Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Міжнародні економічні відносини в Україні - Страница 7

Индекс материала
Курсова робота на тему: Міжнародні економічні відносини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16
Страница 17
Страница 18
Страница 19
Страница 20
Страница 21
Страница 22
Страница 23
Страница 24
Страница 25
Страница 26
Страница 27
Страница 28
Страница 29
Зазначалося, що основна мета зовнішньої політики Японії - «перетворити імперію но­мінально й фактично на стабілізуючу силу в Східній Азії».

Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але радянський уряд 12 бе­резня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну до­помогу на 10 років. Монгольські війська разом з Черво­ною Армією розгромили японських інтервентів. Це зму­сило Японію змінити напрямок своєї агресії.

7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци­дент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь­цзінь. Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи­ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань­чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера­тором Пу Ї). Через місяць японські війська висадилися бі­ля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здо­були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захо­пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу­вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї. Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале­жало від позицій великих держав.

США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січ­ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер­нення до 62 країн-учасниць пакту Бріана-Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на­зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Ки­тай не оголошували стану війни, Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширюється. Американські поставки в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися. 5 жовтня 1937 р. у своїй промові в Чикаго Рузвельт за­кликав до створення «карантину» щодо японського агре­сора. Суперечності між США й Японією ще більше загострилися після потоплення японською авіацією в груд­ні 1937 р. трьох американських танкерів. Проте в цілому політика США щодо Японії залишалася незмінною.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель­ській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по­рушив питання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично поту­рали Японії.

СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн доя., а в 1939 р. — на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе­редбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радян­ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п. Радянські льотчики прикривали китайські міста від японської авіації, бомбардували японські військові об'єкти на Тайвані, їхні кораблі на річці Янцзи.

В той час японська вояччина здійснила воєнні провока­ції проти Радянського Союзу. В липні — серпні 1938 р. во­на атакувала радянський кордон у районі озера Хасан. Це не був звичайний прикордонний інцидент — японці вико­ристовували важку артилерію. Радянські війська розгроми­ли й відкинули агресорів з радянської території. Було підписано перемир'я.

Проте японські мілітаристи на цьому не зупинилися. 11 травня 1939 р. вони вдерлися на територію Монголь­ської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол. Японська вояччина розраховувала з боями захопити не тільки Монголію, а й частину радянської території. Однак 20 серпня радянські та монгольські війська перейшли в рішучий наступ і за 10 днів закінчили оточення та роз­гром японських інтервентів. І це за день до початку дру­гої світової війни. 15 вересня 1939 р. Японія змушена була підписати з СРСР та МНР угоду про припинення воєнних дій з 16 вересня.

Воєнна агресія Італії, Німеччини та Японії в 1935 - 1937 рр. остаточно розставила на протилежних позиціях два блоки держав у капіталістичному світі. Західна полі­тика «невтручання», «умиротворення» мілітаристських держав, їх відмова від радянських пропозицій колектив­ної відсічі агресорам неминуче вели до нової світової вій­ни.

33. Поширення японської агресії в Китаї та розпад Вашингтонської системи.

7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци­дент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь­цзінь, Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи­ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань­чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера­тором Пу І). Через місяць японські війська висадилися бі­ля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здо­були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захо­пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу­вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї.

Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале­жало від позицій великих держав. Яка ж була реакція ве­ликих держав на події в Китаї?

США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січ­ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер­нення до 62 країн — учасниць пакту Бріана—Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на­зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американські поставки (в тому числі стратегічних матеріалів) в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель­ській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Зате взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по­рушив питання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично поту­рали Японії.

СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн дол., а в 1939 р. — на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе­редбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радян­ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п.

34. Аншлюз Австрії, його наслідки та позиція великих держав.

У другій половині 30-х років значно зросли військово-промислова могутність і вплив у Європі фашистської Ні­меччини. В 1938 р. вона виробляла 12 % світової промис­лової продукції й стала другою індустріальною державою в Європі після СРСР. З 1933 р. до 1939 р. її військові ви­трати зросли в 10 разів. У 1937 р. Німеччина мала 42 ди­візії, в 1939 р. — вже 103 дивізії з 4 млн солдатів. Німець­кий уряд відкрито проголошував свої наміри розширяти агресію в Європі.

Все це створювало небезпечну ситуацію на континен­ті. Проте західні великі держави вперто відхиляли пропо­зиції Радянського Союзу про створення системи колек­тивної безпеки. Навіть на прямі загрози Берліна західні держави відповідали політикою «невтручання» й «умиро­творення», сподіваючись, що німецька агресія буде спря­мована на Схід і не зачепить їхніх територій.

ý У відповідності із зовнішньополітич­ними планами в європейських країнах відбулися зміни в їхньому керівництві. Гітлер у лютому 1938 р. замінив по­міркованих керівників на більш рішучих нацистів — мі­ністром закордонних справ став Й. Ріббентроп, головно­командуючим — генерал Браухіч, начальником штабу — генерал Кейтель.

В Англії Н. Чемберлен призначив міністром закордон­них справ замість А. їдена лорда Е. Галіфакса, який в листопаді 1937 р. був прийнятий Гітлером і в розмові з ним дав зрозуміти, що Англія не реагуватиме в разі загарбання Німеччиною Австрії, Чехословаччини й Гдан­ська. Англійським послом у Берліні став германофіл Н. Гендерсон, який у березні 1938 р. вів переговори без­посередньо з Гітлером, пропонуючи йому укласти друж­ній договір з Англією. Він підкреслював, що йдеться не про якусь торговельну угоду, а про «встановлення основи для справжньої й щирої дружби між двома країнами».

У Франції тоді уряд очолив замість Леона Блюма від­вертий антикомуніст К. Шотан, який у листопаді 1937 р. таємно приймав у Парижі фон Папена й планував запро­понувати Гітлеру «разом заснувати європейську політику на нових і здорових засадах, — це була б всесвітньо-істо­рична подія».

Державний департамент США відкликав з Берліна ві­домого антифашиста У. Додда й призначив своїм послом профашистськи настроєного X. Вільсона. Через посла у Франції У. Булліта, який відвідав Берлін, Вашингтон по­відомив, що не заперечуватиме проти зазіхань Німеччини щодо Австрії та Чехословаччини. 8 березня 1938 р. (за 4 дні до загарбання Австрії німцями) Берлін відвідав ко­лишній президент США Г. Гувер, який у дружній розмо­ві з Гітлером та Герінгом запевняв їх у солідарності Ва­шингтона з планами Берліна.

Отже, загальна західна політика «умиротворення» фа­шистської Німеччини всіляко сприяла здійсненню агре­сивних планів Гітлера. Черговою жертвою фашистської агресії стала Австрія.

У лютому Гітлер викликав у Берлін австрійського канцлера К.Шушніга, поводився з ним брутально, вима­гав свободи діяльності нацистів і призначення міністром внутрішніх справ Австрії нацистського лідера А. Зайсс-Інкварта. Шушніг прийняв ультиматум, але ще зробив спробу навіть провести у своїй країні 13 березня 1938 р.


Популярні роботи

Останні реферети