Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Види трудового договору в Україні

Индекс материала
Реферат на тему: Види трудового договору в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6

 

 

 

 

 

Реферат на тему: Види трудового договору в Україні

 

 

 

 

У законодавстві про працю розрізняють загальну право­ву модель трудового договору і її модифікації в залежності від терміну, особливостей характеру роботи, що виконується, кількості трудових функцій, що виконуються, порядку ви­никнення трудових правовідносин та ін.

Ст. 21 КЗпП передбачає види трудового договору в за­лежності від терміну.

Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) укладається з дотриманням загальних положень, викладе­них вище. Це звичайний трудовий договір між роботодав­цем і найманим працівником. Він укладається у всіх випад­ках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників.

Трудовий договір на певний строк

В умовах переходу до ринкової економіки розповсюди­лася практика укладення строкових трудових договорів. Але Законом України від 19 січня 1995 p. були внесені зміни в ст. 23 КЗпП. Законодавець чітко висловив свою позицію віднос­но звуження такої практики: строковий трудовий договір може укладатися лише у випадках, встановлених у законо­давстві, а також у випадках, коли трудові відносини не мо­жуть бути встановлені на невизначений строк з урахуван­ням характеру наступної роботи, умов її виконання або інте­ресів працівника. Таким чином, за загальним правилом тру­довий договір повинен укладатися на невизначений час.

Разом з тим слід визнати, що формулювання у ст. 23 КЗпП випадків, коли може укладатися строковий трудовий договір, є незадовільним. Воно досить розпливчасте і не конкретне, що спричиняє у свою чергу неприпустимо широке тлумачен­ня таких випадків. Зокрема, посилання на задоволення "інте­ресів працівника" дозволяє власникові, як пріоритетній сто­роні трудового договору в умовах широкого безробіття, на­в'язувати строковий характер договору працівникові.

Пленум Верховного Суду України в постанові №9 від 6 листопада 1992 p. (із змін. і доп.) роз'яснив судам, що при укладенні трудового договору на певний строк цей строк встановлюється угодою сторін і може визначатися не тільки конкретним періодом, але також і настанням певної події, наприклад, повернення на роботу робітниці з відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною; працівника, який звільнився з роботи в зв'язку із призовом на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; обран­ням народним депутатом або на виборну посаду (п. 7). Стро­ковий трудовий договір може укладатися для заміни тимча­сово відсутнього працівника.

Верховний Суд України висловив свою позицію щодо укладення строкових трудових договорів з працівниками орендних підприємств. Включення працівника, прийнятого на роботу на певний строк, в склад орендного колективу (лан­ки), який діє на підставі строкового договору орендного підря­ду, не означає, що цей працівник почав працювати за строко­вим трудовим договором, якщо це питання не було узгодже­но угодою сторін. Договір колективного орендного підряду є формою організації та оплати праці й не замінює собою укла­деного з працівником трудового договору (Правові позиції Верховного Суду України щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — №8. — С. 212).

У КЗпП не міститься вказівки на те, що строковий трудовий договір повинен укладатися в письмовій формі. Ду­мається, така норма потрібна в законодавстві. Багато з трудо­вих спорів виникає внаслідок неправильного оформлення строкових трудових договорів. Заслуговує на увагу практи­ка зарубіжних країн, де законодавством повсюдно встанов­лено правило про укладення строкових трудових договорів у письмовій формі.

Трудовий договір на час виконання певної роботи є різно­видом строкового трудового договору, однак його припинен­ня пов'язане із закінченням обумовленої договором роботи. Не треба плутати даний вигляд трудового договору з ци­вільно-правовим договором, пов'язаним із застосуванням праці (відмінності були вказані вище).

Строкові трудові договори отримали широке розповсю­дження у країнах з ринковою економікою і значно підірвали стабільність зайнятості мільйонів працівників. У багатьох країнах прийняті спеціальні законодавчі акти щодо регулю­вання трудових договорів на строк. Зокрема, Французький ордонанс від 5 лютого 1982 p. встановив, що договори на строк можуть укладатися обов'язково у письмовій формі й лише у визначених законом випадках, а саме: тимчасової відсутності працівника, що замінюється; несподіваного і тим­часового розширення виробничої діяльності; виконання ви­падкової роботи, точно визначеної і нетривалої; коли такий договір укладається на виконання законодавства або урядо­вої постанови, направленої на те, щоб сприяти прийому на роботу певних категорій працівників; коли підприємець зобо­в'язаний забезпечити завершення професійного навчання працівника; для виконання сезонних робіт. Максимальний строк для таких договорів — 1 рік. У такий договір може бути включена умова про те, що він буде продовжений. У такому разі його продовження обов'язкове, але не більше ніж на один строк. Випробувальний строк може бути вста­новлений на строк не більше 2 тижнів.

Шведський закон "Про забезпечення зайнятості" від 24 лютого 1982 p. передбачив, що договір на строк може бути укладений у таких випадках: для виконання тимчасових се­зонних робіт, робіт, пов'язаних з навчанням, стажуванням працівника, в зв'язку з необхідністю тимчасово розширити виробництво, на строк, що передує виконанню обов'язку пра­цівника щодо несення військової служби, з особами похилого віку після виходу їх на пенсію за віком або після досягнення ними 65 років (див. Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 65—66).

Видається доцільним закріпити у законодавстві не тільки чітко визначений перелік випадків, при яких може уклада­тися строковий трудовий договір, але й випадки посад, робіт і галузей суспільного виробництва, де строкові договори повинні укладатися в обов'язковому порядку — радіо, теле­бачення, освіта, громадські роботи тощо.

Вивчення і запозичення зарубіжного досвіду може стати в нагоді для України при підготовці нового КЗпП.

Контракт — особливий вид трудового договору

Контракт на роботу широко застосовується в країнах з ринковою економікою. В Україні контракт почав укладатися з керівниками державних підприємств з 1990 p., коли була прийнята постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок найму і звільнення керівника державного союзного підпри­ємства".

Законом України від 20 березня 1991 p. були внесені істотні зміни і доповнення в КЗпП, зокрема, ст. 21 була до­повнена новою ч. З, в якій контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріаль­на), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Застосування контракту викликало багато питань. Після пер­шого захоплення цим новим видом трудового договору з'ясу­валося, що контракт несе не стільки позитивні положення для працівника, скільки негативні. Головна соціальна небез­пека контракту полягає у його строковому характері. В умо­вах економічної кризи в Україні ефективність контракту ставала дедалі сумнівнішою, його примусове застосування обмежувало права працівників. Таким чином, одним з найбільш суттєвих правових питань стало питання про сферу застосу­вання контракту.

Перша редакція ч. З ст. 21 КЗпП встановлювала: "Сфера застосування контракту визначається законодавством".

Контракт набув дуже широкого застосування. У багатьох випадках власники не звертали уваги на застереження від­носно сфери його застосування й укладали контракти з будь-якими працівниками.

В Україні було визначено сферу обов'язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за уго­дою сторін.

При обов'язковому застосуванні контракту виключаєть­ся укладення трудового договору іншого виду. В обов'язково­му порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабі­нету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності");

керівниками підприємств, які за державною програмою прива­тизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні това­риства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України від 19 травня 1995 р. "Про забезпечення управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності в процесі його приватизації");

керівними, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сфери, що мають статус національного (Положення про національний заклад (установи) України від 16 червня 1995 p.); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України й іншим міністер­ствам і відомствам (Закон України "Про освіту" від 25 травня 1991 р. в редакції Закону України від 23 березня 1996 p.);

працівниками АН України (в тому числі іноземними вчени­ми) (постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 p. "Про статус Академії Наук УРСР"); керівними і творчими працівниками театральних і концертно-видовищ­них закладів, підприємств і організацій культури (постано­ва Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 p. №511);

керівниками і деякими працівниками залізничного транс­порту, які працевлаштовуються за контрактною формою тру­дового договору (постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 p. №764); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних ко­манд (постанова Кабінету Міністрів України №63 від 6 люто­го 1992 р. "Про упорядкування фінансування і матеріально­го забезпечення в галузі спорту"); помічниками адвокатів (Закон України "Про адвокатуру" від 10 грудня 1992 p.) і деякими іншими працівниками.

Сфера застосування контракту за угодою сторін регла­ментується значною кількістю нормативно-правових актів. У цьому випадку роботодавець не має права вимагати від пра­цівника укладення контракту. Якщо працівник вже займав посаду, то з прийняттям відповідного нормативно-правового акта, що передбачає можливість укладення контракту, власник може запропонувати працівнику переукласти звичайний тру­довий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини тривають у звичайному правовому режимі.

Погоджувальна форма контракту передбачена для праців­ників науково-технічної сфери і сфери освіти (Закон Украї­ни "Про освіту"); працівників селянських (фермерських) гос­подарств (Закон України "Про селянське (фермерське) гос­подарство" від 20 грудня 1991 р. в ред. Закону від 22 червня 1993 p.); працівників, що приймаються за наймом підприєм­цями (Закон України "Про підприємництво" від 7 січня 1991 p.); керівників підприємств (Закон України "Про під­приємства в Україні"); працівників, що приймаються за най­мом на товарні біржі (Закон України "Про товарну біржу");

працівників підприємств з іноземними інвестиціями (Закон України "Про іноземні інвестиції") і деяких інших катего­рій працівників. У таких випадках контракт може бути укла­дений за угодою сторін. Однак слід мати на увазі наступне. Ст. 9 Закону "Про підприємництво" у питанні щодо можли­вості укладення контракту при найманні працівників на роботу стосується усіх організаційних форм підприємництва і не обмежує таку можливість певною категорією працівників. Разом з тим у таких випадках мають бути додержані поло­ження ч. 2 ст. 23 КЗпП про те, що строковий договір укла­дається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із врахуванням характе­ру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчи­ми актами (Правові позиції щодо розгляду судами окре­мих категорій цивільних справ / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. — С. 213).

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами тру­дових спорів" роз'яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудо­вим договором, встановлення контракту тільки в тому ви­падку, якщо він відноситься до категорії працівників, з яки­ми згідно із законодавством можна укладати контракт (на­приклад, керівники підприємств).

Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення терміна "законодавство", який вживається в ч. З ст. 21 КЗпП, яким охоплюються закони України, діючі міжнародні дого­вори України, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень і відповідно до Конституції і законів України. Контрактна форма не може впроваджуватися нормативними актами центральних і місце­вих органів виконавчої влади, а також колективними догово­рами й угодами та іншими локальними нормативно-право­вими актами (Офіційній вісник України. — 1998 — №45). Навряд чи можна погодитись із таким тлумаченням Консти­туційного Суду. Видається, у цьому рішенні Конституційний Суд припустився помилки. Адже тим самим відкрито дорогу для безмежно широкого застосування контракту, який перш за все є строковим трудовим договором і цим вже знижує гарантії працівників. До речі, не всі судді Конституційного Суду дійшли одностайної думки. Зокрема, М.Д. Савенко у своїй Окремій думці зазначив, що таким своїм рішенням Конституційний Суд не тільки не зняв непорозуміння у за­стосуванні терміна "законодавство", а, навпаки, ускладнив його. На думку М.Д. Савенка, відповідно до вимог ч. 1 (пункти 1, 6) ст. 92 Конституції України сфера застосування контрак­ту як особливої форми трудового договору може визнача­тися виключно законами України, а не постановами Вер­ховної Ради України, указами Президента України, поста­новами Кабінету Міністрів України (Вісник Конституцій­ного Суду України. - 1998. - №4. - С. 27-28). Видається, такий підхід є більш законним (у плані відповідності зако­ну — КЗпП) і більш конституційним, оскільки проникну-тий турботою про права людини у сфері праці.

Позиція Конституційного Суду України стала предметом справедливої критики, на яку відреагував законодавець. Зако­ном України від 24 грудня 1999 р. до КЗпП було внесено зміни, і ч. З ст. 21 КЗпП встановлено: "Сфера застосування контракту визначається законами України" (Урядовий кур'єр. - 2000. - №5. - 13 січня).

Це суттєво звузило сферу укладення контракту. Однак закон зворотної сили не має, тому ця норма набула чинності з 13 січня 2000 p. — дня опублікування цього Закону України. З цього моменту сфера контракту визначається законами і лише ними. Проте контракти, укладені раніше на підставі інших актів, зберігають свою силу до закінчення строку їхньої

дії, після чого мають бути укладені безстрокові трудові до­говори.

Порушення вимог щодо законодавчого визначення сфе­ри контракту може бути підставою для визнання у відповід­ності до ст. 9 КЗпП недійсними умов праці за контрактом, які погіршують становище працівника в порівнянні з зако­нодавством України.

19 березня 1993 p. було прийнято постанову Кабінету Мі­ністрів України №203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що знахо­диться в загальнодержавній власності" (ЗП України. — 1993. — №6. — Ст. 121). Цією постановою затверджене Положення про порядок укладення контракту з керівниками держав­них підприємств. Встановлено, що контракти з керівниками загальнодержавних підприємств укладаються міністерства­ми, іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України орга­нами державної виконавчої влади, у веденні яких перебува­ють ці підприємства, за узгодженням з Кабінетом Міністрів України, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місце­вою державною адміністрацією відповідно до номенклатур­них груп, до яких вони відносяться за показниками (Дода­ток №2). З керівниками підприємств, раніше обраними або призначеними на посаду, також укладаються або переукла­даються контракти. Місцевим органам державної виконавчої влади рекомендовано при укладенні контракту з керівни­ками підприємств, що знаходяться в комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений вказаним Положенням.

Законом України "Про підприємства" передбачено укла­дання контракту з керівником підприємства (ст. 16). 19 березня 1994 p. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №170 "Про упорядкування застосування контрактної форми трудового договору", в п. 1 якої встановлено, що контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, пря­мо передбачених чинним законодавством, стосовно праців­ників, які працюють або працевлаштовуються за трудовими договорами на певний термін або на час виконання певної роботи (ЗП України. - 1994. - №7. - Ст. 172). Вказаною постановою затверджене Положення про порядок укладення контрактів при прийомі (наймі) на роботу працівників.

Переведення працівників на контракт представляє собою зміну істотних умов праці, тому його потрібно впроваджува­ти, попередивши працівника за два місяці (ч. З ст. 32 КЗпП).

Контракт — це двостороння угода, що вимагає згоди працівника. Якщо працівник, з яким згідно із законом обо­в'язково укладається контракт, не погоджується укласти контракт, він може бути звільнений за п. 6 ст. 36 КЗпП як такий, що відмовляється від продовження роботи в зв'язку зі змінами істотних умов праці. У разі відмови власника від укладення контракту з працівником трудовий договір з ним припиняється за п. 1 ст 40 КЗпП України.

Контракт як особлива форма трудового договору пови­нен бути направлений на забезпечення умов для виявлення ініціативи і самостійності працівників, враховуючи їх інди­відуальні здібності й професійні навики, підвищення взаємо-відповідальності сторін, правову і соціальну захищеність працівника. Умови контракту, що погіршують становище працівника в порівнянні з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними. Таким чи­ном, умови контракту можуть поліпшувати становище пра­цівника, встановлювати додаткові виплати, переваги, пільги, а також конкретизувати права й обов'язки сторін контракту.

Контракт укладається в письмовій формі в двох примірни­ках і підписується роботодавцем і працівником. Із згоди працівника копія контракту може бути передана профспілко­вому або іншому органу, уповноваженому працівником пред­ставляти його інтереси, для здійснення контролю за дотри­манням умов контракту.

Контракт набирає чинності з моменту підписання його сторонами і може бути змінений тільки з їх згоди.

Момент виникнення трудових відносин з працівником, з яким укладений контракт, залежить від того, до якої кате­горії відноситься працівник. Якщо це керівник державного підприємства, то згідно з постановою Кабінету Міністрів України №203 для виникнення трудових відносин необхід­на наявність трьох юридичних фактів: підписання з ним контракту; узгодження з відповідним органом державної виконавчої влади; призначення на посаду. Якщо не буде хоча б одного з цих фактів, трудові відносини вважаються таки­ми, що не виникли. Для всіх інших працівників трудові відно­сини виникають з моменту підписання контракту, адже кон­тракт укладається власником особисто або уповноваженим ним органом. Контракт набирає чинності незалежно від того, чи був виданий наказ про зарахування на посаду.

Контракт — це передусім строковий трудовий договір. А строковий трудовий договір може автоматично трансформу­ватися в договір на невизначений термін, якщо трудові відно­сини фактично продовжуються. Тому, якщо трудові відноси­ни продовжуються і жодна зі сторін не вимагає їх припи­нення, трудовий договір перетворюється на звичайний без­строковий трудовий договір, а не на контракт на новий термін.

Якщо працівника, з яким укладено контракт, переведено на іншу роботу і сторони не досягли згоди про те, що тим самим змінюється зміст контракту, є підстави вважати, що його дія відносно до форми трудового договору припиняється. У відповідності з п. 9 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (наймі) на роботу контракт може бути змінений за згодою сторін, укладеній у письмовій формі (Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій цивільних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - №8. - С. 213).

Як правило, законодавство не встановлює ні мінімальних, ні максимальних термінів для контракту. Питання терміну вирішується за угодою сторін контракту. Але для керівників державних підприємств контракти можуть укладатися термі­ном від 1 до 5 років, а для керівників, наукових, творчих та інших співробітників національного закладу (установи) Украї­ни — від 1 до 7 років.

Змістом контракту є взаємні зобов'язання сторін.


Популярні роботи

Останні реферети