Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Мохоподібні в Україні - Страница 3

Индекс материала
Реферат на тему: Мохоподібні в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5

Рис. 9. Сфагнові мохи (Sphagnum): 1 — протонема з молодою рослиною; 2 — верхня частина моху зі спорогоном; 3 — архегоній; 4 — гілочка з антеридіями; 5 — антеридій; 6 — спорогон у розрізі; 7 — спорогон збоку

 

Листки сфагнових мохів складаються з одного шару клітин і на відміну від зелених мохів не мають середньої жилки. Проте клітини сформованих листків моху неоднакові; спостерігається явище так званого диморфізму клітин. Одні з них живі, вузькі, довгі, ніби червоподібні, виповнені хлорофіловими зернами; це асимілюючі хлорофілоносні клітини. Вони затиснуті між широкими більш або менш ромбоподібними клітинами, які позбавлені хлоропластів і є мертвими; це водоносні клітини. Оболонки їх здебільшого мають спіральні та кільчасті потовщення і продірявлені порами, кількість яких у різних видів мохів різна. Оболонки водоносних клітин листка і стебла здатні вбирати воду і розчинені в ній поживні речовини. Ця властивість, а також наявність в оболонках пор забезпечує сфагнуму швидке всмоктуванню води і накопичення її. Встановлено, що сфагнуми можуть вбирати і накопичувати води в 20-30 разів більше за свою масу.

Органи статевого розмноження сфагнових мохів (антеридії і архегонії) містяться на одній рослині (двостатевий гаметофіт) або на різних рослинах (одностатевий гаметофіт). Вони виникають звичайно на коротких бічних гілочках, розміщених біля самої верхівки стебла. Однак антеридії та архегонії ніколи не утворюються на одній гілочці. Гілочки, на яких містяться антеридії, трохи товстіші за вегетативні; листки їх інтенсивно забарвлені у жовтуватий або буруватий колір.

Спорофіт, що виникає із заплідненої яйцеклітини, складається з майже сидячої кулястої коробочки, що тримається на товстій гаусторії. Після запліднення гілочка, на якій міститься архегоній, витягується і виносить на собі коробочку. Отже, коробочка має несправжню ніжку, яка називається псевдоподієм. Усередині коробочки є колонка, яка не доходить до її верхівки. Зверху над колонкою міститься куполоподібний споровий мішок, в якому утворюється багато спор округло-тетраедричної форми. В епідермісі коробочки (до повного її достигання) є хлоропласти і недорозвинуті (нефункціонуючі) продихи із замикаючими клітинами, без хлорофілу. Зверху коробочки є кришечка, а також кільце; перистом відсутній.

У складі порядку сфагнових мохів є тільки одна родина — Сфагнові (Sphagnaceae) з одним родом сфагнум (Sphagnum), що налічує близько 350 видів, поширених майже в усіх частинах світу, особливо в північній півкулі. Ростуть сфагнові мохи переважно на так званих верхових, або сфагнових, болотах, у заболочених лісах, переважно хвойних, а також високо в горах. Оселяючись і поширюючись у лісах, вони разом із зеленими мохами сприяють заболоченню їх, особливо в тайзі; заболочування тундри також відбувається за їхньої участі. Сфагнові мохи найбільш поширені в середній і північній частинах лісової зони, в лісотундрі і тундрі, тайзі Сибіру і Далекого Сходу, на Кавказі. В Україні (29 видів) вони поширені на Поліссі і в Карпатах, де ростуть у хвойних лісах, на торфових (верхових) болотах і в субальпійському поясі серед скель та на вогких гірських луках. По долинах річок, особливо по болотах борових терас, сфагнові мохи заходять далеко на південь України у степову зону. У заболочених хвойних (соснових) лісах Полісся поширені такі види, як сфагнум дібровний (Sphagnum nemoreum), с. компактний (S. compactum). На мохових сфагнових болотах ростуть с загострений (S. cuspidatum), с. обманливий (S. fallax), с. бурий (S. fuscum) тощо. На низинних болотах у вільшняках трапляються с. притуплений (S. obtusum), с. бахромчастий (S. fimbriatum), с. болотний (S. palustre), c. центральний (S. centrale) тощо.

У районах поширення сфагнових боліт ці мохи відіграють важливу роль в утворенні ландшафту і мають велике практичне значення. Сфагнові торфовища, особливо верхових боліт, мало мінералізовані (вміст золи — 1-6%), і торф висококалорійний. Брикетований торф з цих боліт широко використовується як паливо в побуті і промисловості. На торфовому паливі працюють теплові електростанції. Торф використовують також як будівельний матеріал та як хімічну сировину. Висушений сфагновий мох використовують у сільському господарстві як підстилку для тварин.

Підклас Андреєві, або Андреїди (Andreaeidae)

Андреєві мохи становлять невелику групу рослин, яка займає ніби проміжне місце між сфагновими і зеленими мохами. У порядок Андреєві мохи (Andreaeales) входить родина Андреєві мохи (Andreaeaceae) з двома родами. З них один — неуролома (Neuroloma) — монотипний, поширений на о. Вогняна Земля (Південна Америка) і в Антарктиці, другий — андрея (Andreaea) налічує понад 100 видів, які властиві для Арктики і гірських територій середніх широт обох півкуль.

Види роду Andreaea утворюють на скелях і каменях невеликі бурі або темно-бурі щільні дернинки. їхні стебла вилчасто-галузисті, без центрального тяжа, густо вкриті вузькими листками. Стебла прикріплені до субстрату ризоїдами, звичайно товстими, циліндричними або пластинчастими. Листки одношарові, з жилкою або без неї. Антеридії та архегонії містяться на верхівках гілочок, будова їх нагадує будову статевих органів зелених мохів.

Спорогон без ніжки, складається з коробочки і стопи. Коробочка видовжено-яйцеподібна, без продихів, розкривається поздовжніми щілинами на чотири-вісім стулок, з'єднаних на верхівці. Всередині спори утворюється багатоклітинна кулька — протонема. Проростання спор відбувається тоді, коли вони висипаються з коробочки. Багатоклітинна протонема після виходу з оболонки спори розростається, утворюючи дуже розгалужені короткі тонкі нитки. Частина цих ниток перетворюється на зелені пластинки, а їхні крайові тонкі кінцеві нитки стають ризоїдами. Прямостоячі нитки дають циліндричні відростки і листковидні пластинки. В цілому протонема андреї — дуже розгалужена багатоклітинна пластинка різноманітної форми. Така протонема допомагає більшості представників підкласу стати піонерами заростання скель і каміння. У флорі України (в Карпатах) на скелях і серед кам'яних брил зустрічаються два види. Більш поширена а. скельна (A. rupestris), що зустрічається в Карпатах (рис. 10). Це невелика рослина, 1-2 см заввишки, яка утворює щільні дернинки бурого або навіть темно-бурого кольору. Зрідка трапляється а. альпійська (А. аіpestris), яка має дернинки до 4 см заввишки. Значення андреєвих мохів у природі і практиці дуже незначне, навіть у районах, де вони досить поширені.

Гаметофіт, а.бо статеве покоління, брієвих мохів складається з протонеми і листкостеблового пагона, або гаметофора. Протонема має здебільшого нитчасту будову, звичайно дуже розгалужена, зелена; розвивається вона зі спори (первинна протонема) або з будь-якої частини гаметофіта (вторинна протонема). На протонемі утворюються особливі бруньки, з яких розвиваються листкостеблові пагони (гаметофори). З появою їх протонема звичайно відмирає; тільки в деяких мохів вона залишається протягом усього життя рослини.


 

Рис. 10. Андрея скельна (Andreaea rupestris): 1 — загальний вигляд; 2 — протонемаПідклас Брієві, або Бріїди (Bryidae)

 

Стебла брієвих мохів або не розгалужені зовсім, або галузяться моноподіально, рідше дихотомічно. Вони прямостоячі або лежачі (сланкі), досить простої внутрішньої будови, тобто слабко диференційовані на епідерму, кору і основну тканину. У самому центрі стебла іноді міститься центральний тяж із тонкостінних клітин.

Листок являє собою одношарову пластинку різної форми (округлої, яйцеподібної, лінійної, ланцетної тощо) із серединною жилкою, що має звичайно кілька шарів; іноді її немає. Жилка часом буває така широка, що займає значну частину листка. До стебла листок прикріплюється своєю широкою основою, як правило, впоперек.

Антеридії і архегонії виникають на верхівках стебел або на кінцях бічних відгалужень, на одній або на різних рослинах. У першому випадку гаметофіт двостатевий, у другому — одностатевий. Антеридії та архегонії розміщені звичайно групами і виникають з епідермальних клітин. Антеридії мають форму видовжених міхурців з короткими ніжками. Між ними часто розвиваються нитко- або булавоподібні волоски, так звані парафізи.

Архегонії мають звичайну для мохоподібних будову, але на відміну від печіночників у них шийки довші, а черевце має не одношарову, а багатошарову стінку. Після запліднення стінка черевця дуже розростається, утворюючи так звану каліптру, яка ніби ковпачком закриває коробочку спорогона. Якщо архегоній міститься на верхівці стебла і спорогон, що виникає з яйцеклітини архегонія після її запліднення, відповідно є верхівковим, то такі мохи називають верхоплідними, або акрокарпними. Якщо архегоній і спорогон містяться на верхівці бічного вкороченого пагона, то такі мохи називають бокоплідними або плеврокарпними. Такий поділ є зручним для визначення зелених мохів: систематичного значення йому тепер майже не надають. .

Спорогон (спорофіт), який розвивається із заплідненої яйцеклітини (запліднення відбувається під час дощу або великої роси), є диплоїдом, тобто ядра його клітин миють подвійну кількість хромосом. Ніжка спорогона буває різної довжини і складається з суцільної тканини. Верхній кінець ніжки здебільшого розширений В апофізу, яка є водночас основою коробочки.

Коробочка округла, овальна або циліндрична, прямостояча, відхилена або звисла. Вона складається зі спороносної частини, або урни, і кришечки. В центрі урни завжди є колонка, що піднімається Від апофізи. Стінки урни здебільшого багатошарові, в їхньому епідермісі часто є продихи, особливо в нижній частині. Кришечка конічна, опукла, плоска тощо. Зверху вона накрита ковпачком, котрий є залишком архегонія. Між кришечкою і краєм урни є пояс клітин з потовщеними стінками, який називається кільцем. При достиганні спорогона кришечка разом із ковпачком відокремлюється від урни і Відпадає, а спори висипаються. Кільце в одних мохів відпадає разом з кришечкою, а в інших залишається на урні. Розсіювання спор із коробочки в більшості зелених мохів регулюється так званим перистомом — одним або двома рядами зубців, розташованих по краю урни. Якщо зубці розміщені в один ряд, перистом називається простим, а якщо в два концентричні ряди, — подвійним.

Потрапивши в сприятливі умови, спора проростає, утворюючи нитчасту протонему. На ній розвиваються особливі бруньки, котрі дають початок листкостебловим рослинам моху. У деяких мохів протонема залишається протягом усього життя. Це так звані протонематичні мохи. Крім розмноження спорами, зелені мохи здатні до вегетативного розмноження за допомогою виводкових бруньок, виводкових тілець, виводкових пагонів тощо.

Брієві мохи — один з найбільших підкласів серед мохоподібних; він налічує понад 13 500 видів, об'єднаних у 657 родів, 80 родин.


Популярні роботи

Останні реферети