Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Авторське право в Україні

Индекс материала
Реферат на тему: Авторське право в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6

 

 

 

Реферат на тему: Авторське право в Україні

 

 

Зміст

Вступ

1. Поняття і джерела авторського права.

2. Об'єкти авторського права.

3. Суб'єкти авторських відносин.

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі.

5. Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності.

6. Поняття і види авторських договорів.

7. Зміст авторських договорів.

Практична частина

Висновки

Список використаних першоджерел

 

1. Поняття і джерела авторського права.

 

Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єк­тивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні ав­торське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступ­никам у зв'язку із створенням і використанням твору літерату­ри, науки, мистецтва.

У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» Верховна Рада України Постановою від 4 люто­го 1994 р. внесла до ЦК України такі зміни:

1. Статтю 472 викласти в такій редакції: «Стаття 472. Законо­давство України про авторське право і суміжні права. Законо­давством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв'язку із створенням і викорис­танням об'єктів авторського права і суміжних прав, регулюють­ся Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими законодавчими актами України».

2. Статті 473—513 виключити.

Завдання авторського права — встановити найсприятливіші пра­вові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність ре­зультатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним прин­ципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспіль­ства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними акта­ми, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про ав­торське право і суміжні права» та інші закони. Так, законодав­ство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібнос­тями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права влас­ності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності[1].

Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відом­ствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова прак­тика розгляду справ, що виникають в разі порушення автор­ських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які по­відомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного авторського права станов­лять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літе­ратурних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово допов­нювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також вироб­ників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'яз­ки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Ук­раїні укладання міжнародних договорів є конституційним пра­вом.

Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві Украї­ни про авторське право і суміжні права, то застосовуються прави­ла міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право).

 

2. Об'єкти авторського права.

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мис­тецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі[2]. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, пере­клади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) твор­чий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є ре­зультатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом автор­ського права суто технічна робота (наприклад, передрук на дру­карській машинці чужого твору або навіть його літературна об­робка — редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єк­тивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). За­дум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні тво­ри і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судо­вих рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

Самостійним об'єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається твор­чою.

До об'єктів авторського права відносять різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, со­нати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також му­зично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі на­уки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готов­ності і художньої цінності. Це положення має важливе значен­ня, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути вира­жений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'­єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуально­му творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору[3].

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну ма­теріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Проте авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст. 10 Закону про авторське право).

 

3. Суб'єкти авторських відносин.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав кни­гу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадян­ства. Поняття «автор твору» і «суб'єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізич­на особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а та­кож інші фізичні і юридичні особи, для яких авторське право може виникати у силу закону, договору або спадкування[4]. Так, відповідно до статей 20, 21, 25, 27 Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомки, на телепередачі — відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб — правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Проте за статтею 25 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора. В силу статті 27 цього самого Закону майнові права автора можуть бути об'єктом цивільних правочинів. Проте в усіх випадках за автором залиша­ються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори не можуть мати права» які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а ав­торське право правонаступників — похідним,

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України в будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст.8 Закону про авторське право). Закон ви­знає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебува­ють в будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держа­ви, але їхніми авторами є громадяни України або які мають по­стійне місце проживання на території України (п.3 ст.8 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право поширюється також на ав­торів. твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протя­гом 30 днів після цього опубліковані в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське право на твори, які вперше ви­пущені у світ або перебувають у будь-якій об'єктивній формі на території іноземної держави, визнається відповідно до міжна­родних договорів або угод, в яких бере участь Україна.

Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизня­них авторів може бути визнане на території України у випадках передавання їм цього права у порядку, встановленому законо­давчими та іншими нормативними актами.

Порядок передавання українським автором права на вико­ристання його твору на території іноземної держави також вста­новлюється законодавством України і може бути здійснений через Державне агенство України з авторських і суміжних прав (ДААСП України).

У зв'язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов'язки за цією кон­венцією. Відповідно до її положень кожна держава — учасниця Конвенції надає громадянам інших країн — учасниць Конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за рубежем. Бернська конвенція з охорони авторських прав по­ширюється також на музичні, кінематографічні твори та на тво­ри образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею ство­рюють твір, відносини між ними називаються співавторством[5]. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора, — не­роздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співав­торів написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.

Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.

1. Твір, створений спільною творчою працею співавторів, по­винен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без скла­дових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написано­го співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті му­зика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, та­нець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший запи­сує — це не співавторство.

3. Має бути угода про спільну працю над твором.

4. При роздільному співавторстві кожен із співавторів зберігає авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

5. При нероздільному співавторстві твір може використовува­тися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опуб­лікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше вико­ристання або зміну твору. В разі порушення спільного автор­ського права кожний співавтор може доводити своє право в су­довому порядку.

6. Винагорода за використання твору належить співавторам у спільних частках, якщо в угоді не передбачається інше (ст.12 Закону про авторське право).

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завдан­ням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють тво­ри у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на викорис­тання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено догово­ром. Виключне право на використання твору охоплює усі май­нові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і робото­давцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про ство­рення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за най­мом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між авто­ром і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізич­них та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотво­ренню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому пося­ганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права почи­нається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручен­ню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним над­банням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської вина­городи. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають збері­гатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та­кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати ви­плати спеціальних відрахувань за використання на території Ук­раїни творів, які стали надбанням суспільства.

 

4. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі.

Автору відповідно до закону належать особисті немайнові та майнові права, що виникають у зв'язку із створенням і викорис­танням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається вико­нання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське пра­во, для сповіщення про свої права може використати знак охо­рони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені осо­би, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Дер­жавній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублі­кування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав в установленому порядку. Про ре­єстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спо­ру державна реєстрація визнається судом як юридична презумп­ція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому по­рядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора — це право авторства, пра­во на авторське ім'я, право на недоторканість твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що вико­ристовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора[6].


Популярні роботи

Останні реферети