Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Мохоподібні в Україні - Страница 2

Индекс материала
Реферат на тему: Мохоподібні в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Особливих підставок вони не мають. Сперматозоїди численні, дводжгутикові. Архегонії також містяться або безпосередньо на таломах, або на стебельцях чи гілочках, причому розміщені вони або на верхівці стебла, або за точкою росту. Підставок також немає. У листкостеблових і в деяких таломних форм архегонії мають обгортку з листків, яка називається періантієм.

Спорофіт складається з коробочки, що має здебільшого довгу ніжку з добре вираженим присоском біля її основи. Стінки коробочки продихів не мають і складаються з двох - чотирьох і більше шарів клітин. Розкривається вона здебільшого чотирма стулками "бо внаслідок руйнування верхньої частини; колонки всередині немає. Спори і елатери (пружинки) виникають із спорогенної тканини, що є в коробочці. Елатери мають спіральні потовщення, розміщені здебільшого радіально.

Порядок Метцгерієві (Metzgenales)

Містить сланеві форми, рідше рослини розчленовані на стеблову частину і листковидні лопаті. Архегонії та антеридії в спеціальних заглибинах або оточені обгорткою. Родина Пелієві (РеІІіасеае) в Україні представлена трьома видами, з яких дуже поширеною є пелія налисткова (РеІІіа epiphylla), що зустрічається часто на вогких затінених місцях, в ярах, балках, по берегах річок тощо, утворюючи суцільні дернини темно-зеленого кольору (рис. 4). Найбільше поширена пелія в північних районах України і в Карпатах; загальний її ареал охоплює майже всю північну півкулю. Слань у неї плоска, розгалужена на стьожкоподібні галузки до 1 см завширшки; на кінцях слані є точки росту. Ризоїди на нижній поверхні талома численні, прості. Внутрішня будова його також проста; він складається з тонкостінних клітин паренхіми, в якій ледве відокремлено верхній і нижній епідерміс. Хлорофілові зерна у великій кількості містяться у верхньому епідермісі і прилеглих до нього шарах паренхіми.

 

 

Рис. 4. Пелія налисткова (РеІІіа epiphylla)

 

Антеридії і архегонії розміщені на верхній поверхні талома. Антеридії численні, розташовані по середній жилці, містяться вони в особливих антеридіальних камерах, кожний окремо. Камери здебільшого червонуватого кольору. Антеридії мають вигляд кулястих тіл з одношаровою стінкою, наповнених дрібними сперма генними клітинами, з яких виникають численні дводжгутикові сперматозоїди. Архегонії містяться трохи нижче точки росту; вони виникають групами і занурені в особливі заглиблення кишенькоподібної форми. Кожний архегоній має черевце і шийку; у черевці міститься яйцеклітина і черевцева канальцева клітина, у шийці — шийкові канальцеві клітини. Під час дощу або роси антеридії лопаються, сперматозоїди звільняються, проникають крізь шийку архегонію до черевця, де один з них зливається з яйцеклітиною, запліднюючи її. Зигота починає швидко ділитися, через короткий час виникає спорофіт (спорогон). Він складається з ніжки з присоском і кулястої коробочки. Деякий час (до початку весни) спорогон заглиблений у слань, має відносно коротку ніжку і одягнений видовженим ковпачком, або каліптрою, яка утворилася з розрослих стінок черевця архегонію. Навесні ніжка спорогона швидко росте і дуже видовжується, коробочка прориває ковпачок і високо підноситься над сланню. Стінки коробочки згодом тріскаються, вона розкривається чотирма стулками, і з неї висипаються спори. Вони одноклітинні, з двома оболонками, з яких внутрішня (ендоспорій) тонша, а зовнішня (екзоспорій) товстіша. Потрапивши в сприятливі умови, спора починає проростати, даючи початок новому талому (гаметофіту) пелії. Спочатку талом має циліндричну форму, але згодом стає плоским, набуваючи вигляду, властивого цій рослині.

Таким чином, цикл розвитку в пелії (як і в інших мохоподібних) полягає в зміні поколінь — статевого і нестатевого. Статеве покоління (гаметофіт) є домінуючим, як і в інших мохів.

Порядок Юнгерманієві (Jungermanniales)

Найчисленніший серед печіночників, містить близько 5000 видів, поширених майже по всій земній кулі. До його складу входять 200 родів і 40 родин. За Т. Реймерсом, їх поділяють на анакрогінні юнгерманієві та акрогінні юнгерманієві. Характерною рисою перших є те, що архегонії, а також спорогон (спорофіти) завжди виникають не на верхівці стебла або в точці росту талома, а трохи нижче їх, тому ріст талома або стебла не припиняється. У акрогінних юнгерманієвих, до яких належать тільки листкостеблові форми, архегонії і спорогони завжди верхівкові, тобто виникають і розвиваються завжди на верхівці стебла або гілочок. У системі печіночників Д.К. Зерова і багатьох Інших вчених немає поділу юнгерманієвих на акрогінні та анакрогінні.

Родина Птилідієві (Ptilidiaceae)

Охоплює рослини з перисторозгалуженими стеблами. Наземні, або епіфіти з дво — чотирироздільними листками, по краю довгозубчастими або війчастими і подібними до листків амфігастріями. Звичайним в Україні є представник оліготипного роду птилідій красивий, поширений на Поліссі і в Карпатах (рис. 5). Зустрічається на корі дерев, пеньках, стовбурах, часом на скелях.

 

 

Рис. 5. Птилідій красивий (Ptilidium pulcherri-тит): 1 — листок, 2 — амфігастрії, 3 — верхня частина рослини

 

Родина Радулові (Radulaceae) Представлена єдиним родом радула (Radula) з численними, переважно тропічними видами (250). Рослини утворюють плоскі, здебільшого жовто-зелені дернинки. Стебло перистогіллясте, з дволопатевими листками. Верхня лопать листка велика, округла, нижня — дрібна ромбічна або трапецієподібна, притиснута до верхньої.


 

Рис. 6. Радула сплющена {Radula complanata); a — на верхівці однієї з гілочок видно періантій

 

Радула сплющена (Radula complanata) як епіфіт на корі багатьох листяних дерев і на скелях зустрічається майже в усіх районах України від Гірського Криму до Карпат і Полісся. її загальний ареал охоплює майже всю північну півкулю. Тіло окремої рослини (гаметофіта) складається з тонкого стебельця (до 3-4 см завдовжки), густо вкритого двома рядами широких округлих листків, які тісно прилягають один до одного (рис. 6). Листки плоскі або опуклі, з рівним кілем; кожний листок складається з двох лопатей: верхньої (більшої, широкої і округлої), і нижньої (майже в 4 рази меншої за верхню, неправильної ромбічної або прямокутної форми, притиснутої до верхньої). Від нижньої лопаті листка (від її основи) відходять пучки ризоїдів, якими рослина прикріплюється до субстрату. Радула — дводомна рослина. Архегонії звичайної будови, виникають групами на кінці стебла або гілочок. Спорогон верхівковий, складається з яйцеподібної коробочки і короткої ніжки з присоском; присосок здутий і глибоко проникає у верхівку стебла.

 

 

Рис. 7. Фруланія розширена (Frullania dilatata): 1 — частина рослини (вигляд з нижнього боку); 2 — верхівка стебла з періантіем і спорогоном

 


Родина Фруланієві (Frullaniaceae)

Містить види з дрібними, притиснутими до субстрату дернинками, перисторозгалуженими. Листки дволопатеві: верхня лопать овальна, нижня — менша, шоломовидна, ковпачковидна або утворена-ланцетним листочком. З трьох родів найбільший — фруланія (Frullania), який включає понад 700 видів, переважно тропічних. Одним із звичайних в Україні печіночників є ф. розширена (F. dilatata) (рис. 7). Епіфіт на корі дерев, росте і на скелях. Зустрічається часто — від Полісся і Карпат до Південного берега Криму.

Клас Листкостеблові Мохи, або Мохи, або Бріопсиди (Bryopsida, або Musci)

Тіло (гаметофіт) цих мохів завжди розчленоване на стебло і листки, але з відносно простою внутрішньою диференціацією тканин. Стебло — каулідій, має радіальну будову (рис. 8). Воно здебільшого округле, рідше трикутне, сплющене або багатокутне. Листки-філідії сидячі, розміщені на стеблі тісною спіраллю. Антеридії і архегонії утворюються здебільшого групами на верхівці стебла або на кінцях гілочок. Спорогон (спорофіт) має стопу (гаусторію), ніжку і коробочку (спорангій), здебільшого з кришечкою. Коробочка завжди має всередині особливу колонку. Спори без елатер.

Листкостеблові мохи поширені як у тропіках, так і в позатропічних регіонах з помірним і холодним кліматом. Вони поширюються далеко на північ і високо в гори. Нерідко мохи суцільним килимом укривають великі площі в лісах і на болотах. Деякі види ростуть на стовбурах і гілках дерев, на пнях, скелях тощо. У прісних водоймах оселяються рідко, а в морях, солоних озерах їх немає зовсім.

 


 

Рис. 8. Поперечний розріз нижньої частини стебла політрихума (Pofytrichum): 1 — епідерміс; 2 — паренхіма; 3 — ендодерма; 4 — гіподермальний тяж; 5 — центральний циліндр; 6 — перицикл; 7 — ризоїд

 

Листкостеблових мохів відомо понад 14 000 видів, що входять до складу 700 родів, які об'єднуються в три підкласи: Сфагнові, або Сфагніди, Андреєві, або Андреїди, Брієві, або Бріїди.

 

Підклас Сфагнові, або Сфагніди (Sphagnidae)

Порядок Сфагнові мохи (Sphagnales) характеризується рядом морфологічних, анатомічних і біологічних ознак, якими вони помітно відрізняються від інших мохоподібних, зокрема від зелених мохів. Із спори сфагнового моху виростає спочатку коротка нитчаста протонема, яка незабаром розвивається в пластинчасту (таломну) одношарову протонему з багатоклітинними ризоїдами. На таломній протонемі виникають бруньки, з яких розвиваються стебла (рис. 9).

Стебла сфагнових мохів галузисті, невисокі, без ризоїдів, ростуть увесь час верхівкою, а знизу відмирають, накопичуючи торф. У верхній частині стебла короткі гілочки зібрані в щільну верхівкову голівку. Нижче по стеблу містяться довші гілочки, які розташовані пучками (по кілька штук), більш-менш горизонтально, поверхами. Найнижчі гілочки звісають вниз уздовж стебла.

Внутрішня будова стебла сфагнуму відносно проста. В центрі його міститься серцевина, що складається з досить великих тонкостінних паренхімних клітин. її оточує кілька шарів вузеньких видовжених прозенхімних клітин з потовщеними стінками, здебільшого забарвленими в бурий або червоний колір. Це так званий деревний циліндр — склеродерма. Зовні від циліндра розташований багатошаровий епідерміс, який у сфагнів часто називається ще водоносною корою — гіалодермою. Він складений з досить великих прозорих і порожніх (тобто мертвих) клітин без протопластів. У стінках цих клітин є отвори (пори), а в деяких видів стінки ще мають характерні спіральні та кільчасті потовщення. Клітини епідермісу завжди виповнені водою і розчиненими в ній поживними речовинами. Вони фактично виконують функцію провідної тканини. Характерно, що у водяних сфагнів епідерміс менш розвинутий, ніж у наземних.

 

 



Популярні роботи

Останні реферети