Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Національна економіка України - Страница 6

Индекс материала
Курсова робота на тему: Національна економіка України
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8

Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси в окремих галузях. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає проти інших галузей. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає менше за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де забезпечується норма прибутку не менша за середню.

Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Цим шляхом ідуть Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші нові індустріальні країни. Концепція активної структурної політики ґрунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямків структурної трансформації економіки.

Самостійна робота № 10

Тема: «Програмування та прогнозування національної економіки»

1. Соціально-економічне прогнозування: сутність, функції, принципи, методи. Класифікація прогнозів.

2. Макроекономічне планування: принципи, форми, методи.

3. Державне економічне програмування. Цільові комплексні програми.

1. Соціально-економічне прогнозування: сутність, функції, принципи, методи. Класифікація прогнозів.

Життя сучасного суспільства є неможливим без передбачення майбутнього, без визначення перспектив його розвитку. Нині прогнозування є одним з вирішальних наукових факторів формування стратегії і тактики економічної політики держави. Державне регулювання економіки повинно забезпечувати втілення тільки оптимальних рішень, оскільки потенційні втрати суспільства від необґрунтованих розпорядчих заходів набагато збільшуються. Отже, сьогодення потребує розширення фронту прогнозування, дальшого вдосконалення методології та методики розробки прогнозів. Що вищий рівень соціально-економічного прогнозування в суспільстві, то вища й ефективність цілеспрямованого впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

2. Макроекономічне планування: принципи, форми, методи.

Розв’язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, регіонів, галузей економіки, інституціональних одиниць та обґрунтування способів реалізації визначених стратегічних і тактичних цілей здійснюється за допомогою макроекономічних планів.

Макроекономічне планування як складова механізму державного регулювання економіки широко використовується в економічно розвинутих країнах з метою соціально-економічної стабілізації, формування макропропорцій та забезпечення динамічності розвитку економіки.

У загальному розумінні план — це сукупність обґрунтувань цілей і способів їхнього досягнення. Процес розробки плану називається плануванням. Такі універсальні визначення можна застосувати до будь-якої свідомої діяльності. Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об’єктом є національна економіка, а суб’єктом — держава. Крім того, слід ураховувати часові обмеження планів, що обумовлені, по-перше, ротацією державних органів відповідно до законодавства про вибори та, по-друге, календарним характером планування (плановий рік, як і бюджетний, розпочинається 1 січня та закінчується 31 грудня). Отже, макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних і оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Балансовий метод, або, як його ще називають, сальдовий, використовують у тих випадках, коли відомі загальні відхилення для показника, який вивчається, а також вплив усіх факторів, за винятком одного. Вплив невідомої складової визначається шляхом віднімання від загального відхилення всіх відомих складових. Цей метод є одним із способів виявлення певних якісних співвідношень. Він служить для аналізу господарських резервів, установлення матеріальних, вартісних і трудових пропорцій, забезпечення оптимального та збалансованого розвитку виробництва.

Балансовий метод використовується під час розробки моделей на макрорівні. Аналіз минулого та прогноз майбутнього розвитку здійснюється як у цінах поточного року, так і в порівнянних.

Нормативний метод планування — це один із методів розробки та обґрунтування планів, а також регулювання діяльності виробничих і невиробничих ланок економіки за допомогою норм і нормативів. У плануванні використовується система взаємопов'язаних норм і нормативів, яка відображає єдність процесу суспільного відтворення та ґрунтується на таких принципах: єдиний методологічний підхід до формування норм і нормативів незалежно від рівнів управління та горизонтів планування; прогресивність норм і нормативів внаслідок відображення в них науково-технічних досягнень, передових методів організації виробництва та праці; систематичне оновлення норм і нормативів відповідно до змін умов виробничої діяльності; порівнянність норм і нормативів, які застосовуються на різних рівнях управління, можливість їх укрупнення або деталізації.

3. Державне економічне програмування. Цільові комплексні програми.

Вищою формою державного регулювання економіки є державне економічне програмування. Його задача - комплексне використання в глобальних цілях всіх елементів державного регулювання економіки. В міру ускладнення задач стали формулювати короткострокові, середньострокові і довгострокові задачі, визначати порядок їхній рішення й органи, відповідальні за виконання цих рішення, виділяти необхідні засоби і визначати порядок фінансування. Об'єктами таких цільових програм звичайно є галузі; регіони; соціальна сфера; різноманітні напрямки наукових досліджень. Програми бувають звичайні і надзвичайні. Звичайні середньострокові загальноекономічні програми складаються, як правило, на п'ять років із щорічним продовженням на один рік. Надзвичайні програми розробляються в критичних ситуаціях, в умовах кризи, масового безробіття, великої інфляції. Здійснюються вони, як правило, засобами адміністративного регулювання. Практично у всіх країнах із ринковою економікою здійснюються цільові програми. Це, приміром, приватизація нових земель Східної Німеччини після приєднання до ФРН. Суб'єктами економічного програмування є державні заснування, відповідальні за упорядкування програм, їхній здійснення і контроль над ними. Програми розробляються спеціальним державним органом або міністерствами економіки і фінансів. Міністерство фінансів також розробляє план фінансування програми. До розробки програм також широко залучаються представники центрального банки, спілки підприємців, торгово-промислові палати, профспілки. Програма і фінансовий план щорічно затверджуються парламентом. Державне економічне програмування є достатньо ефективним при рішення ряду господарських задач. У умовах ринкової економіки програмування може бути тільки індикативним, тобто носити цільовий рекомендаційно-стимулюючий характер, проте воно є ефективним засобом рішення господарських задач різного рівня. Як правило програми забезпечують соціально-економічний розвиток у бажаному напрямку. Програмування дозволяє використовувати всі засоби державного регулювання економіки й уникнути суперечливості і неузгодженості регулюючих заходів окремих державних органів. Державне фінансове стимулювання, замовлення і закупівлі в рамках економічних програм роблять помітний і нерівномірний вплив на конкурентноздатність окремих підприємств, положення галузей, регіонів, соціальних груп і викликають опори тих, чиї інтереси були защемлені. Тому на державні органи, що програмують, надається усілякий вплив, що відбиває суперечливі інтереси окремих груп.

Самостійна робота № 11

Тема: «Політика економічного зростання в національній економіці»

1. Теорія економічного зростання.

2. Джерела економічного зростання.

3. Підходи до моделювання економічного зростання.

1. Теорія економічного зростання.

У сучасній економічній науці економічний ріст трактується подвійно: у вузькому і широкому змісті.

У вузькому змісті – як ріст основних показників кінцевої продукції (ВВП, національного доходу чи споживання на душу населення).

У широкому змісті – як процес змін у соціальних інститутах (у структурі прав власності, формах організації виробництва і розподілу), що обумовлюють перехід від однієї стадії росту до іншої.

Відповідно до цього підходу існує три напрямки в теоріях росту:

Неокейнсіанське;

Неокласичне;

Історико-соціологічне.

Перші два напрямки аналізують ріст у вузькому змісті. Для історико-соціологічного напрямку характерний розгляд росту в широкому змісті. Одним з найбільш яскравих представників цього напрямку є американський економіст і соціолог У. Ростоу. Ростоу опублікував книжку «Стадії економічного зростання. He-комуністичний маніфест» (1960), який виклав власну концепцію суспільного розвитку, як альтернативу марксистській формаційній теорії. Він виділяє п'ять стадій економічного зростання: 1) традиційне суспільство, 2) підготовка передумов для піднесення, 3) піднесення, 4) рух до зрілості, 5) ера високого масового споживання.

2. Джерела економічного зростання.

Джерела економічного зростання є необхідними умовами, що уможливлюють збільшення обсягу і підвищення якості вироблених товарів і послуг у даний період часу.

До джерел економічного зростання відносять, насамперед, економічні ресурси, які має країна для нарощування обсягів вироблених товарів і послуг.

Крива виробничих можливостей графічно демонструє, що при повному використанні економічних ресурсів одночасне збільшення виробництва товарів і послуг у наступні періоди можливо тільки при збільшенні ресурсних можливостей суспільства.

Збільшення обсягу ресурсів і підвищення їхньої якості під впливом НТП графічно зображується зсувом кривої виробничих можливостей вправо з положення АВ у положення А'В'.

3. Підходи до моделювання економічного зростання.

Існує безліч моделей економічного зростання. Одна з найпоширеніших — модель, розроблена Нобелівським лауреатом Робертом Солоу. У ній широко використовуються положення мікроекономічного аналізу, незважаючи на те, що проблема носить макроекономічний характер. Одне з достоїнств моделі — широке використання принципу «за інших рівних умов». У такій моделі міститься ряд вихідних допущень і посилань, облік яких значно полегшує аналіз, хоча по початку і спрощує модель, тому що допущення які утримуються в ній ігнорують деякі реальні процеси. Такими початковими допущеннями виступають, по-перше, відсутність зростання населення і, по-друге, відсутність технічного прогресу. Пізніше, після розгляду спрощеного варіанту моделі, до неї послідовно вводяться ускладнюючі моменти, що відбивають процес безупинного зростання населення і технічний прогрес.


Популярні роботи

Останні реферети