Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Міжнародні економічні відносини в Україні - Страница 8

Индекс материала
Курсова робота на тему: Міжнародні економічні відносини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16
Страница 17
Страница 18
Страница 19
Страница 20
Страница 21
Страница 22
Страница 23
Страница 24
Страница 25
Страница 26
Страница 27
Страница 28
Страница 29
плебісцит з питання незалежності. Проте за вимогою Берліна Шушніг мусив піти у відставку, замість нього 11 березня канцлером був призначений гітлерівський ставле­ник Зайсс-Інкварт. А наступного дня — 12 березня 1938 р. — опівдні за проханням нового канцлера Німеччина без жодного пострілу ввела свої війська в Австрію. Було здійснено приєднання (аншлюс) Австрії до Німеччини.

Великі західні держави майже не відреагували на цю подію. Ще напередодні (11 березня) Галіфакс запевняв у Лондоні Ріббентропа, що Англія не втручатиметься в авст­рійське питання. Міністр фінансів Саймон пізніше за­явив, що, мовляв, Англія взагалі ніколи не давала гарантій Австрії. Державний секретар США К. Хелл повідомив, що це питання «не торкається Сполучених Штатів».

Посли Англії та Франції в Берліні намагалися було «протестувати» проти насильницьких дій Німеччини, але їх навіть не прийняли. 2 квітня 1938 р. західні країни ви­знали анексію Австрії й перетворили свої посольства у Відні в консульства. Між іншим, у Мадриді через рік во­ни повелися протилежним чином, визнавши фашист­ський уряд Франко.

Радянський Союз зайняв принципову позицію й за­явив рішучий протест проти загарбання Австрії Німеччи­ною, визначивши дії останньої як агресію й загрозу без­пеці не тільки 11 сусіднім із Німеччиною країнам, а й усьому світові. Проте Англія та Франція відхилили радян­ську пропозицію організувати колективний захист неза­лежних країн.

Аншлюс Австрії дуже загострив політичне становище в Європі. Німеччина значно збільшила свій військово-промисловий потенціал і почала готуватися до нових аг­ресивних дій. У Римі 16 квітня 1938 р. була підписана англо-італійська угода (так звана «джентльменська»), за якою Лондон визнав загарбання Італією Ефіопії, фактич­но підтримав італо-німецьку інтервенцію в Іспанії й по­годився на надання Італії англійських позик.

35. Мюнхенська угода.

Наступною жертвою гітлерівської Німеччини після Австрії мала ста­ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу­вали Чехословаччину. У квітні Гітлер під­писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет­ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938 р. Уряди Франції та Англії закликали президента Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступитися йому заради миру.

Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо­словаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили­ли радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд роз­робив «план Z», за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області.

13 вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет­ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера. Гітлер запросив Чемберлена до Ні­меччини.

Переговори в Німеччині пройшли у вересні 1938 р. в три етапи.

1. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені від­булася його зустріч із Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися зі своїм урядом і Францією.

Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділен­ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консульта­ції 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторгнення Судетської області як «унесок у справу збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на­дасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договора­ми про взаємну допомогу 1935 р.). Тільки в грудні 1949 р. керівник КПЧ К. Готвальд розповів, як у вересні 1938 р. Й. Сталін просив через нього передати Е. Бенешу, що Ра­дянський Союз готовий надати конкретну воєнну допо­могу Чехословаччині й без Франції, але за двох умов: як­що Чехословаччина попросить Москву про таку допомо­гу і якщо сама захищатиметься від німецької агресії.

Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бене­ша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо во­на прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Ні­меччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зіт­руть Чехословаччину з лиця Землі.

В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум.

2. 22 вересня в Годесберзі на зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословаць­кого урядів. Але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

Гітлер заявив, що не відмовиться від жодної зі своїх вимог, і запропону­вав скликати міжнародну конференцію 4-х держав (без СРСР і Чехословаччини). Гітлер запевняв, що «це — остання територіальна вимога, яку я висуваю в Європі».

3. 29—30 вересня відбулася Мюнхенська конференція Гітлера, Муссоліні, Чемберлена й Даладьє з їхніми мініст­рами. Чехословацька делегація в зал засідань була не допущена. Сторони підписали основну угоду.

Мюнхенська угода про поділ Чехословаччини складала­ся з головної частини, додатка й трьох декларацій про «міжнародні комісії», які мали остаточно визначити кордо­ни ЧСР. Основний зміст угоди: а) Судетська область відді­ляється від Чехословаччини й передається Німеччині з 1 по 10 жовтня; б) все майно, в тому числі зброя, укріплення, особисті речі, худоба, меблі громадян, має залишатися на місці; в) Чехословаччина повинна задовольнити територі­альні претензії Польщі та Угорщини.

До яких же безпосередніх наслідків спричинилася Мюн­хенська конференція?

1. Це була цинічна змова Англії та Франції з фашист­ськими державами за спиною Чехословаччини про її роз­членування, «миротворчість» за чужий рахунок. Німеччи­на одержала 1/5 території Чехословаччини й близько 1/4 її населення, майже половину чеської важкої промисло­вості. Німецький кордон проходив тепер у долині в 40 км від Праги.

Польща загарбала шматок чехословацької території з на­селенням 230 тис. чоловік. Угорщина захо­пила територію з населенням близько 1 млн чоловік. У Словаччині фашистський ставленик Тісо сформував са­мостійний уряд, а в березні 1939 р. проголосив самостій­ність цієї частини Чехословаччини. Одночасно самостій­ність проголосила Підкарпатська Русь.

Отже, Мюнхен «благословив» розчлену­вання Чехословаччини.

2. Мюнхенська змова фактично означала поразку са­мої політики «невтручання» й «умиротворення» фашист­ських агресорів.

3. «Мюнхенський мир» за одну ніч перетворив Фран­цію на жалюгідну другосортну країну, позбавивши її союз­ників й загальної поваги, Англії ж завдав такого нищівно­го удару, якого вона не знала в останні 200 років.

4. З вини західних держав зазнала поразки й радянська політика щодо створення системи колективної безпеки в Європі. СРСР залишався єдиною державою, яка осудила Німеччину й послідовно виступала за колективне отри­мання агресорів.

5. Мюнхенські рішення докорінно змінили стратегіч­не становище в Європі. Через 5 із половиною місяців Че­хословацька держава перестала існувати. Над Польщею з трьох боків нависли німецькі збройні сили. Західні країни опинилися перед суцільним італо-німецьким плацдармом від Середземномор'я до Скандинавії. Мюнхен став проло­гом до нової світової війни.

36. Англо-франко-радянські переговори щодо пакту про взаємодопомогу.

Переговори між СРСР, Англією та Францією відбувалися в Москві в три етапи.

1. Середина квітня — середина червня 1939 р. — обмін нотами, переговори з послами в Москві — У. Сідсом (Ан­глії) й Ж. Пайяром (Франції). Англія пропонувала Радян­ському Союзу дати односторонні гарантії Польщі та Ру­мунії. СРСР у відповідь 17 квітня запропонував Англії та Франції укласти на 5—10 років союзний договір із воєнною конвенцією про взаємну допомогу. Проте Ан­глія відмовилася від радянської ініціативи.

З травня М. Литвинова, прихильника європейської ко­лективної безпеки, на посаді наркома закордонних справ заступив В. Молотов. Це була ознака змін у зовнішній по­літиці СРСР. Радянський уряд шукав можливостей уникнуги воєнної загрози з боку Заходу й зміцнити безпеку країни шляхом переговорів з обома блоками.

Уряди Англії та Франції вважали свої контакти з Ра­дянським Союзом насамперед знаряддям тиску на Німеч­чину, аби домогтися від неї якихось поступок, і, крім то­го, як писав американський посол у Лондоні Дж. Кенне-ді (батько Джона Кеннеді), засобом «зв'язати Росію», щоб вона не уклала угоди з Німеччиною.

2 червня уряд СРСР передав Англії та Франції чіткі проекти договору про взаємодопомогу й воєнної конвенції трьох держав. Це внесло деякі зміни у ведення переговорів. Вирішено перейти від обміну нота­ми до прямих переговорів у Москві.

2. Другий етап — політичні переговори із середини червня до 23 липня 1939 р. Москва запросила до прямих перегово­рів міністра закордонних справ Англії. Але Галіфакс відмо­вився. В Москву направили У. Стренга — ке­рівника одного з департаментів Форін офісу. Стренг, звичайно, мало допоміг справі — Лондон дав йому вказівку саботувати й зволікати з переговорами.

У липні англійська дипломатія розглядала два можли­вих результати переговорів у Москві — їх зрив або укла­дення обмеженого пакту. Водночас вона вела таємні пере­говори з німецькими дипломатами. Так, радник Чемберлена Г. Вільсон мав бесіди з німецьким чиновником з особливих доручень X. Вольтатом щодо можливості під­писання англо-німецької угоди про відмову від застосу­вання сили у взаємовідносинах і про «розмежування сфер інтересів» (невтручання Німеччини в справи Британської імперії, а Англії — в справи «Великого німецького райху»).

Про це ж вели таємні переговори в Лондоні міністр зовнішньої торгівлі Р. Хадсон з X. Вольтатом, Г. Вільсон з німецьким послом Г. Дірксеном та особистим секрета­рем Ріббентропа Т. Кордтом.

Все це спонукало радянський уряд припинити не­ефективні політичні переговори з Англією та Францією й запропонувати їм проведення воєнних переговорів з ме­тою укладення воєнної конвенції.

3. Третій етап — воєнні англо-франко-радянські перего­вори. Вони відбулися в Москві 12 — 21 серпня 1939р.

Радянський уряд призначив для цих переговорів деле­гацію високого рангу — наркома оборони К. Є. Вороши-лова, начальника Генерального штабу Б. М. Шапошни-кова, наркома ВМФ М. Г. Кузнецова, начальника ВПС РСЧА О.


Популярні роботи

Останні реферети