Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Основні права людини. Юридичні гарантії забезпечення прав людини в Україні - Страница 2

Индекс материала
Реферат на тему: Основні права людини. Юридичні гарантії забезпечення прав людини в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Іншими словами, мова йде про захит автономії особистості, простір дій індивідуальних, приватних інтересів.

Хоча у конституції Радянського Союзу, УРСР проголошувались особисті права, однак це було не більше ніж декларація. Перш за все, в умовах загального одержавлення суспільного і осбистого життя з цієї категорії виключалося право приватної власності, без якого людина втрачала самостійність та ініціативність, повністю потрапляла під опіку держави тощо.

Особистим правам в посттоталітарному суспільстві повинен бути повернутий їх справжній первісний зміст, суть якого в забезпеченні автономії особистості, охоронаїї індивідуальних інтересів, уособлення їх від державного втручання і ґноблення.

Слід відзначити, що не завжди при класифікації прав течи інше право може бути віднесено до даної категорії прав. Любий поділ прав на категорії в певній мірі умовний. Так , право власності є не тільки особистим правом, яке забезпечує стартові можливості особи, а й правом соціальним, економічним, пов’язаним з задоволенням матеріальних претензій людини.

Політичні права громадян виявляють можливості індивіда на участь у політичному житті і здійсненні державної влади. До даної категорії прав належать право на свободу думки. право на свободу пошуку, одержання і поширення інформації, право на мирні збори, право на свободу асоціацій, право на участь у провадженні державних справ як безпосередньо так і через своїх предсставників, право вибирати і бути обраним та інші. Політичні права громадянина є необхідною умовою функціонування інших видів прав людини, оскільки вони складають органічну основу демократчної системи і виступають як засіб контролю за владою, як цінності на які влада зобов’язана орієнтуватися, обмежувати себе цими правами, визнавати і гарантувати їх.

Значимість прав людини у контролі за владою визначає пранення тоталітарних режимів обмежити ці права і тим самим звільнити себе від демократичних форм контролю.В якій мірі тоталітарному режиму вдається обмежити політичні права людини, тим ефимерніший поділ влади , тим більше місця в державному управлінні займають насильницькі методи, які застосовує держава.

культурні права гарантують доступ людини до культурних благ, свободу художньої, наукової, технічної творчості, його участь в культурному житті і в користуванні установами культури, Цей вид прав дозволяє реалізувати культурні потреби людини і забезпечити ріст його культурного рівня, без якого людина не може повноцінно здійснювати свої особисті і політичні права.

Соціальні і економічні права покликані забезпечити людині гідний життєвий рівень, право на рівну оплату за рівну працю, право на соціальне забезпечення, право на захист материнства і дитинства, право на освіту, тощо. Необхідний перелік цих прав закріплений в Міжнародному пакті про економічні, соціальні, культурні права, нижче якого цивілізована держава не повинна опускатися.

Таким чином, права людини означають, що кожна людина може ними скористатися. У 1996 році в Україні було прийнято нову Конституцію, в якій перераховано всі основні права людини, а значить, що закліплені в ній права і свободи людини, не є побажаннями, а мають силу закону, обов’язкового для всіх громадян України.

Розділ II. Юридичні гарантії забезпечення прав людини

Основні права людини закріплені у міжнародно-правових актах, що дістали широке визнання. Утворені і функціонують спеціальні міжнародні органи, які здійснюють захист цих прав та контроль за їх дотриманням[12].

Поступове утвердження на міжнародному рівні ідеї про людину як найвищу соціальну цінність, процес розвитку міжнародних стандартів з прав людини, підвищення ролі та значущості міжнародних механзмів у їх забезпеченні дають можливість зробити висновок про формування в сучасний період ще одного права людини - права на міжнародний захист.

Однак реальна можливість здійснення та захисту основних прав людини конкретною особою забезпечується насамперед юридичними механізмами тієї або іншої держави. Іншими словами, основними гарантами прав людини є національне законодавство і сама держава, на території якої проживає дана особа. Про це, зокрема свідчать і встановлені процедури міжнародного правозахисту: особа може реалізувати своє право на міжнародний захист лише в тому разі, якщо вона вичерпала всі внутрідержавні засоби правового захисту (до речі, слід вказати й на те, що скористатися таким правом можуть громадяни не кожної держави, а лише такої, яка визнала юрисдикцію відповідних міжнародних органів). Тому саме держава (відповідно до ст. 2. Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) зобов’язана забезпечити кожну людину, якщо її права порушені, ефективними засобами правового захисту.

Звідси й випливає необхідність вдатися до короткої характеристики системи юридичного правозабезпечення людини, яка утому чи іншому вигляді повинна існувати у будь-якій сучасній державі.

В Конституції України закріплений увесь комплекс основних прав людини, кожне з яких має бути забезпечене відповідним юридичним механізмом.

Що ж являє собою такий механізм, з яких елементів він складається? Юридичний механізм забезпечення прав людини - це система ефективних юридичних зсобів реалізації, охорони і захисту прав людини[13]. Він складається з наведених нижче елементів.

А. Національне законодавство, що є основою усього юридичного механізму забезпечення прав людини. Визначаючи зміст позитивних законів, будучи їх соціальним джерелом, права людини, щоб перетворитись з можливості в реальність, повинні бути опосередковані ними, піднесені до рангу юридичних. Тому особливого значення набуває визнання і закріплення в національному законодавстві основних прав людини відповідно до міжнародно-правових актів. Хоч правова система України і допускає безпосередню дію укладених і належним чином ратифікованих нею договорів поряд і нарівні з внутрідержавним законодавством, відповідно до Закону України “Про дію міжнародних договорів на території України” від 10 грудня 1991 року, важливість останнього полягає також і в тому, воно передбачає й всі інші юридичні засоби реалізації, охорони і захисту прав людини. Тому національне законодавство є визначальним, головним елементом юридичного механізму забезпечення прав людини.

Б. Юридичні процедури реалізації прав людини. Кожне право людини здійснюється у певному порядку, певній послідовності. Порядок реалізації деяких з них визначається тільки самою людиною. Але значна більшість прав, визнаних і зафіксованих у законодавстві, потребує встановлення відповідних процедур з боку держави, тому що без їх допомоги взагалі не може бути реалізована. В таких випадках відсутність належної юридичної процедури передворює приписи законів про права людини на формальні, декларативні положення.

Юридична процедура реалізації прав людини - це встановлена в законі і спрямована на здобуття людиною певних особистісних і соціальних цінностей послідовність і узгодженість дій уповноваженого і зобов’язального суб’єктів, а також обсяг, зміст, форми, способи, методи та строки їх вчинення.

Слід зазначити, що головним критерієм необхідності юридичної процедури для реалізації прав людини є тип юридичного обов’язку, яким забезпечується це право. Інакше кажучи, таким критерієм виступає активність або пасивність дій зобов’язальної особи (тобто активний чи пасивний юридичний обов’язок). Отже, встановлення юридичних процедур потрібно там, де реалізація того чи іншого права (наприклад, права на освіту) залежить від виконання позитивних зобов’язань - обов’язку вчиняти активні дії - іншими суб’єктами. І навпаки, там, де реалізація права залежить від власної активної поведінки особи, її волі і бажання (наприклад, права на честь, гідність та ділову репутацію), а інші суб’єкти зобов’язані лише не вчинювати певних дій, утриматись від них (в наведеномі прикладі - не посягати на честь гідність та ділову репутацію особи), у встановленні саме юридичної процедури нема потреби[14].

Існують, як відомо, два основні види юридичних процедур реалізації прав: процедури пов’язані з правозастосуванням (наприклад, порядок реалізації права на громадянство, соціальний захист), і процедури, не пов’язані з ними (наприклад, порядок укладання угод які не потребують нотаріального посвідчення). Проте слід зауважити, що в межах кожного з зазначених видів процедур може існувати стільки їх різновидів, скільки існує прав. Вони відрізнятимуться один від одного лише конкретноим змістом, Якщо при встановленні першого виду юридичних процедур законодавець повинен в кожному конкретному випадку точно і детально їх визначити (зокрема тому, що зобов’язальною стороною тут виступає відповідний орган держави), то при встановленні другого він має прагнути до створення такої процедури, яка надавала б особі можливість обирати найбільш доцільний для неї у даній життєвій ситуації варіант використання свого права. Але так чи інакше юридична процедура повинна являти собою оптимальний засіб реалізації прав людини, здатний забезпечити максимальне задоволення її потреб[15].

В. Юридичні засоби охорони прав людини. Права людини потребують не лише гарантій їх належної реалізації, а й таких засобів, які могли б “відгородити” людину від можливих посягань на них. Тому в правовій системі кожної держави існують різноманітні засоби охорони прав людини. До них належать всі юридичні засоби, що виконують привентивну функцію, спрямовані на запобігання порушення прав людини.

За наявності різноманітних правоохороних засобів їх можна за певними критеріями поділити на відповідні групи, види.

За місцем існування у правовій системі юридичні засоби охорони прав людини поділяються на такі види. По-перше, це норми права, які встановлюють: 1) заборони (вказівки про недопустимість певної поведінки, що порушує права людини); 2) завдання і компетенцію відповідних органів по охороні прав людини; 3) конкретні заходи запобігання порушення прав людини; 4) заходи юридичної відповідальності; 5) певний процесуальний порядок застосування запобіжних заходів.

По-друге, компетентних органів по застосуванню зазначених вище юридичних норм, яка має на меті запобігання можливим порушенням прав людини. Наприклад, таку діяльність в Україні здійснює Конституційний Суд України, оскільки в його повноваження входить розгляд справ про конституційність прийнятих, але не введених в дію законів (п. 1 ст. 14 Закону України “Про Конституційний Суд України”). Така його діяльність є заходом привентивного впливу і спрямована на запобігання неконституційності законів, в тому числі й тих, що безпосередньо торкаються прав людини. По-третє, це правозастосовчі акти, які приймаються для для запобігання правопорушенням (наприклад, окремі ухвали суду, подання, приписи прокурора).


Популярні роботи

Останні реферети