Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Курсова робота на тему: Тваринництво в Україні. Перспективи розвитку та експорту продукції в ЄС

Индекс материала
Курсова робота на тему: Тваринництво в Україні. Перспективи розвитку та експорту продукції в ЄС
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
Страница 8
Страница 9

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему: Тваринництво в Україні. Перспективи розвитку та експорту продукції в ЄС

 

 

 

ПЛАН курсової роботи

1. Тваринництво як наука і галузь сільського господарства.

2. Походження домашніх тварин. Поняття породи.

3. Біологічні властивості сільськогосподарських тварин.

4. Основи селекції, племінної роботи та розмноження тварин.

5. Хімічний склад кормів.

6. Класифікація кормів за походженням.

7. Процес травлення у тварин та властивості корму, пов'язані з ним.

8. Поживність кормів. Нормована годівля тварин.

9. Господарське значення і біологічні особливості великої рогатої худоби.

10. Племінна робота та породи великої рогатої худоби.

11. Годівля і утримання худоби.

12. Технологія виробництва молока і яловичини.

13. Біологічні особливості та породи свиней.

14. Вирощування і утримання свиней.

15. Відгодівля свиней.

16. Біологічні особливості та породи сільськогосподарської птиці.

17. Розведення, годівля і утримання птиці.

18. Технологія виробництва яєць і м'яса курей

Тваринництво як наука і галузь сільського господарства

Тваринництво - це галузь агропромислового комплексу, що забезпечує людину продуктами харчування, а промисловість - сировиною.

Тваринництво має велике народногосподарське значення. Воно являє собою джерело забезпечення населення такими важливими продуктами харчування, як м'ясо, молоко, яйця, а також дає для промисловості вовну, шкіру, смушок та іншу сировину.

Тваринництво тісно пов'язане з іншими галузями сільського господарства. Так, гній з тваринницьких ферм є цінним добривом для підвищення родючості ґрунтів. Тваринництво дає змогу найбільш раціонально використовувати непридатні для землеробства луки і пасовища. Для годівлі тварин використовують не тільки спеціально вирощені рослинні корми, а й різноманітні відходи зернового господарства, технічних і баштанних культур, овочівництва тощо. Отже, тваринництво перебуває в тісному взаємозв'язку з рослинництвом і саме від їх ефективного поєднання залежить стійке та все зростаюче виробництво у сільському господарстві.

Теоретичною основою тваринництва є зоотехнія - наука, що на основі біологічних властивостей тварин розробляє і впроваджує способи їх ефективного розведення, годівлі, утримання і використання.

Розвиток зоотехнічної науки пов'язаний з іменами багатьох видатних вчених.

П.М. Кулешов створив вчення про методи розведення і підбір тварин, розробив класифікацію типів конституцій тварин та написав багато підручників із зоотехнії.

М.Ф. Іванов займався питаннями селекції: розробив відтворювальне схрещування тварин, вивів українську степову білу породу свиней, асканійську тонкорунну породу овець. Вивчав біологічні властивості домашніх тварин тощо.

Ю.Ф. Лискун домігся значного доробку в питаннях годівлі сільськогосподарських тварин, вирощування молодняка, племінної справи у скотарстві.

Великий вклад у розвиток тваринництва також внесли І.С. Попов (підручник з годівлі тварин, таблиці поживності кормів), О.Ф. Мітендорф (основи годівлі і розведення тварин), І.І. Іванов (штучне заплідненння тварин), М.П. Червінський (розведення тварин), Г.О. Богданов (питання годівлі тварин і складу кормів) та інші.

В Україні над питаннями розвитку тваринництва працює ціла мережа науково-дослідних інститутів, племінних станцій та спеціалізованих господарств. Це такі установи, як Львівcька академія ветмедицини ім. С.З. Гжицького (м. Львів), Інститут землеробства і біології тварин УААН (м. Львів), Інститут кормів УААН (м. Вінниця), Київська станція тваринництва (Київська обл.) та ін.

Сучасну зоотехнічну науку поділяють на загальну та спеціальну.

Загальна зоотехнія охоплює широке коло питань, які пов'язані з розведенням, годівлею, утриманням та зоогігієною всіх видів сільськогосподарських тварин.

Спеціальна зоотехнія займається такими ж питаннями тільки стосовно окремих галузей тваринництва (скотарства, свинарства, вівчарства, конярства, птахівництва, кролівництва, хутрового звіринництва).

На сучасному етапі підвищення продуктивності в тваринництві пов'язується саме із здобутками зоотехнічної науки та з високоякісним процесом кормовиробництва.

Походження домашніх тварин. Поняття породи

Однозначно доведено, що всі свійські тварини походять від диких предків. На це вказує анатомічна подібність у будові тіла диких і домашніх тварин, палеонтологічні дослідження, можливість схрещування диких і домашніх тварин, здатність домашніх тварин дичавіти, недавнє одомашнення нових видів тварин (хутрові звірі) тощо.

Одомашнення тварин - це довготривалий процес, який розпочався 7-9 тис. років, а за деякими даними і 10-12 тис. років тому і на сьогодення завершився одомашненням лише близько 60 видів тварин.

За даними М.І. Вавілова, процес приручення диких тварин з метою їх використання в домашньому господарстві людини проходив у п'яти основних центрах земної кулі: Китайсько-Малайському, Індійському, Південнозахідноазіатському, Середземноморському та Андійському.

У Китайсько-Малайському центрі були одомашнені курка, качка, гуска, шовкопряд і інші види тварин.

Одомашнення курей, павичів, буйволів, зебу тощо пов'язується з Індійським реґіоном.

Південнозахідноазіатський центр, який охоплює території сучасної Туреччини, Ірану, Іраку, Афганістану та інших країн, пов'язаний з прирученням великої рогатої худоби, коней, овець, кіз, свиней та інших тварин.

У Середземноморському реґіоні також проходив процес одомашнення свиней, великої рогатої худоби, коней, овець і крім того, качок, гусей, кролів тощо.

В Андійському центрі, що знаходиться на Американському континенті були одомашнені лама та мускусна качка.

Встановлено, що найраніше було одомашнено вівцю, потім свиней, велику рогату худобу, пізніше коней.

Предками свійських овець є муфлон, архар і аргалі, що і тепер зустрічаються в дикій природі. Свійські свині походять від європейських та азіатських диких свиней. Диким предком власне ВРХ вважають тура, який не зберігся до нашого часу. Предком одомашненого коня є дикий кінь - тарпан, нащадком якого є сучасний дикий кінь Пржевальського.

Під впливом одомашнення дикі тварини зазнали багатьох змін. Збільшилась їх маса, скелет став менш міцним, ніж у диких, мускулатура - ніжніша і пухкіша. Змінилась масть тварин та покриви стали менш густими і ніжнішими, за деяким виключенням (вівці). Під впливом одомашення значно збільшилась молочна залоза, особливо у тварин молочного напрямку. Змінились статеві функції, підвищилась плодючість тварин. Великі зміни відбулися в травній та інших системах організму. Свійські тварини можуть поїдати такі корми і в такій кількості, які були недоступні для диких тварин. Темперамент домашніх тварин, порівняно з їх дикими предками, став більш спокійний, змінились загальні форми тіла тощо.

Ізольоване розведення окремих груп тварин у певних умовах, що відбувалось спочатку стихійно, а з 18-19 ст. і під впливим цілеспрямованого штучного добору, привело до створення в межах кожного виду багатьох порід сільськогосподарських тварин.

Породою називають створену працею людини достатньо велику групу домашніх тварин спільного походження, що володіють подібними морфологічними, фізіологічними і господарськими ознаками, які стійко передаються під час розмноження.

Кожна порода складається з окремих груп тварин, тобто має певну структуру. Основними структурними одиницями породи є лінія і родина.

Лінією називають групу тварин у породі, які походять від визначного за певними ознаками чоловічого предка і мають з ним певні спільні спадкові ознаки за продуктивністю і будовою тіла.

Родина - група тварин-потомків визначної материнської особини, які певною мірою подібні з нею.

Чим чисельніша порода, тим більше в ній ліній і родин. Тварини окремих ліній можуть бути і схожими між собою, і досить різними. Це ж саме стосується і родинного складу породи.

Біологічні властивості сільськогосподарських тварин

Кожен вид і порода сільськогосподарських тварин характеризуються рядом біологічних властивостей, до яких відносяться їх генетичний потенціал, екстер'єрні та інтер'єрні ознаки, конституція, напрямок продуктивності, плодючість тощо.

Генетичний потенціал являє собою сукупність носіїв генетичної інформації, які визначають можливості тварин до виробництва продукції в певних умовах годівлі, утримання, використання тощо.

Екстер'єр - це зовнішня форма тіла тварини. Екстер'єр оцінюють за розмірами і співвідношенням різних частин (статей) тіла (розмір голови, шиї, грудей, спини та ін.).

Інтер'єр - це особливості внутрішньої будови органів, тканин і клітин, що визначають фізіологічні і біохімічні процеси в організмі тварини (температура тіла, частота дихання, серцебиття, товщина шкіри тощо).

Конституція об'єднує сукупність фізіологічних і морфологічних властивостей організму, що визначають його реакцію на вплив умов довкілля. Конституція формується під впливом спадковості і умов існування.

П.М. Кулешов виділив чотири типи конституції: грубу, ніжну, щільну і рихлу.

Для тварин грубої конституції характерна розвинута товста шкіра з слабко вираженою підшкірною тканиною, грубий масивний кістяк, об'ємна мускулатура. Це тварини із добрим здоров'ям і великою фізичною силою, невибагливі до утримання, пізньоспілі та малопродуктивні. Такий тип конституції характерний для тварин робочого використання.

Тваринам ніжної конституції притаманна тонка шкіра з тонким і міцним волоссям, шкіра утворює на шиї багато складок, підшкірна жирова тканина малорозвинута. Для них характерні тонкі рогові утвори, тонкий кістяк, добре розвинуті органи дихання, кровообігу і травлення. Це високопродуктивні тварини молочних і деяких м'ясних порід.

Для тварин щільної конституції характерна еластична шкіра, міцний кістяк, добре розвинуті м'язи. Тілобудова компактна і гармонійна. Тварини мають добре здоров'я й інтенсивний обмін речовин. Такий тип конституції характерний для порід молочного і м'ясо-молочного використання.

Для тварин рихлої конституції характерна тістоподібна, рихла шкіра, яка покрита тонким і м'яким волоссям, підшкірна жирова тканина сильно розвинута, тонкий, але міцний кістяк, об'ємна мускулатура. Черево, травний тракт і молочні залози розвинуті слабо. Такі тварини добре відгодовуються і відкладають багато жиру. Цей тип конституції характерний для м'ясних порід.

Г.О. Богданов та М.Ф. Іванов виділили ще п'ятий тип конституції сільськогосподарських тварин - міцний. Тварини цієї конституції характеризуються щільною рухомою шкірою, міцним кістяком і зв'язками, сильною мускулатурою, добре розвинутими молочноми залозами. Ці тварини виносливі, високопродуктивні, стійкі до хвороб. Для них характерний високий життєвий тонус та висока продуктивність. Таку конституцію можуть мати породи тварин різного використання.

Інтенсивність травлення є також важливою біологічною властивістю тварин, що характеризує здатність тварин поїдати і ефективно перетравлювати певну кількість кормів.

Плодючість домашніх тварин характеризує їх здатність до розмноження. Основними показниками плодючості тварин є періодичність їх розмноження, кількість потомства в приплоді, скоростиглість і тривалість господарського використання.

Скоростиглість визначають, як здатність організму за певний час досягати статевої і господарської зрілості. Статева зрілість наступає з моменту фізіологічної можливості розмноження тварини, а господарська - з моменту першого господарського використання для розмноження і отримання потомства. Наприклад, корова народжує одне, рідко двоє і більше телят на рік, статева зрілість яких настає в 6-9 місячному, а господарська в 16-19 місячному віці. Порівняно висока продуктивність великої рогатої худоби зберігається до 10-12 річного віку.

Напрямок продуктивності характеризує здатність тварин породи давати збільшену кількість певної продукції, порівняно з іншими породами. Продуктивність тварин залежить від спадкових можливостей і умов утримання. Наприклад, для курей виділяють несучий, м'ясо-яєчний і м'ясний напрямки продуктивності, які відрізняються між собою, поряд з багатьма іншими ознаками, яєчною продуктивністю.

На основі аналізу біологічних властивостей сільськогосподарських тварин проводять їх оцінку, яка називається бонітуванням.

Бонітування проводять на основі зважування і вимірювання тварин, так як між зовнішніми формами тілобудови і продуктивністю існує значний зв'язок. Найважливішими промірами під час бонітування є висота в холці та крижах, глибина грудей, коса і пряма довжина тулуба, обхват грудей і п'ястка тощо.

На основі даних бонітування виділяють класи тварин. Найвищим рівнем бонітування є клас еліта-рекорд, який присвоюється тваринам з найвищими визначними показниками. Далі виділяють, в якісному зменшенні, такі класи, як еліта, перший клас, другий клас, а для овець виділяють ще і третій та четвертий класи.

Для порівняння між собою тварин різних типів тілобудови, визначення відносного розвитку тварин, належності до певного напрямку продуктивності обчислюють індекси будови тіла, які розраховують у відсотках на основі відношення величини одного проміру до другого. Наприклад, індекс формату (розтягнутості) розраховують діленням косої довжини тулуба на висоту тварини в холці та множенням цієї величини на 100%; індекс компактності (збитості), аналогічно, - обхват грудей на косу довжину тулуба та на 100%.

Основи селекції, племінної роботи та розмноження тварин

Інтенсифікація тваринництва вимагає наявності високопродуктивних тварин певних якостей, яких можна отримати лише завдяки селекційно-племінній роботі.

Племінна робота - це система організаційно-зоотехнічних заходів, спрямованих на покращення і вдосконалення існуючої породи. У систему племінної роботи входить годівля, утримання, використання племінних тварин, організація розмноження і вирощування молодняка.

Селекція - це наука, що займається створенням високопродуктивних сортів і гібридів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. Селекція ґрунтується на відборі і підборі дослідного матеріалу.

Під відбором у тваринництві розуміють виділення із стада для збереження і подальшого розведення кращих тварин. Для відбору тварин враховують, насамперед, головні ознаки: продуктивність, конституцію, вагу, якість потомства, родовід тощо, а пізніше і другорядні - масть, форму і розмір рогів, довжину хвоста і ін.

На практиці розрізняють масовий та індивідуальний відбір. Під масовим розуміють оцінку великої кількості тварин за сукупністю зовнішніх ознак і продуктивністю. Індивідуальний відбір передбачає всебічну оцінку окремої тварини. Створення всіх порід відбувається під контролем як штучного, так і природного доборів.

Відбір тварин з племінною метою завершується підбором, тобто складанням з відібраних тварин пар для розмноження, з тим, щоб отримати потомство з найкращими якісними показниками.

Система підбору і парування тварин є основою їх розведення. У практиці тваринництва виділяють два основні методи розведення сільськогосподарських тварин: чистопородне і схрещування.

Чистопородне розведення - це парування тварин, які належать до однієї породи. Застосовують для збільшення чисельності і збереження та вдосконалення основних властивостей породи. Чистопородне розведення проводять двома способами: неспорідненим та спорідненим паруванням.

Неспоріднене парування, або аутбридинг, передбачає підбір батьківських пар, які не перебувають в родинній спорідненності.

Під час спорідненого розведення, або інбридингу, пари формують з родинно споріднених особин. Наприклад, парують матір з сином, батька з дочкою, тощо. Як правило, необхідно уникати спорідненого парування, бо невміле його застосування призводить до зниження життєвості потомства, ослаблення конституції і зменшення продуктивності тварин.

Під час чистопородного розведення може бути лінійне і родинне та міжлінійне і міжродинне розведення. Лінійне розведення застосовують для посилення цінних ознак лінії, а міжлінійне - для одержання нової лінії, яка поєднувала б кращі ознаки вихідних ліній.

Другим методом розведення тварин є схрещування.

Схрещування визначають, як спаровування тварин різних порід та видів.

Схрещування тварин різних порід називається міжпородним, а різних видів - міжвидовим.

Залежно від мети, виділяють наступні види міжпородного схрещування: поглинальне, ввідне, відтворювальне, промислове і перемінне.

Поглинальне схрещування передбачає парування тварин двох порід - малопродуктивної (поліпшуваної) і високопродуктивної (поліпшуючої) протягом 4-5 поколінь. Застосовують для докорінного покращення малопродуктивних порід.

Ввідне - це одноразове спаровування маток поліпшуваної породи з плідниками поліпшуючої породи. Застосовують для покращення порід без їх докорінної зміни.

Відтворювальне схрещування - це парування тварин двох чи кількох порід з метою поєднання їх цінних якостей в одній новій. Це основний метод виведення порід сільськогосподарських тварин.

Промислове схрещування ґрунтується на паруванні тварин різних порід з метою одержання гетерозисних помісей першого покоління з підвищеною продуктивністю. Різновидністю промислового схрещування є перемінне схрещування, основна мета якого - це максимально посилити і використати цінні особливості одержуваних помісей першого покоління. Для цього помісних маток першого покоління спаровують з плідниками однієї з вихідних порід, у другому поколінні - з плідниками іншої вихідної породи і т. д.

Міжвидове схрещування передбачає парування тварин різних видів. Таке схрещування називають ще гібридизацією. У практиці сільського господарства найпоширеніша промислова гібридизація з метою одержання робочих користувальних тварин з проявами ефекту гетерозису. Наприклад, схрещуючи осла з кобилою отримують сильного і витривалого гібрида - мула, а схрещування жеребця з ослицею дає - лошака. Одержувані гібриди не здатні до розмноження. Рідше використовують гібридизацію для докорінної зміни деяких видів тварин. Так, власне велику рогату худобу схрещують із зебу, буйволами, яками тощо. Так, схрещування самців яків з коровами великої рогатої худоби дає гібрида, який називають хайник.

Хімічний склад кормів

Годівля сільськогосподарських тварин базується на знаннях хімічного складу кормів, фізіології тварин, перетравності і поживності кормів.

Кормами називають продукти, що містять поживні речовини в засвоювальній формі і не впливають шкідливо на організм тварин.

Корми мають певний хімічний склад і поживність, які визначають його якість.

Поживні речовини кормів - це органічні та мінеральні речовини (білки, жири, вуглеводи, вітаміни, макро- і мікроелементи, та ін.), необхідні для годівлі тварин.

Отже, якість корму залежить від його хімічного складу.

У кормах виділяють такі компоненти - суху речовину і воду, а також органічну і мінеральну частини.

Вміст такого неорганічного компоненту корму, як води коливається в широких межах - від 4 до 95%. Багато її в траві - 75-85%, силосі - 60-80%, коренебульбоплодах - 75-90%, водянистих кормах (барді, вижимках, жомі) - 82-95%, незбираному та збираному молоці - 87-92%, мало в сіні та в соломі - 15-17%, зерні - 13-15%, макусі, шроті, трав'яному борошні, сухих дріжджах - 5-10%. Вміст води в кормах впливає на їх поживність та зберігання. Чим більше води, тим нижча їх поживність і вони швидше псуються.

Суха речовина є основною поживною частиною корму, яка включає органічні речовини і мінеральні елементи.

Органічні речовини складають основну масу корму і представлені азотистими (протеїн), безазотистими (жири і вуглеводи) та біологічно активними речовинами (вітаміни, гормони, ферменти).

Азотисті речовини корму - це сирий протеїн, який є найбільш важливою частиною корму і має в своєму складі білки, вільні амінокислоти і небілкові азотисті сполуки - аміди. Білки - високомолекулярні органічні речовини, які складаються із амінокислот. Вони бувають прості (протеїни), побудовані лише з амінокислот, і складні (протеїди), які складаються з простих білків та речовин небілкової природи (вуглеводів, жирів, нуклеїнових кислот, фосфору та інших елементів). До амідів відносяться проміжні продукти синтезу й руйнування білків.

За вмістом протеїну корми значно різняться. Багаті на протеїн корми тваринного походження - кров'яне борошно - 70-80%, м'ясо-кісткове борошно - 30-40%, сухі дріжджі - 45-50%, макуха і шрот - 30-45%, зерно бобових 20-30%. У зерні злакових міститься в середньому 8-12% протеїну. Мало протеїну в коренебульбоплодах - 0,5-2,5%, жомі - 1,2-1,5%, соломі - 4-6%.

Протеїн корму має дуже важливе значення для життєдіяльності організму тварини. Він необхідний для синтезу білків тіла, молока, яєць. Ферменти, гормони, імунні тіла - це також білки, що виконують каталітичну, регуляторну, захисну та інші функції в організмі.

До біологічно активних речовин (БАР) кормів належать вітаміни, ферменти, гормони. Серед БАР виключно велике значення належить вітамінам, які в тваринному організмі беруть участь у каталітичних реакціях і регуляції всіх життєвих процесів. Нестача в кормах вітамінів, в першу чергу A, C, комплексу B, D тощо та інших БАР, спричиняє важкі порушення життєдіяльності тваринного організму, тому важливо знати їх вміст в кормах.


Популярні роботи

Останні реферети