Українські Реферати

Відповідно до підпункту 9 статті 15 Закону про авторське право допускається відтворення виключно в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- та відеозаписах (ст.19 Закону про авторське право).

Зазначені обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони завдаватимуть шкоди нормальному використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора.

Право на авторську винагороду — це основне майнове право автора чи іншої особи, що має авторське _право. Підставою для винагород є факт використання твору будь-яким способом. Ос­новні правові форми використання творів є, власне, виключним правом дозволяти або забороняти ті чи інші дії, визначені у статті 14 Закону про авторське право і викладені вище. Найчастіше вживаються обнародування і опублікування творів.

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не вима­гається згода автора, але передбачена виплата авторської вина­городи (ст.19 Закону про авторське право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагоро­ду випливає висновок, що право на одержання винагороди по­роджується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на вина­городу породжує не завжди.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має ав­торське право, є, по суті винагородою за працю, вкладену у ство­рення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприк­лад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослід­ної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (ст.15-18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створен­ня і використання твору визначаються в авторському договорі.

Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються од­ночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 18 листо­пада 1994 р. №784 «Про мінімальні ставки авторської винагоро­ди за використання творів літератури і мистецтва». Ця постано­ва затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукоза­пису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксо­ваних у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіо-апаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (зву­ко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення[8].

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються догово­рами між вказаними виробниками, імпортерами та організація­ми, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання якої за використан­ня творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 р., нараховується і виплачується вітчизняним спад­коємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднан­ням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції по охороні авторських прав, авторська винагорода за використання в Ук­раїні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановле­них для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії автор­ського права користуються невідчужуваним правом на одержан­ня п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригі­налу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використан­ня права слідування, здійснюються через організації, які управ­ляють майновими правами авторів на колективній основі.

 

5. Особливості і види договірних відносин у галузі реалізації результатів творчої діяльності.

Основною правовою формою використання творів науки, літе­ратури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали наз­ву авторських договорів.

Використання твору автора іншими особами (користувачами) здійснюється відповідно до статті 29 Закону про авторське пра­во на підставі авторського договору.

За авторським договором автор зобов'язаний створити відпо­відно до договору і передати замовлений твір або передати гото­вий твір для використання, а користувач зобов'язаний викорис­тати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і ви­платити автору встановлену договором винагороду.

Це самостійна група договірних зобов'язань, які відзначають­ся певними особливостями. Передусім суб'єктами вказаних до­говорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні пра­вонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір обумовле­ним у договорі способом. Правонаступниками можуть бути спад­коємці та інші особи, яким автор передав право використання твору. Це, наприклад, законні представники автора — батьки або опікуни і піклувальники, якщо з будь-яких причин сам ав­тор не може скористатися своїм правом на використання твору. Як уже зазначалося, здатність до творчої діяльності не збігається з цивільно-правовою дієздатністю. Нерідко авторами можуть бути неповнолітні і навіть малолітні.

Якщо на боці автора виступають дві або більше осіб (співавто­ри, кілька спадкоємців або інших правонаступників), то для ук­ладення договору необхідна згода усіх цих суб'єктів, незалежно від того, яка частка авторської винагороди їм належить. Без такої згоди твір не можна використовувати. Вказані особи можуть доручити ведення переговорів, підписання договору, а інколи й подальшу роботу з автором комусь одному з них. Проте таке доручення має бути оформлене письмово, воно становить час­тину авторського договору.

При укладенні авторського договору з кількома співавторами слід з'ясувати характер співавторства — роздільний чи неподіль­ний. У першому випадку в договорі може бути зазначено ав­торство окремих співавторів. Проте в усіх випадках колективно­го твору укладається один авторський договір.

У випадку використання кількох колективних творів на кож­ний з них укладається окремий авторський договір. Наприклад, з співавторами слів пісні — один договір, а з співавторами музи­ки — другий договір. У даному випадку це окремі види творів, а не співавторство.

Автор може передати право на використання свого твору як на території України, так і за рубежем будь-яким громадянам і юри­дичним особам, у тому числі й іноземним. У більшості випадків контрагентами авторів (співавторів та їхніх правонаступників), як правило, виступають юридичні особи — державні, громадські, кооперативні та інші організації, які можуть використовувати твір у той чи інший спосіб. Проте в деяких авторських догово­рах контрагентом автора можуть бути і громадяни, наприклад, замовник у договорі художнього замовлення. Будь-який грома­дянин може укласти договір з художником або скульптором про створення такого твору. Проте у видавничих, постановочних, сценарних та деяких інших авторських договорах контрагента­ми авторів виступають юридичні особи.

Авторські договори з іноземними авторами укладаються за учас­тю Державного агентства України з авторських і суміжних прав.

Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єкта­ми (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори на­уки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом автор­ського договору можуть бути твори, вже створені на момент ук­ладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'я­зується створити і передати для використання.

Важливою творчою ознакою об'єкта договірних відносин є но­визна твору, яка може виявлятися або в самому змісті твору і в формі викладу нового змісту, або тільки у формі викладу вже відомого змісту.

Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше[9]. Письмова форма не обов'язкова для договорів про опублікування творів у періодичних ви­даннях та енциклопедичних словниках.

Авторські договори можуть бути двох типів:

а) авторський до­говір на передавання твору для використання;

б) авторський ліцензійний договір.

За авторським договором на передавання твору для використання автор або правонаступник передає чи автор зобов'язується створити і в установлений договором строк передати твір організації для використання обумовленим за до­говором способом, а організація зобов'язується здійснити або почати це використання в установлений договором строк, а та­кож сплатити авторові або його правонаступнику винагороду, крім випадків, зазначених у законі.

За авторським ліцензійним договором автор або його право­наступник надає організації право використати твір, у тому числі шляхом перекладу іншою мовою або переробки в обумовлених договором межах і на визначений строк. Організація зобов'яза­на сплатити винагороду за надання цього права.

Як видно з наведеного, законодавець не проводить чіткого розмежування між цими типами договорів. Практика склалася таким чином, що за авторським ліцензійним договором автор надає організації право використати твір для перекладу іншою мовою або для переробки одного виду твору на інший.