Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук - Страница 7

Индекс материала
Курсова робота на тему: Поняття та класифікація юридичних наук
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16

Розрізняють три способи правового регулювання:

1. Дозволи – надані суб’єктам права на власні активні дії;

2. Заборони – покладення обов’язку утриматися від вчинення дій певного виду;

3. Зобов’язання – покладення на суб’єктів обов’язку щодо певної активної поведінки;

Отже, правове регулювання – це засіб державно-владного впливу на суспільство, що реалізується у визначеній сфері суспільних відносин певними способами та завдяки чітко визначеним державою методам.

48. Механізм правового регулювання: поняття, значення, елементи.

Правове регулювання здійснюється за допомогою чітко визначених засобів, що охоплюються поняттям “механізм правового регулювання”

Механізм правового регулювання – система правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативна дія права на суспільні відносини.

МПР надає можливість:

- Систематизувати всі засоби правового впливу та визначити особливості їх дії на суспільство;

- Визначити регулятивну дію кожного з елементів на суспільні відносини та визначити послідовність їх впливу в процесі врегулювання відносини між людьми;

Серед елементів механізму правового регулювання розрізняють:

Норма права – основний елемент МПР, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів.

Нормативно-правовий акт – документ, що всміщає правову норму, завдяки якому вона набирає загальнообов’язкового характеру та стає відомою суб’єктам відносин, що регламентуються.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, що викликають необхідність виконання обов’язків чи реалізації прав, що закріплені в правовій нормі, яка вміщується в нормативно-правовому акті.

Правовідносини – конкретні життєві відносини, що виникають, змінюються чи припиняються на підставі правової норми за наявності необхідних юридичнтх фактів.

Акти реалізації права – документи чи реальні дії, що регламентують прцес реалізації правової норми шляхом її використання, виконання, дотримання чи застосування.

Акти тлумачення – документи, що є необхідними для реалізації норми, яка має нечіткий чи недосконалий зміст.

Законність – досягнення певного рівня реалізації законоположень.

Правосвідомість – реалізація права в процесі усвідомленої поведінки суб’єктів.

Юридична відповідальність – покладення певного різновиду примусових засобів на суб’єктів, що вчиняють протиправні діяння.

49. Поняття та види форми права.

В юридичній літературі розрізняють поняття “форма права” і “джерело права”.

Джерело права – поняття, що визначається трьома значеннями:

1. Це джерело інформації щодо виникнення права та шляхів його розвитку. Саме таку роль відіграють літописи та інші історичні документи.

2. Це ждерело формування права в державному суспільстві. Саме таку роль відіграють об’єктивні умови життєдіяльності суспільства та інтереси і потреби в правовому регулюванні.

3. Це джерело інформації населення щодо змісту прав та обов’язків, що встановлюються державою. Саме таку роль мають норми права.

Форма права – це зовнішній спосіб виразу правової норми, тобто певні правові документи, які вміщують правові приписи.

В літературі розрізняють 4 основні форми права, розвинутість яких в кожній з держав визначає особливості правової системи.

1. Санкціонований звичай – звичаєве правило поведінки, якому держава шляхом санкціонування надає загальнообов’язкового характеру. Це найпростіша з форм права, що характеризує релігійно-традиційну правову систему.

В Україні не визнається як форма права, оскільки санкціонування звичаю передбачає необхідність прийняття нормативно-правового акту.

2. Судовий чи адміністративний прецедент – рішення судового чи адміністративного органу по конкретній юридичній справі, що є обов’язковим в процесі розгляду схожих справ.

Характерним є для англо-саксонської правової системи. В Україні офіційно визнається як акт тлумачення вищої судової інстанції. Однак, у випадку прогалин у праві, роз’яснення Пленуму Верховного Суду є обов’язковими в процесі вирішення справи.

3. Нормативний договір як угода між двома і більше суб’єктами, що має загальний характер та вміщає правові норми.

Характерним є для міжнародного права. В Україні визнається формою права як колективний трудовий договір та договір між територіальними одиницями.

4. Нормативно-правовий акт – документ, що приймається органом держави в процесі правотворчості.

Характеризує Романо-Германську правову систему та визнається основною формою права в Україні.

50. Поняття та риси правотворчості.

Правотворчість – це діяльність спеціальних органів держави, або за їх уповноваженням недержавних структур, по розробці та прийняттю нормативно-правових актів.

Риси правотворчості:

1. Це діяльність державних органів;

2. Це діяльність, що є процедурно регламентованою;

3. Результатом правотворчості є юридичний документ, що характеризується певною юридичною силою;

4. Це діяльність держави, що породжує юридичні наслідки;

5. Це діяльність держави, що характеризує її управлінську функцію;

6. Це діяльність, що здійснюється в рамках повноважень конституційних органів;

7. Це юридично регламентована діяльність, що складається з певних стадій;

8. Це діяльність, що охороняється державою.

51. Види правотворчості.

1. Правотворчість народу - процес прийняття нормативних актів в рамках референдуму;

2. Правотворчість держави - процес розробки нормативних актів уповноваженими на те державними структурами;

3. Санкціонована правотворчість – процес затвердження державою нормативно-правових актів, що розроблені недержавними структурами ( наприклад: реєстрація установчих документів);

4. Делегована правотворчість – розробка нормативно-правових актів недержавними структурами чи некомпетентними державними органами за дорученням держави, що не вимагає їх подальшого затвердження.

52. Поняття та ознаки норми права.

Основним структурним елементом права є норма права.

Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.

Норма права характеризується наступними ознаками:

1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;

2. Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;

3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;

4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;

5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;

6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;

7. Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.

Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.

СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ,

Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.

Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.

На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.

Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:

“ Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е “

Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:

1. Гіпотеза – “якщо”;

2. Диспозиція – “то”;

3. Санкція – “інакше”.

Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.

53. Характеристика гіпотез правової норми.

Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.

Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.

Розрізняють наступні види гіпотез:

1. Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).

2. Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).

(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.

може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.

3. Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.

4. Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.

54. Характеристика диспозицій правової норми.

Диспозиція – це частина норми, що визначає зміст прав та обов’язків суб’єктів, що реалізуються у випадку настання умов, які передбачені гіпотезою.

Розрізняють наступні види диспозицій:

1. Визначені диспозиції – ті, які чітко та вичерпно визначають права та обов’язки суб’єктів ( при встановленні душевного захворювання, “то” особа визнається неосудною).

2. Альтернативні диспозиції – ті, які надають суб’єктам можливість вибору того чи іншого варіанту поведінки, з встановлених нормою, який найбільш повно відповідає їх інтересам (у випадку відміни усиновлення, суд визначає - чи дитина підлягає поверненню батькам чи передається до органів опіки та піклування).

3. Прості діспозиції – ті, які лише формулюють правила поведінки не конкретизуючи деталей ( ст. КК про ненадання лікарем допомоги потерпілому ).

4. Розвернуті диспозиції – ті, які детально характеризують правило поведінки визначаючи його риси.

55. Поняття та різновиди санкцій норми права.


Популярні роботи

Останні реферети