Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Формування та зміцнення дохідної бази державного бюджету України - Страница 24

Индекс материала
Курсова робота на тему: Формування та зміцнення дохідної бази державного бюджету України
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16
Страница 17
Страница 18
Страница 19
Страница 20
Страница 21
Страница 22
Страница 23
Страница 24
Страница 25
Страница 26
Страница 27
Страница 28
Страница 29
Страница 30
Страница 31
Страница 32
Страница 33
Тому, перш ніж вводити ті чи інші пільги, треба виконувати спеціальні прогнозні розрахунки, методику яких українські науковці можуть запропонувати.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" пільги по витратах на НДДКР не передбачені. Для створення сприятливого податково­го режиму щодо наукових досліджень та розвитку науковомістких вироб­ництв такі пільги треба ввести. Зокрема, можна запропонувати, за прикла­дом деяких розвинутих країн, запровадити податковий кредит (зменшення суми нарахованого податку на прибуток) у розмірі, наприклад, 50 відсотків приросту витрат по деяких напрямках НДДКР . Можна пропонувати інші відсотки та інші методи податкового стимулювання НДДКР — це, як на ме­не, не принципово. Важливо тільки нарешті прищепити законодавцям та ви­конавчій владі переконання, що такі пільги повинні бути.

Тепер кілька слів про амортизаційну політику. Одне з принципових пи­тань, яке потребує вирішення — це питання про те, можна чи ні вказувати різні суми амортизаційних відрахувань у податковій та фінансовій звітності. Якщо додержуватися принципів континентально-європейського (а не англо­саксонського) бухгалтерського обліку, то таких відмінностей рекомендувати не треба (при цьому буде збережено ту ситуацію, яка фактично має місце сьогодні), хоча в умовах інфляції тимчасові розбіжності між податковою та економічною амортизацією, можливо, були б зручні з точки зору податково­го стимулювання розвитку виробництва (якщо розраховувати податкову амортизацію з використанням методів прискореного списання, наприклад, методу залишку, що зменшується, - declining balance method).

Але радикальнішим і логічнішим є рішення, свого часу запропоноване за­хідними фахівцями для Росії, — списувати вартість придбаних та введених в ек­сплуатацію основних фондів на витрати виробництва (обігу) протягом одного року. Тоді у податкових цілях амортизацію не треба буде розраховувати взагалі .

Власне, ця пропозиція не нова. Зокрема, вона була висунута рядом еко­номістів для США стосовно умов початку 80-х років, коли наголос робився на компенсації інфляційного знецінювання амортизаційних відрахувань. Впро­вадження її означатиме перехід від амортизаційної політики, що грунтується на принципі врахування нормативних строків служби основного капіталу, до вигідної для бізнесу концепції прискореного відшкодування витрат. Зрозуміло, що у цьому разі відшкодування авансованого капіталу не буде відповідати еко­номічній амортизації. Але зараз це, мабуть, і не потрібно. Підприємствам тре­ба надати можливість відновити джерела розширеного відтворення. А робити це шляхом індексацій незручно, принаймні коли існує велика кількість шифрів та норм амортизаційних відрахувань. Тому давно вже слід за прикла­дом розвинутих країн об'єднати всі капітальні активи у декілька класів.

Для створення більш сприятливого податкового режиму щодо розвиту виробництва, мабуть, доцільно розширити інвестиційні податкові пільги. Зокрема, можна запропонувати вирахування з суми податку на прибуток пев­ного відсотка витрат підприємства на реконструкцію і модернізацію активної частини основних виробничих фондів і не обмежувати при цьому зменшення суми податку заздалегідь установленим відсотком. Нехай навіть при цьому стануть виникати від'ємні податкові зобов'язання. Це тільки буде означати, шо держава стає фактичним партнером підприємства в інвестиціях.

Треба поступово змінювати функціональний розподіл доходів в економіці у напрямку підвищення ролі доходів населення. У світлі сказаного очевидна вся абсурдність спроб регламентувати фонди споживан­ня підприємств. Якщо у них є кошти на оплату праці, то чим більше вони видаватимуть робітникам (сплачуючи при цьому прибутковий податок, а та­кож відрахування на соціальні заходи — до речі, надзвичайно високі в Ук­раїні), тим краще. Це означатиме рух до більш досконалої структури подат­кової системи завдяки заміщенню технічно стадного і такого, що пригноб­лює бізнес, податку на прибуток особистим, що враховує індивідуальні об­ставини платників, прибутковим податком з громадян та вирахуваннями на соціальне страхування і забезпечення.

Крім зміни співвідношення між податком на прибуток підприємств та прибутковим податком з громадян, важливо також забезпечити вдосконален­ня структури податкової системи за рахунок введення податку на майно юридичних та фізичних осіб. З огляду на це хочеться тільки висловити кілька пропозицій,

По-перше, мабуть, не треба вводити окремо податку на майно громадян і окремо — підприємств. У кого б майно не знаходилося, воно повинно оцінюватися однаково і однаково оподатковуватися (як це має місце, на­приклад, у випадку з транспортними засобами). З тієї ж причини треба вста­новити, що об'єктом оподаткування є нерухоме майно, а не, наприклад, усі статті активу балансу підприємства.

По-друге, податок на майно підприємства повинні сплачувати незалежно від того, є у них прибуток, чи ні: бажаєш володіти майном — плати, а не маєш можливості — продай його іншому, хто буде використовувати його краще.

І, нарешті, по-третє, важливо встановити високий неоподатковуваний поріг вартості нерухомого майна для того, щоб новий податок не був подат­ком з бідних.

Фундамент українського інституту доходів, як і досі, повинні складати ви­пробувані часом податок на додану вартість, акцизний збір, мито, податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з іромадян, відрахування на обо­в'язкове державне страхування та забезпечення, а також податки за користу­вання природними ресурсами: землею, водою, лісом, корисними копалинами.

Зі складу податкової системи бажано вивести обов'язкові відрахування у спеціальні фонди:

Фонд для здійснення заходів по ліквідації наслідків Чорнобильської ка­тастрофи та соціальному захисту населення; на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг; Державний інноваційний фонд; Державний фонд сприяння конверсії; Фонд охорони праці.

Ніхто не заперечує важливості цих спеціальних фондів, але вони по­винні створюватися або за рахунок коштів бюджету, або за рахунок добро­вільних відрахувань підприємств від прибутку, що залишається в їх розпо­рядженні.

Можна зрозуміти прагнення законодавців вирішувати питання Чорноби­ля, утримання доріг, науково-технічного прогресу, конверсії, охорони праці, тощо за рахунок введення непрямих податків, що "прив'язані" до виручки від реалізації продукції (або заробітної плати), з віднесенням сум платежів на ії собівартість. У цьому разі є у підприємств прибуток чи ні, платежі повинні бути зроблені. Проте більш логічним та сприятливим для бізнесу є інший підхід: звільнити собівартість від цих видатків, а для вилучення прибутку ус­тановити межі: якщо податок на прибуток вилучає його ЗО відсотків, то інші обов'язкові платежі з прибутку (що будуть передбачені чинним законодавст­вом) не повинні перевищувати, наприклад, 15 відсотків оподатковуваного прибутку — за цих умов у підприємств буде гарантовано залишатися не менш як 55 % прибутку.

Рівень податкового тягаря впливає на загострення ще однієї проблеми — дефіцит Державного бюджету. Механізм цього впливу такий: підвищуючи податкові ставки, уряд сподівається на зростання надходжень до бюджету і планує більші витрати з нього. Але у відповідності з теорією "кривої Лаффера" зростання податкових надходжень матиме місце при підвищенні подат­кових ставок до деякої критичної межі. Подальше зростання податкових ставок супроводжуватиметься зменшенням надходжень до бюджету, оскіль­ки високі ставки стримують підприємницьку активність.

Але не слід сподіватись, що скорочення податкових ставок одразу призведе до .зворотних процесів в економіці. Позитивні зрушення мож­ливі лише в перспективі. І для того, щоб вони відбулися, необхідні додат­кові умови: зміцнення довіри до уряду та його політики, стабілізація по­даткової політики, впевненість громадян у незворотності економічних та політичних процесів в Україні, зміцнення законності та правопорядку, піднесення правової культури.

Висновки та пропозиції:

Як бачимо, податки в Україні досі були одним з чинників поглиблен­ня кризових процесів. Це є наслідком певної податкової політики, яка, в свою чергу, визначена характером економічних умов у цілому. Зокрема, в Україні провадилася монетарна економічна політика. Монетаристи ж, як відомо, заперечують використання податків як засобу макроекономічного регулювання. Це пояснює проведення в Україні такого податкового про­цесу, який передбачає використання податків лише у їх фіскальній функції, тобто у мобілізації коштів до бюджету. Саме фіскальні цілі мали вирішальний вплив при визначенні величини податкових ставок і пільг.

Зрозуміло, що така політика не може бути успішною, адже стримує не тільки пожвавлення економічної активності, а й зростання податкових надходжень до бюджету, а отже, й досягнення фінансової стабілізації. 1994 рік — рік, коли податки увійшли в піке, - був періодом найбільшого спаду виробництва і дефіциту Державного бюджету.

Вже започатковано перші позитивні зрушення у податковій сфері: скорочення деяких податкових ставок, зокрема ПДВ; перехід від оподаткування вахтового доходу до оподаткування прибутку; запроваджен­ня нової шкали і ставок прибуткового податку з громадян.

Постанова Верховної Ради "Про основні положення податкової по­літики і податкової реформи в Україні" свідчить про намір продовжити ре­формування податкової системи в напрямку, закладеному у 1995 році. Пози­тивне значення має встановлення норми, що визначає граничний рівень пере­розподілу ВВП через консолідований бюджет, визнання необхідності визна­чення граничного рівня вилучення прибутку у підприємств усіх форм влас­ності за рахунок усіх видів податків, зборів і обов'язкових платежів.

Однак, судячи з Постанови, навряд чи можна говорити про те, що ми маємо серйозну концепцію податкової політики. Скоріше в ній йдеться про окремі фрагменти податкової тактики на найближчі два-три роки. Між тим, розробка концепції податкової політики має стати вихідним пунктом роботи над Податковим кодексом, реформування податкової системи. Визначення податкової політики може виявитися серйозним стабілізуючим чинником як в українському суспільстві, так і в українській економіці.

Податкова концепція повинна передбачити становлення в Україні по­даткової системи ринкового типу, перехід до регулюючої податкової по­літики, яка відрізняється від фіскальної тим, що вихідним пунктом при визначенні видів податків, рівня ставок, податкових пільг є не потреби Державного бюджету, а необхідність розв'язання економічних та соціаль­них проблем: інвестиційної, структурної, екологічної і т.п.

Метою регулюючої податкової політики в Україні має бути сприяння процесам активізації трудової і господарської ініціативи, пожвавлення інвестиційної діяльності, подолання економічної кризи.


Популярні роботи

Останні реферети