Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук - Страница 12

Индекс материала
Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Правосвідомість відбиває різні види суспільних відносин (економічних, політичних, духовних іт.д.), що відображуються також в інших формах суспільної свідомості. Тому правосвідомість активно взаємодіє з ними, взаємозбагачуючись.

Правосвідомість суспільства складається з трьох елементів:

- Ідеологічних;

- Психологічних;

- Поведінкових.

· Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин. Сучасна правова ідеологія включає в себе, зокрема, концепцію поділу влад, визнання пріорітету загальнолюдських цінностей над інтересами окремих верств суспільства і, відповідно, домінування загальновизнаних норм міжнародного права над нормами внутрішнього права, теорії правової держави і гросмадянського суспільства, принципи демократизму, гуманізму, невідчуження природних прав людини тощо. Формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дійсності, на основі узагальнення і розвитку найбільш відомих і значущих державно-правових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціонування держави і права.

· Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок і т. ін. Виникнення й існування правової психології пов’язане з властивістю людей безпосередньо чуттєво відображати правове середовище, емоційно реагувати на зовнішні щодо них правові явища. Тому правова психологія виявляється в почуттях, емоціях, настроях членів суспільства щодо права. В структурі правової психології слід виділити такі складові:

1. Сталі (правові звичаї, традиції, звички);

2. Динамічні (настрої, почуття, переживання);

3. Пізнавальні (правові емпіричні знання, уявлення, погляди);

4. Емоційні (правові емоції, почуття, настрої);

5. Регулятивні елементи (правові звички, традиції, звичаї).

· Поведінкову частину правосвідомості складають мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб’єктів права, її напрямок, характер.

Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є:

1) Когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;

2) Правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;

3) Регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки.

Структуру правової свідомості становлять три складові:

¨ Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін.

¨ Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.

¨ Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості. Правові установки особи утворюють ієрархічним чином структуровану систему, яка характеризується:

1) Наявністю компонентів різної діаметрально протилежної значущості – позитивного і негативного відношення до права;

2) Акцентуацією поведінкових (регулятивних) аспектів;

3) Домінуючим значенням елементів обов’язкового, нормативного.

Рівні правових установок відповідають певним структурним елементам правової поведінки – для дій характерні правові звички, операцій – правові диспозиції, поведінки – ціннісні орієнтації.

Правосвідомість виникає не сама по собі, а як результат процесу соціалізації, під яким розуміється входження індивіда в правове середовище, послідовне набуття ним правових знань, його залучення до правових цінностей і культурних надбань суспільства і т. д. Правова соціалізація може здійснюватись в різних формах – стихійного сприйняття права, цілеспрямованих правового виховання і самовиховання, нормативно-регулятивного впливу права, здійснення правової діяльності тощо. Однією з найважливіших форм правової соціалізації є праврве виховання.

79. Правова культура.

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності.

Складовою культури як соціального явища є рівень засвоєння членами суспільства правових цінностей (правових норм і принципів, навичок правомірної поведінки, поваги до права і т. д.), ступінь оволодіння ними і практичного їх впровадження в життя.

Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян.

В юридичній науці склалося декілька методичних підходів до вивчення правової культури, найважливішими серед яких є структурно-функціональний і аксіологічний.

Структурно-функціональний підхід базується на розумінні правової культури як сукупності (системи) елементів правової дійсності (правової надбудови, правової системи) у єдності з їх реальним функціонуванням, тобто основна увага у цьому випадку зосереджується на статиці і динаміці правової культури. Я кщо статичний (структурний) аспект правової культури – це її склад, внутрішня форма, то динамічний (функціональний) – виникнення, розвиток і взаємодія елементів правової культури між собою та іншими соціальними явищами.

Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:

- правову культуру суспільства;

- правову культуру соціальної групи;

- правову культуру особи.

Правова культура суспільства складається з таких найбільш великих правових утворень:

1) системи правових норм як особливих правил поведінки, що зовні відображені у системі нормативно-правових актів та конкретизуючих їх актів індивідуального регулювання;

2) сукупності правовідносин, тобто суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових норм, які складаються з юридичних прав і обов’язків;

3) сукупності суб’єктів права (фізичних, включаючи посадових осіб, державних та інших організацій, соціальних груп, соціальних спільностей);

4) правосвідомості – системи духовного відображення правової дійсності;

5) режиму законності і правопорядку – стану фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, зміст яких складають правомірні дії суб’єктів права.

Динамічний (функціональний) аспект правової культури може розглядатись як сукупність правових процесів:

- правоутворення;

- правового мислення;

- правового регулювання, у тому числі правотворчості;

- реалізації норм права;

- правозастосування;

- правомірної поведінки.

Аксіологічний підхід – відображає якісну характеристику правової культури. Тут правова культура розуміється як система правових цінностей, що утворюються у ході розвитку суспільства і відображують пргресивні досягнення минулого і сьогодення.

Якісна відмінність правової культури полягає у її відповідності правовому прогресу. Якщо сутністю соціального прогресу є становлення свободи, то правовий прогрес – це її правова форма, правове становище особи в суспільстві, правовий статус громадянина в державі, що відповідають ступеню визнання загальнолюдських цінностей, таких, як права і свободи особи, що забезпечуються і гарантуються державою кожному громадянину.

Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.

Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

80. Поняття та риси системи права.

Система права – це внутрішня будова права як системи правових норм. Внутрішня форма (структура) права характеризується:

1) єдністю його складових частин, що зумовлюється системою суспільних відносин, які визначають зміст правових норм, утворенням і чинністю останніх на основі єдиних принципів, можливістю застосування заходів примусу з боку держави, волею більшості населення і т. ін.;

2) диференціацією права на відносно відокремлені складові частини у вигляді певних об’єднань правових норм (галузі та інститути права);

3) наявністю різних видів зв’язків норм права та їх об’єднань між собою (соціальних, ідеологічних, юридичних, державних та ін.).

Внутрішня будова права має складний характер і може бути виявлена за допомогою різних критеріїв:

І. За характером і змістом впливу норм права на суспільні відносини правові норми поділяють на :

- регулятивні ;

- та охоронні групи правових норм.

ІІ. За соціальними зв’язками, що регулюють норми права:

- координаційні (на засадах рівності суб’єктів);

- субординаційні (на засадах підлеглості).

ІІІ. Найбільш поширеним є об’єднання норм права у певні угруповання на основі особливостей предмету і методу правового регулювання. У цьому випадку внутрішню структуру (форму) права складають:

- міжгалузеві комплекси;

- галузі;

- підгалузі;

- інститути права.

Міжгалузеві комплекси – об’єднують в собі деякі галузі, підгалузі, інститути права. До міжгалузевих комплексів слід віднести морське, природоохоронне право. Вони об’єднують групи норм цивільного, адміністративного, процесуального, кримінального права та ін.

Галузь права – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права.


Популярні роботи

Останні реферети