Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів - Страница 23

Индекс материала
Курсова робота на тему: Проблеми формування і виконання місцевих бюджетів
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
Страница 12
Страница 13
Страница 14
Страница 15
Страница 16
Страница 17
Страница 18
Страница 19
Страница 20
Страница 21
Страница 22
Страница 23
Страница 24
Страница 25
Страница 26
Страница 27
Страница 28
Для вирішення цього питання доцільно було б створити фонд фінансового вирівнювання. Такий фонд може створюватись з частини запланованих перевищень доходів над видатками, а також за рахунок відрахувань від податкового пулу.

На даному етапі одним з державних податків, який можна внести до пулу, міг би слугувати податок на додану вартість, як найстабільніше джерело бюджетних надходжень. Величина ставки відрахувань від пулу могла б визначатися відповідно до принципу рівномірності: темпи зростання дохідної частини місцевих бюджетів за врахуванням дотацій мали б відповідати динаміці зростання доходної частини держбюджету за вирахуванням суми дотацій.

При формуванні трансферного фонду аж ніяк не можна виходити з мети досягнення повного фінансового вирівнювання, оскільки це знижує стимули місцевих колективів поліпшувати свій фінансовий стан. З огляду на цю обставину, частина планових перевищень доходів над видатками повинна залишатись у розпорядженні органів місцевого самоврядування і використовуватись на додаткові власні потреби, такі як інвестиції, капітальні ремонти тощо. Ці ресурси можна використовувати й на зростання стандарту послуг, що надаються. Крім того, певна диференціація величини бюджетних видатків бажана з огляду на необхідність зацікавлення органів місцевого самоврядування максимізацією власних доходів, бо повна рівність сприяє пасивності й очікуванню на допомогу ззовні.

Розбудова прозорого механізму розподілу трансфертного фонду може включати в себе кілька важливих моментів.

По-перше, заслуговує на особливу увагу принцип розподілу фонду транфертів на окремі контингенти відповідно до видів територіальних об’єднань із метою врахування відмінностей у їх фінансових потребах і фінансовому потенціалі. Важко сказати, скільки таких контингентів має бути в Україні, але логічно припустити, що доцільно було б мати окремі фонди принаймні для найбільших міст, інших територіальних громад, районів та областей. Пропорції розподілу трансфертного фонду між контингентами могли б уточнюватися щорічно.

Застосування такого підходу дасть змогу відмовитися від багатоступеневого ( а відтак непрозорого) розподілу державних дотацій, коли їх отримують області, які потім розподіляють їх між районами, а вже ті – між територіальними громадами. Якщо територіальна громада визначається в Україні за первинну ланку місцевого самоврядування, то саме вона має безпосередньо отримувати дотаційні кошти з держбюджету згідно з певними критеріями. Що ж стосується колективів більш високого рівня (район, область), то вони, окрім отримання державних дотацій, могли б отримувати відрахування від частини доходів територіальних колективів на фінансування суспільних послуг, що мають спільний інтерес для включених до адміністративно-територіальної одиниці територіальних громад.

По-друге, досвід зарубіжних країн переконує, що на перші 3-5 років достатніми виявляються спрощені схеми розподілу дотацій. Тобто послідовність ускладнення механізму розподілу має такий вигляд: національний розподіл дотацій (тобто без корекції, просто відповідно до чисельності жителів) – запровадження базових коефіцієнтів корекції фінансової потреби, щоб надати містам можливість покривати свої витрати, поєднання вирівнювання за витратами з вирівнюванням за доходами – подальше ускладнення механізму за рахунок упровадження додаткових критеріїв корекції нормованих видатків. Інакше кажучи, найпродуктивнішим підходом був би послідовний рух від найпростішої моделі до більш ускладненої. Крім усього іншого, максимальне спрощення розрахунків суттєво знизить роль особистого фактору у внутрішньодержавних фінансових відносинах.

По-третє, досвід розбудови місцевих фінансів у розвинутих країнах підтверджує також значущість розподілу дотацій на загальні та цільові. У перші роки реформування повинні домінувати цільові дотації, а з набуттям необхідного досвіду управління місцевими бюджетами та поліпшенням фінансового стану адміністративно-територіальних одиниць їх частка повинна поступово знижуватись.

Таке обмеження свободи використання коштів вбачається досить умотивованим. Зрештою, ситуація з інфраструктурою міст та сіл в Україні досить невтішна. При цьому очевидною стала тенденція до різкого скорочення видатків, які можна віднести до інвестиційних: якщо у 1994р. їх питома вага у загальних видатках місцевих бюджетів становила 19,3 відс., то у 1995 році – 17,6 відс., у 1996р. – 14,0 відс., у 1997 р. – 10,0 відс. (частка інвестиційних видатків у бюджеті Новгородського району становила у 1996р. – 1,18 відс. від усіх видатків, у 1997 р. – 1,96 відс., а в 1997р. – 0,29відс.З цих міркувань випливає: навряд чи в процесі розбудови системи фінансового вирівнювання можна обмежуватися тільки загальними дотаціями, які практично стовідсотково надходять до поточного бюджету. Тому необхідно розробити механізм надання цільових (інвестиційних) дотацій, який стимулюватиме інвестиційну діяльність місцевих колективів. При цьому дуже цікавим є паушальний підхід до їх розподілу, що, поза іншим, стимулюватиме кооперацію територіальних громад із метою об’єднання їх коштів.

Нарешті, треба створювати нормативну базу з метою правового оформлення системи фінансового вирівнювання. Вона має чіткіше визначити компетенцію місцевих органів влади та держави, розмежовувати джерела їх доходів. Доцільно було б прийняти спеціальний закон про місцевий бюджет, де були б чітко визначені основні доходи й видатки місцевих бюджетів, порядок їх виконання тощо, рамковий закон про основи надання бюджетних трансфертів. Можливо, необхідні й спеціальні закони де б визначалося , в яких випадках і які види бюджетних трансфертів можуть отримувати місцеві колективи, яка процедура надання їх, контролю за використанням тощо.

Створення мобільної системи фінансового вирівнювання місцевих бюджетів має сприяти збільшенню рівня зростання бюджетних видатків на функціонування й розвиток сфери матеріальних послуг для населення, а також господарської активності районів.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дипломного дослідження виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія, основу якої становить система фінансових відносин, що складається між місцевими та державним бюджетоми, а також усередині сукупності місцевих бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальному розрізах, тобто між окремими адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи не найбільше проблем, пов’язаних із їх формуванням та виконанням, що потребують свого негайного вирішення.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють достатніми фінансовими ресурсами для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

- високими рівнем концентрації фінансових ресурсів у державному бюджеті країни, що знижує значення регіональних і місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення задач (власні доходи бюджету Новгородківського району становлять лише 26 відс. від усіх доходів бюджету);

- домінуючою роллю регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевого бюджету і низькою часткою закріплених за територіями податкових платежів (частка дотації та сум загальнодержавних регулюючих податків і зборів становить 74 відс. у загальній структурі доходів бюджету Новгородківського району);

- нині діючою практикою формування місцевих бюджетів, при якій збережений поки що в своїй основі механізм централізованого встановлення нормативів відрахувань від регулюючих доходів, хоча вони й знаходяться у протиріччі з принципами бюджетної децентралізації;

- тенденцією встановлення видатків униз по бюджетній системі без відповідного підкріплення дохідними джерелами, що призводить до дотаційності багатьох, раніше збалансованих місцевих бюджетів.

Принципи ж побудови і механізм функціонування нинішньої бюджетної системи склались ще в 30-ті роки і повністю відповідали характеру і методам адміністративно-командної системи управління народним господарством країни. Принципи єдності і так званого “демократичного”, а в дійсності жорстокого централізму обумовили слідуючі характерні риси бюджетної системи України:

- стягування значної частки фінансових ресурсів до державного бюджету;

- поділ усіх доходних джерел на власні та закріплені, що передаються у відання середнього та низового рівнів державної влади, і регулюючі, обсягом яких розпоряджався вищестоящий орган влади;

- широкі масштаби перерозподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи, що призвело до постійного зростання частки регулюючих доходів у місцевих бюджетах – в середньому 70-75 відс.;

- суб’єктивізм при вирішенні питання про обсяг коштів, що передаються до конкретного нижчестоящого бюджету;

- орієнтована на видатки методологія формування місцевих бюджетів, що виховала у нижчестоящих управлінських структур утриманство і тверду впевненість в тому, що за все в кінцевому рахунку відповідає держава, центральні органи влади;

- щорічний перегляд нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що давало необмежені можливості тримати в залежності нижчестоящі органи влади, впливаючи таким чином на формування дохідної частини відповідних бюджетів;

- численність форм міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, що дозволяла у всіх випадках застосовувати суб’єктивний “індивідуальний” підхід при вирішенні питання про надання фінансової допомоги нижчестоящого бюджету.

Результати дослідження підтвердили, що використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводить до того, що в кожному з них залишається різна частина зібраних податків, а динаміка доходів у розрахунку на одиницю податкових надходжень по місцевих бюджетах у цілому є досить суперечливою і важко передбачуваною. Так, зокрема досліджено, що збільшення (або зменшення) питомої ваги доходів відповідних сільських Рад у загальній сумі доходів району не спричиняє відповідного збільшення (або зменшення) доходів їх місцевих бюджетів. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, і доходами місцевих бюджетів позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що, в свою чергу загострює проблему нестачі коштів не тільки на місцевому, але й на загальнодержавному рівні.

Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул.


Популярні роботи

Останні реферети