Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук - Страница 13

Индекс материала
Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Підгалузь права – це складова частина галузі права, яка об’єднує норми права, що регулюють суспільні відносини певного виду. Я к приклад підгалузі цивільного права є авторське і винахідницьке право, фінансового – банківське право.

Інститут права – це таке угруповання норм права певної галузі чи підгалузі, що регулює конкретний вид чи сторону однорідних суспільних відносин. Наприклад, у цивільному праві є інститут права власності, норми якого регулюють відносини власності.

81. Характеристика галузей права.

Провідною складовою частиною права є його галузь, яка об’єднує норми права, випливаючи із єдності предмету і методу правового регулювання, властивих цим нормам.

Предмет правового регулювання – це сукупність якісно однорідних відносин певної сфери суспільного життя, врегульованих правовими нормами (майнові відносини, пов’язані з визначенням кари за злочин, управлінські та ін.).

Метод правового регулювання – сукупність засобів впливу права на суспільні відносини. Складовими його є:

1) характер взаємозв’язків суб’єктів (відносини рівності чи підлеглості);

2) способи правового регулювання (заборона, дозвіл, зобов’язання, заохочення, стимулювання);

3) юридичні наслідки – винагорода, юридична відповідальність.

Кожній галузі права властивий певний метод правового регулювання, характеристика якого зумовлена природою суспільних відносин, що є предметом регулювання тієї чи іншої галузі права.

Галузь права – це складова частина системи права, відносно самостійна сукупність його норм, об’єднаних загальністю предмету і методу правового регулювання. Галузь права поділяється на підгалузі та інститути права.

Систему права України складають галузі державного, адміністративного, фінансового, земельного, цивільного, трудового, сімейного, кримінального, цивільно-процесуального, кримінально-процесуального та інші галузі права.

82. Поняття та форми реалізації права.

Реалізація норм права – це втілення положень правових норм у фактичній поведінці (діяльності) суб'єктів права. Це втілення виключно правомірної поведінки, різноманітний процес практичного здійснення правових вимог у діяльності тих або інших суб’єктів. Саме через реалізацію норм права досягається результат, зміст якого був закладений законодавцем при виданні норми права.

Об’єктивний бік реалізації норм права являє собою виконання правомірних діянь у місцях і в терміни, передбачені нормами права.

Суб’єктивний – виявляє ставлення суб’єкта до правових вимог і стан його волі у момент здійснення дій, що вимагаються правом. Адже при зникненні бажання щодо забезпечення відповідності своєї поведінки до правових вимог припиняється процес реалізації права.

Норми права можуть бути реалізовані у різних формах:

- у правовідносинах і поза ними;

- з участю державних органів та без них.

Форма реалізації права залежить від особливостей гіпотез і диспозицій правових норм, специфіки суспільних відносин, які ними регулюються, характеру поведінки суб’єктів, які реалізують правові норми. Відповідно до цього розрізняють такі форми реалізації норм права: додержання, виконання, використання, та застосування правових норм.

· Додержання норм права – це форма реалізації норм права, яка знаходить свій вираз в узгодженні суб’єктами своєї поведінки з нормами-заборонами. Сутність додержання норм права полягає у тому, що суб’єкт утримується від порушення заборон, які містяться у тих чи інших правових нормах. Характерна риса даної форми – пасивна поведінка суб’єктів: вони не чинять дій, що заборонені нормами права, і таким чином виконують правові заборони.

· Виконання норм права – це форма їх реалізації, що знаходить свій вираз у діях суб’єктів щодо здійснення зобов’язуючого припису права. Якщо норма права містить обов’язок, то просто утримання суб’єкта від вчинення певних дій вже недостатньо. Більше того, в деяких випадках воно може кваліфікуватись як протиправна поведінка. Особливою рисою виконання норм права є активна поведінка суб’єктів: вони чинять дії, відповідно до юридичних норм, тобто виконують покладені на них активні обов’язки (батьки утримують неповнолітніх дітей і забезпечують їм певний рівень освіти).

· Використання норм права – ця форма реалізації норм права полягає у здійсненні тими або іншими суб’єктами повноважень, наданих їм нормами права. Здійснюючи, наприклад, продаж чи дарування якої-небудь речі, власник здійснює своє право володіння, користування і розпорядження майном шляхом використання прав, наданих йому відповідною нормою права. Особливістю використання норм права є те, що суб’єкт сам вирішує, використовувати чи утриматися від використання суб’єктивного права, що йому належить. На відміну від додержання і виконання норм права, які можуть бути як добровільними, так і примусовими, його використання може бути лише добровільним.

· Застосування норм права – це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

83. Особливості правозастосування.

Застосування норм права характеризується низкою ознак, які суттєво відрізняють цю форму від додержання, виконання і використання норм права.

По-перше – це діяльність, яка здійснюється лише відповідними державними органами чи за їх делегуванням громадськими структурами. Громадяни не можуть бути суб’єктами застосування норм права. Правозастосовчу діяльність здійснюють державні органи, посадові особи і, у деяких випадках, громадські організації. В дійсності застосування норм права здійснюється декількома правозастосовчими органами. Так, по кримінальній справі дії по застосуванню норм права здійснюють: органи розслідування – суд – виправні установи.

По-друге, застосуванню норм права притаманний державно-владний характер. Застосування – один із видів державної діяльності і здійснюється від імені держави або уповноважених нею суб’єктів і тому є обов’язковим для всіх адресатів.

По-третє, застосування норм права завжди має активний творчий характер, про що свідчить багатостадійність цього процесу.

По-четверте, правозастосування здійснюється у певних процесуальних формах. В одних випадках норми щодо порядку розгляду справ дуже деталізовані і утоворюють самостійні процесуальні галузі права (кримінально-процесуальне право), в інших – лише встановлюється певна процедура вирішення окремих справ (прийом на роботу, призначення пенсії і т. д.).

По-п’яте, процес застосування норм права завершується виданням правозастосовчого акта, в якому фіксуються індивідуально-конкретні правові приписи.

Отже, Застосування норм права – це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в спеціально встановлених формах державно-владна, творчо-організуюча діяльність державних органів і уповноважених державою громадських органів щодо прийняття індивідуально-конкретних правових приписів з метою вирішення конкретної справи.

Необхідність застосування норм права зумовлена випадками:

v Коли правові відносини можуть виникнути або змінитися лише за рішенням державного органу (зарахування до навчального закладу, призов на службу до збройних сил);

v Коли правовідносини, що виникають між сторонами, настільки важливі для суспільства, що в кожному випадку їх слід контролювати з точки зору законності та закріплювати спеціальним рішенням компетентного органу (рішення відповідного органу про дозвіл приватизації громадянином житла, реєстрація нотаріальним органом заповіту тощо);

v Коли для виникнення певних правовідносин потрібне офіційне підтвердження наявності або відсутності конкретних фактів (визнання батьківства, визнання померлим тощо);

v Коли виникає суперечка, яка має юридичне значення, з приводу певних фактів або відносин і сторони самі не можуть дійти узгодженого рішення (поділ майна);

v У випадках, коли слід вдаватися до мір державного примусу (конфіскація майна, стягнення штрафу). Адже державний примус у правовій сфері набирає чинності не автоматично. Норми права лише передбачають можливість державного примусу, а реально він застосовується відповідними державними органами.

Отже, в прцесі застосування норм права уповноважений орган за допомогою індивідуальних актів вирішує два завдання:

1. організації виконання приписів норм права, їх позитивного виконання;

2. забезпечення відповідної реакції на порушення або неналежне виконання норм права.

Застосування норм права буде вірним лише тоді, коли цей процес відповідає таким умовам:

а) він повинен бути законним. Тобто, коли весь процес застосування конкретної норми права відбувається саме в межах, визначених відповідними правовими нормами;

б) він повинен бути обгрунтованим, тобто має застосовуватися норма права, передбачена для даного конкретного випадку. Обгрунтованість правозастосування передбачає точне і своєчасне виконання вимог правових норм, виключення випадків свавілля правозастосовувачів, немотивованість правозастосовчих рішень.

84. Стадії правозастосовчого процесу.

Процес застосування норм права може починатися за ініціативою самого правозастосовувача, вказівкою вищестоячого органу або за заявами зацікавлених суб’єктів і являє собою систему послідовних дій, певні однорідні групи яких об’єднуються у так звані стадії правозастосування.

Доцільно виділити такі самостійні стадії процесу правозастосування.

Перша стадія – це встановлення та аналіз фактичних обставин справи або ситуації, що потребує врегулювання або вирішення. На цій стадії застосування правових норм належить встановити, які дії, події відбулись та чи мають вони юридичне значення. Всю сукупність обставин, які підлягають встановленню, можна віднести до трьох основних груп:

1) фактичні обставини, з якими нормами права пов’язано виникнення юридичних наслідків№;

2) дані, які характеризують особистість суб’єктів, причетних до розгляду відповідної справи;

3) обставини, що спонукали суб’єктів до певної поведінки (правомірної або протиправної).

При цьому беруться до уваги умови, мотиви юридично значущої поведінки.

По своїй суті ця стадія являє собою процесуальну діяльність, яка знаходить вираз у збиранні, перевірці та оцінці відповідних доказів по справі та їх джерел. При цьому методи і засоби, що застосовуються при встановленні та дослідженні обставин справи, повинні бути:

- дозволені правом;

- етичні;

- наукові;

- ефективні.

Друга стадія зводиться до вибору та встановлення аутентичності тексту норми права (юридична кваліфікація). На цій стадії встановлюється, на основі змісту якої норми права повинна розглядатися дана конкретна ситуація.

Юридична (правова) кваліфікація – це встановлення тотожності (подібності) ознак конкретної поведінки суб’єктів тим ознакам, які зафіксовано у нормі права.


Популярні роботи

Останні реферети