Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук - Страница 11

Индекс материала
Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

72. Гарантії законності.

Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.

Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.

Гарантії законності поділяють на дві групи:

1. Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;

2. Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.

Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.

І. За суб’єктами застосування:

q Парламентські;

q Президентські;

q Судові;

q Адміністративні;

q Контрольні.

ІІ. За характером юридичної діяльності:

q Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;

q Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;

q Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;

q Діяльність суду як гаранта захисту законів;

q Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;

q Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.

ІІІ. За напрямками:

q Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;

q Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.

IV. За змістом:

q Розвинутість системи права;

q Непротирічність законодавства;

q Ефективна система нагляду за законністю;

q Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.

V. За статусом:

q Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;

q Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

q Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.

73. Поняття, необхідність та значення тлумачення.

Недосконалість нормативних актів передбачає необхідність їх тлумачення.

Тлумачення – діяльність органів держави, посадових та фізичних осіб, що здійснюється з метою уяснення та пояснення змісту правової норми.

Уяснення змісту відбувається суб’єктом (для себе), а пояснення – для інших.

Необхідність тлумачення викликана:

1. Існуванням права в загальній формі, що адресується невизначеному колу осіб, що вимагає пояснення в процесі конкретизації;

2. Наявністю особливостей правових приписів, що визначаються їх лаконічністю, абстрактністю та наявністю спеціальної термінології;

3. Недосконалістю юридичної техніки, що характеризується наявністю норм, які мають незакінчений зміст (…в інших випадках, передбачених законом);

4. Необхідністю пристосування нормативних актів, що мають тривалу історію існування, до об’єктивних змін в життєдіяльності суспільства.

Значення тлумачення.

1. Сприяє правильній реалізації правових приписів всіма суб’єктами права;

2. Сприяє забезпеченню принципу законності, бо забезпечує єдине розуміння та застосування норми;

3. Дає можливість ліквідувати неточності в законодавстві;

4. Дає можливість заповнити прогалин в праві.

74. Способи тлумачення.

Способи тлумачення – це система прийомів мислення та діяльності, що використовується для визначення змісту правової норми.

Основними способами тлумачення є:

1. Граматичний – уяснення змісту норми шляхом аналізу її словесного формулювання. Цей спосіб характеризує значення слів, їх взаємозв’язки та значення граматичних знаків;

2. Систематичний, що являє собою пояснення змісту норми шляхом встановлення її зв’язку з іншими нормами в системі права. Норма, що найбільш пов’язана з тією, що тлумачиться, визначається як засіб встановлення її змісту;

3. Логічний – надає можливість визначити зміст норми як логічно завершеного явища за допомогою таких прийомів як абстрагування, аналогія, логічне перетворення та аргументи від протилежного;

4. Історичний – визначає зміст норми через характеристику конкретних історичних умов її прийняття;

5. Спеціально-юридичний – надає можливість визначити зміст спеціальних юридичних термінів та правової техніки;

6. Функціональний – визначає зміст припису через аналіз факторівта умов, в яких функціонує норма, а також факторів, що впливають на її зміст.

75. Види тлумачення.

Тлумачення класифікують на різновиди за двома критеріями.

І. За обсягом:

1) Буквальне – зміст норми співпадає з словесним її виразом в статті;

2) Поширювальне – зміст норми є ширшим її словесного виразу;

3) Обмежувальне – зміст статті вужчий її словесного виразу.

ІІ. За суб’єктами:

1) Офіційне – здійснюється уповноваженими на це органами держави та має обов’язковий характер в процесі застосування права.

В свою чергу офіційне тлумачення поділяється, в залежності від суб’єктів, на:

Ø Аутентичне, що здійснюється органом, який прийняв акт;

Ø Легальне – засноване на спеціальному дозволі держави на тлумачення. Загальнообов’язкове тлумачення змісту дає орган, який дану норму не встановлював, але відповідним чином на це уповноважений;

Ø Нормативне, що є обов’язковим в процесів вирішення всіх справ даного виду (Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах…);

Ø Казуальне, що є обов’язковим при розгляді конкретної справи.

2) Неофіційне тлумачення – здійснюється посадовими та фізичними особами, які не мають права на офіційне тлумачення і є необов’язковим для органів, що застосовують норми. Існує у двох різновидах:

Ø Доктринальне, що визначається як науковий аналіз статей закону (науково-практичні коментарі);

Ø Повсякденне, що здійснюється в процесі адвокатської практики, консультування та громадянами.

76. Принципи права.

Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Принципи права за своєю сутністю є узагальнені відображення об’єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому. Притаманна принципам властивість універсального та абстрактного засвоєння соціальної дійсності зумовлює їх особливу роль у структурі правової системи, механізмі правового регулювання, правосвідомості та ін.

Принципи права:

  • Визначають нормоутворюючу і правозастосовну діяльність;

· Координують функціонування механізму правового регулювання;

· Є критеріями оцінки правності (правової природи) рішень органів держави і дій громадян;

· Формують правове мислення і правову культуру;

· Цементують систему права.

Форми існування принципів права різноманітні:

- У вигляді вихідних засад правових теорій і концепцій;

- Я к правові орієнтації суб’єктів права;

- У вигляді змісту правових норм чи їх угруповань;

- У вигляді вимог правового регулювання;

- У вигляді правових цінностей та ін.

Правові принципи у формально-юридичному аспекті знаходять своє відображення у нормах права завдяки їх формулюванню в статтях нормативно-правових актів чи деталізацію у групі норм права і відображення у відповідних статтях нормативно-правових актів.

Призначення правових принципів полягає у тому, що вони:

1) Здійснюють універсальне і узагальнене закріплення основ суспільного ладу;

2) Забезпечують одноманітне формулювання норм права та їх вплив на суспільні відносини у формі правового регулювання та інших видів правового впливу (інформаційного, ціннісно-орієнтаційного, психологічного, системостворюючого та ін.).

Залежно від функціонального призначення і об’єкта відображення принципи права поділяються на соціально-правові і спеціально-правові.

v Соціально-правові принципи відображують систему цінностей, що властиві суспільству і мають чи повинні мати правову форму виразу і забезпечення (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т.ін., єдність суспільних і особистих інтересів).

v Спеціально-правові принципи узагальнюють засади формування та існування власне права як специфічного соціального явища. Поділяються на:

· Загальноправові принципи:

1. Принцип гуманізму – домінування у формуванні і функціонуванні правової системи невід’ємних природних прав і свобод людини;

2. Принцип рівності громадян пред законом – всі громадяни незалежно від національної, статевої, релігійної й іншої належності, посадового стану мають рівні загальногромадянські права і обов’язки, несуть рівну відповідальність перед законом;

3. Принцип демократизму – право, законодавство адекватно відображують волю народу, формуються через безпосередню і посередню форми демократії;

4. Принцип законності (правності) – здійснення всіх правових форм діяльності держави, функціонування громадянського суспільства, громадян на основі і у відповідності з нормами права, природними правами і обов’язками людини;

5. Принцип взаємної відповідальності держави і особи – не тільки особа відповідальна перед державою, але й держава перед особою. Вони пов’язані взаємними правами і обов’язками.

· Міжгалузеві принципи – діють не в усіх галузях права, а в певних їх групах (принцип здійснення правосуддя тільки судом);

· Галузеві принципи – притаманні окремим галузям права;

· Принципи інститутів – їх дія обмежена предметом їх регулювання.

77. Функції права.

Соціальне призначення права, цого місце і роль у системі соціального нормативного регулювання відображується у його функціях – основних напрямках впливу права на суспільні відносини.

Функції права поділяються на соціальні і спеціально-юридичні.

Соціальні функції права – це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту. Так праву притаманні:

- ідеологічна;

- економічна;

- політична функції та ін.

Спеціально-юридичні функції права – це напрямки власне правового впливу на суспільні відносини. У цьому випадку виділяють:

· Регулятивна функція – як об’єкт свого впливу має нормальні, позитивні, корисні суспільні відносини, які право впорядковує шляхом:

1) закріплення сталих, розвинутих відносин в нормативних актах, у такий спосіб гарантуючи їх недоторканність (статична функція);

2) заохочення, стимулювання розвитку тих суспільних відносин, що, відображаючи певні соціальні цінності, знаходяться на етапі свого становлення (динамічна функція).

· Охоронна функція – спрямована на захист позитивних суспільних відносин шляхом усунення соціальнно шкідливих і небезпечних діянь людей і їх об’єднань, відновлення порушених прав суб’єктів.

78. Правосвідомість.

Правосвідомість – це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загальнолюдських цінностей.


Популярні роботи

Останні реферети