Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Інтеграція України до ЄС. Перспективи та наслідки - Страница 9

Индекс материала
Курсова робота на тему: Інтеграція України до ЄС. Перспективи та наслідки
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9
Страница 10
Страница 11
При цьому досягнуто стійкої міжнародної кон­курентоспроможності по окремих видах виробництва товарів і послуг, де Україна володіє або володітиме в недалекій перспективі конкурентними перевагами.

Стратегія виходу на ринки країн Західної Європи має поєднувати сировинний напрям (при досягненні якомога більш високого ступеня переробки вихідної сировини) з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. [26]

Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки (особливо виробництва важких транспортних літаків), середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. Разом з тим є можливості закріпитися на єдиному ринку країн ЄС як постачальника певного класу судів, сільськогосподарських машин. Важливою, якщо не вирішальною, передумовою для цього буде використання технологічного потенціалу підприємств ВПК: як тих, що перепрофілюються, так і діючих.

Пріоритетним напрямом реалізації експортного потенціалу України у від­носинах з країнами ЄС повинно стати перетворення у провідні експортоорієнтовані галузі виробництв, безпосередньо пов’язаних з реалізацією науково-тех­нічних досягнень, де Україна має без­умовний пріоритет (порошкова ме­талургія, надтверді і високоякісні ма­теріали із заданими властивостями). [27]

Досить серйозні можливості існу­ватимуть для значного розширення експорту послуг, насамперед науково-технічних, інжинирингових, туристичних (особливо за рахунок включення в європейську туристську систему таких регіонів, як Карпатський та Крим), транспортно-експедиційних. Повинно відбутися істотне збільшення обсягів продажу ліцензій на запатентовані технічні рішення і ноу-хау, насамперед у тих сферах, де Україна не має реальних можливостей їх використання у власному виробництві або таке використання недостатньо ефективне.

Разом з пріоритетною увагою щодо ефективної експортної політики необхід­но зосередитись і на прогресуючому впровадженні в практику взаємних еко­номічних відносин їх найбільш сучасних форм, що ведуть до тісної взаємодії економічних потенціалів України і країн ЄС. Тут насамперед мова йде про розвиток міжнародної промислової і науково-технічної кооперації.

Звичайно, за нинішніх умов основні потенційні можливості для розвитку кооперації України з країнами Західної Європи можуть концентруватися лише в досить обмеженій кількості галузей науково-технічного співробітництва. Головним завданням стосовно науково-технічної кооперації України з країнами Західної Європи є підключення України до робіт, що виконуються в рамках програми науково-технічної інтеграції у галузі високих технологій “ЕВРІКА” і міжнародних науково-технічних програм ЄС, спрямованих на вирішення фундаментальних науково-технічних проблем і досягнення на цій основі якісно нового рівня виробничого потенціалу, участь у створенні і роботі міжнародних дослідницьких центрів. [10]

При цьому необхідно враховувати той факт, що в ЄС останнім часом у галузі науково-технічної політики спостері­гається тенденція до більшого урахування потреб ринку і до орієнтації на можливості практичного застосування наукових розробок. В зв’язку з цим важливим напрямом співробітництва України з країнами Західної Європи може бути встановлення кооперативних зв’язків як з відомими фірмами і науковими центрами, так і з невеликими та середніми компаніями, в тому числі “венчурними”, що займаються питаннями розробки окремих передових технологій та їх швидким впровадженням у виробництво. Проте на перших фазах налагодження такої взаємодії можливе лише вибіркове застосування моделі науково-виробничої кооперації, при якій сфера виробництва буде представлена головним чином фірмами з країн Західної Європи.

На жаль, розвиток промислової коо­перації, яким би привабливим він не виглядав як альтернатива розірваним виробничим зв’язкам з державами ко­лишнього СРСР, за нинішніх умов не матиме інтенсивного характеру через значний загальний технологічний розрив та недосконалість господарського ме­ханізму в Україні. Хоча навіть за цих умов значно більші можливості для такого співробітництва могли би створити на території України технопарки і технополіси, про які було багато розмов і майже нічого не зроблено на практиці. Проте інтенсивне розгортання в окремих пріоритетних сферах науково-виробничої кооперації, при якій в процес спів­робітництва будуть значно ширше за­лучатися і конкурентоспроможні ви­робничі підприємства України, раціо­нально розглядати як перспективне завдання, вирішення якого дуже тісно пов’язане з формуванням в Україні міжнародно-конкурентоспроможного сектора економіки. Тільки це дасть змогу підприємствам і фірмам України утвер­дитись як надійні партнери по кооперації і увійти у великі інтернаціональні ви­робничі та науково-виробничі системи.

Механізм реалізації зовнішньоеко­номічної політики України стосовно ЄС та його країн-членів має охоплювати комплекс договірно-правових інструментів як багатостороннього, так і двосто­роннього характеру, включаючи договори про взаємний захист і заохочення інвес­тицій, про запобігання подвійному опо­даткуванню, про допомогу у правових питаннях, про захист інтелектуальної власності, стосовно розвитку співро­бітництва у сферах науково-технічної, сільськогосподарської, енергетичної, промислової політики, політики розвитку транспорту і зв’язку, охорони нав­колишнього середовища, співробітництва в галузі інформації. [24]

Іншим важливим блоком цього ме­ханізму повинна бути належна інс-титуційна основа співробітництва. Вона має включати не лише міждержавні макроекономічні структури (Раду з питань співробітництва та Комітет з питань співробітництва, що складається від­повідно до Угоди про партнерство і співробітництво з членів Ради Євро­пейського союзу та з членів Комісії ЄС, з одного боку, та членів Уряду України - з іншого), але й низку, так би мовити, секторальних органів для налагодження ефективного співробітництва з окремих напрямів.

Більше того, такий механізм навряд чи буде дійовим без мережі спільних інсти­туцій, створених на основі приватного права: спільних торгових палат, спільних комітетів та асоціацій ділового спів­робітництва України та країн – членів ЄС, торгових домів України в провідних країнах Західної Європи, які займалися б просуванням на відповідні ринки українських товарів і послуг, міжнародних фінансово-промислових груп, в яких з боку ЄС могли би виступати відомі банківські структури, фінансові та інвестиційні установи країн-членів ЄС. [26]

Нарешті, будь-які проекти розвитку взаємного співробітництва України з ЄС та його країнами-членами будуть лише добрими побажаннями, якщо не буде знайдено реальних джерел фінансування заходів з налагодження такої взаємодії, зі структурної адаптації економіки України до вимог ЄС. Такі джерела не варто шукати лише на поверхні, наприклад в активізації вже існуючих потоків фінансової і технічної допомоги країн країнами Західної Європи та ЕС в цілому. Хоча й тут є невикористані резерви. Так, Україні варто було б прагнути до налагодження тісних ділових стосунків з кредитно-фінансовими установами типу Європейського інвестиційного банку, який, до речі, вже надавав кредити для струк­турної перебудови економіки ряду країн Центрально-Східної Європи.

Але найбільші можливості криються в сфері потенційних приватних інституційних інвесторів, що вимагає від нас прийняття заходів стосовно створення в Україні сприятливих умов для діяльності філій та представництв банків країн Західної Європи з наданням їм повною мірою національного режиму, стимулювання створення в Україні за участю капіталу країн країнами Західні Європи спільних банків, а також небанківських фінансових установ — страхових компаній, інвестиційних і взаємних фондів тощо, зокрема через можливе створення спе­ціальних (вільних) економічних зон.

Певну роль у залученні зовнішніх ресурсів може відіграти і розвиток системи портфельного інвестування з країн Західної Європи, зокрема через випуск акцій та інших фінансових інструментів (зобов’язань), що можуть поширюватись на території ЄС під гарантії найбільш відомих банківських та небанківських фінансових установ.

Проте марно сподіватися, що проблеми фінансування можна вирішити насамперед за рахунок зовнішніх джерел. Основну увагу слід приділити розвитку кон­курентоспроможного і потужного внутрішнього фінансового сектора з пер­спективою транснаціоналізації провідних українських комерційних банків і по­ширення їх діяльності на регіон ЄС, насамперед у зв’язку з реалізацією спільних економічних програм України та Євро­пейського союзу і його країн-членів. [27]

Безумовно, підхід до організації “прориву України в Європу” має бути обов’язково комплексним. Окремі, навіть самі собою дуже важливі, заходи (як, наприклад, укладення міждержавних договорів з ряду питань) навряд чи здатні принести істотні досягнення. Без сис­темних конкретних перетворень вони здатні лише імітувати певну активність України в згаданому напрямі. Майбутнє покаже, чи здатна Україна піти далі міжнародне-правових декларацій у від­носинах з ЄС і створити справді ефек­тивний і взаємовигідний механізм еко­номічної співпраці.

В висновку к цьому розділу треба сказати, що перспективи економічної взаємодії України з ЄС та його країнами-членами залежать насамперед від раціональності експортної політики України відносно цього регіону. Стратегія виходу на ринки країн ЄС має поєднувати сировинний напрям з напрямом проникнення на ринки про­дукції з високим ступенем обробки на основі ретельно проведеної діагностики конкурентоспроможності українських товарів і послуг на ринку країн ЄС. Важливим перспективним завданням має стати вихід на ринки країн ЄС з принципово новими виробами: в галузі ракетної та авіаційної техніки, середнього та великого машинобу­дування, приладобудування, окремих виробництв електронної та електро­технічної промисловості, виробництва зварювальної апаратури. А також впровадження і розвиток середньо- і довгострокових програм інтеграції України в ЄС.

Висновки

У ході написання випускної роботи ознайомився з сучасним станом зовнішньоекономічних зв'язків України із країнами ЄС, проаналізував стан і динаміку розвитку товарообігу з цими країнами, розкрив проблеми, перешкоджаючі розвитку співпраці, збільшенню об'ємів торгівлі.

Виявив, що європейська інтеграція - це магіст­ральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів, побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин.


Популярні роботи

Останні реферети