчителів-практиків, з однієї сторони нових систем навчання, з іншої - шляхів вдосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи, організації навчання у відповідності з новими потребами суспільства, що розвивається і досягненнями психолого-педагогічної науки.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання використали в кінці ХVІІІ - початку ХІХ століть англійський священик А.Белл і учитель Джон Ланкастер. Поштовхом до цього виявився перехід від мануфактури до крупної машинної індустрії, що потребували великої кількості робочих, які володіли хоча б елементарною грамотністю. Для їх підготовки необхідно було збільшити кількість шкіл, а відповідно, і контингент учителів, які б навчали значно більшу кількість учнів.Так виникла модифікована класно-урочна система організації навчання під назвою белл-ланкастерська система взаємного навчання, названа за іменами її засновників і використана вказаними авторами в Англії та Індії. Суть цієї системи полягала в тому, що старші учні спочатку під керівництвом вчителя самі вивчали матеріал, а потім, одержавши відповідну інструкцію, навчали тих, хто знає менше. Це дозволяло одному учителю навчати відразу багатьох дітей, здійснювати їх масове навчання, та сама якість цього навчання була дуже низькою. Цим і пояснюється те, що белл-ланкастерська система не одержала широкого розповсюдження.

В кінці ХІХ - на початку ХХ століть особливо актуальною в подальшій розробці організаційних форм навчання стає питання індивідуалізації навчання учнів з відмінностями в їх розумовому розвитку.


Популярні роботи

Останні реферети