Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення в Україні - Страница 7

Индекс материала
Курсова робота на тему: Організація безготівкових розрахунків і шляхи їх удосконалення в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Бартеризація економіки стимулює розвиток корупції, що призводить до подальшого розвитку тіньової економіки [49].

На нашу думку, проведення розрахунків готовою продукцією або сировиною породжує додаткові проблеми: ігнорується важлива функція грошей як універсального засобу обігу, і, як наслідок цього, обмежується кількість торгових операцій; стримується економічний розвиток; суб'єкти господарювання ухиляються від сплати податків, а від цього страждають бюджети всіх рівнів; механізм визначення реальної ціни продукції, без якого неможливо визначити ефективність її виробництва, стає, по суті, недієздатним.

Тому, на наш погляд, доцільно було б запровадити на підприємстві хоча б частково, де буде можливим, альтернативу бартерній формі товарного обігу – вексельну форму безготівкових розрахунків.

2.3. Вексель як інструмент безготівкових розрахунків

Вексельна форма розрахунків — це розрахунки між постачаль­ником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з від­строчкою платежу, яка оформлюється векселем.

Вексель — це письмове зобов'язання, боргова розписка стандар­тної форми, що дає право її власникові вимагати сплати відповідної суми (визначеної у векселі) від особи, яка видала вексель, у відпові­дний строк і у відповідному місці [5].

2.3.1. Історія розвитку

Вексельний обіг розвивався протягом багатьох сторіч і відрізнявся великою розбіжністю часом навіть в країнах, пов'язаних між собою багатовіковими економічними і культурними традиціями.

Довгий час вчені не могли прийти до висновку відносно визначення батьківщини векселя [24]. Однак, у другій половині 18 століття істориками Німеччини були пред’явлені докази, які свідчать про те, що Італія - батьківщина векселя. Вексель виник з обміну. На ярмарках в Італії майстри міняли купцям, прибулим з інших країн, виручені ними на ярмарку гроші та монети на монети їх країн [34]. При цьому вже тоді увійшло в звичай платити не готівкою, а видавати листи, які містили в собі доручення кореспонденту міняйла, що проживає на батьківщині купця, виплачувати по пред'явленню даного листа певну суму грошей. Такий спосіб платежів набув великої популярності. Важливим кроком вперед в історії вексельного обороту була поява індосамента (1600 р.) [18].

Виділимо три етапи історичного розвитку векселя:

— італійський (виникнення векселя),

— французький (виникнення індосамента),

— німецький (створення Загальногерманського Вексельного Статуту)

З метою уніфікації вексельного законодавства і усунення колізій вексельних законів було проведено декілька міжнародних конференцій, остання з яких відбулася в 1930 році в Женеві. В результаті її роботи були вироблені три вексельних конвенції:

- Конвенція № 358, що встановлює "Однаковий закон про переказний і простий вексель";

- Конвенція № 359, що має на меті рішення деяких колізій законів про переказні та прості векселі;

- Конвенція № 360 про гербовий збір по відношенню до переказних і простих векселів.

Країни, які приєдналися до першої з вказаних конвенцій (спочатку їх було 25), взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїй території Однаковий закон про переказний та простий вексель [29].

До женевських вексельних конвенцій 25 листопада 1936 року приєднався Радянський Союз, а Постановою ЦВК і РНК СРСР № 104/1341 від 7 серпня 1937 року на території СРСР введено в дію Положення про переказний і простий вексель, який по тексту майже співпадає з Однаковим законом про простий і переказний вексель. Однак на практиці векселя на ринку до 1990 року не використовувалися [35].

2.3.2. Правове забезпечення

Правовою основою вексельного обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з положенням Єдиного век­сельного закону, прийнятого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в Україні було прийняття 18 червня 1991 р. Верховною Радою Украї­ни Закону «Про цінні папери та фондову біржу». У 1992 році Верхо­вна Рада України прийняла Постанову «Про застосування векселів в господарчому обороті України» [51].

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило можливості правового регулювання вексельного обігу.

Поряд зі створенням нормативної бази, що регулює вексельний обіг, видаються нормативні акти, направлені на розвиток цієї форми розрахунків.

Подальшим кроком щодо впровадження векселя, як інструмен­та фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Президента України «Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності» від 14.09.94р. [2].

Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна було застосову­вати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів підпри­ємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з викорис­танням векселів включає чотири етапи:

— оформлення та облік платіжних документів;

— проведення заліку взаємної заборгованості;

— вексельне оформлення прострочених заборгованостей;

— наступні операції з векселями [25].

Однак окремі питання вексельного обігу в Україні залишаються ще недостатньо визначеними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 ро­ку №379 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» [4] було передбачено прове­дення в червні 1995р. другого взаємозаліку. А в кінці 1995р. та на початку 1996р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №960 «Про проведення заліку взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України та оформлення простроченої заборгованості векселями» проходив третій залік. Для виконання цієї Постанови НБУ розробив «Порядок проведен­ня заліку взаємної заборгованості з наступним оформленням її ве­кселями», затверджений Правлінням 2 грудня 1995р., який, в ос­новному, регламентував техніку використання векселів. При цьому передбачалося використання під час проведення заліку не лише простих, а й переказних векселів.

З метою подальшого розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 року був виданий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів», який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань на один вексель [3]. Розмір зобов'язань встановлювався за згодою суб'єктів підприємницької діяльності.

Отже, в Україні вже закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками та покупцями.

2.3.3. Види векселів та операції з ними

За своєю суттю вексель є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань, як наприклад, акредитив. Боржник зобов'язаний оплатити виданий (акцептований) ним вексель незалежно від виконання або невиконання договірних зобов'язань, пов'язаних з видачею (акцептом) даного векселя. Відтак вексель є самостійним платіжним зобов'язанням [38].

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового обороту і прискорюють його.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного обертання боргових зобов'язань у гроші, що передбачає, в свою чергу, переказ даних зобов'язань третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів [25].

У листі НБУ «Про порядок проведення банками операцій з векселями» підкреслюється, що вексель виступає як засіб оформлення кредиту, наданого в товарній формі продавцем покупцеві у вигляді відстрочки оплати проданих товарів на відповідний термін [6].

Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Той самий вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком опла­ти, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками [19]. Класифікацію векселів за різними ознаками [51] зображено на рис. 2.2.

Векселі казначейські — один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

— для здійснення розрахунків;

— для зарахування сплати податків до державного бюджету;

— як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі видаються на пред'явника зі строком платежу не більше одного року.

Приватні векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

Фінансовий вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансо­вий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів [47].

 
 

Рис. 2.2. Класифікація векселів

Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

Простий (соло-вексель) виписується і підписується боржником (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, вказаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.


Популярні роботи

Останні реферети