Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Види трудового договору в Україні - Страница 3

Индекс материала
Реферат на тему: Види трудового договору в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Дозвіл видається Державним центром зайнятості Міністер­ства праці і соціальної політики України або, за його дору­ченням, обласними центрами зайнятості.

Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які будуть проходити професійне навчання або підвищувати кваліфікацію із залученням їх до роботи (ста­жування), направлених закордонними роботодавцями в Україну для виконання певного об'єму робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими й іноземни­ми суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на праце­влаштування є основою для видачі іноземному громадяни­нові візи на в'їзд в Україну.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним гро­мадянам, які постійно проживають в Україні, та іншим іно­земцям у випадках, передбачених законами та Міжнародни­ми договорами України.

Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений, але максимальний термін безперервного пере­бування іноземця в Україні на підставі дозволів на праце­влаштування не може перевищувати 4 роки. Після перерви не менше 6 місяців процедура може бути повторена.

Роботодавець протягом 3 днів з моменту початку та при­пинення роботи іноземцем зобов'язаний письмово повідо­мити про це в Республіканський центр зайнятості.

У рамках СНД державами було укладено ряд угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 p. 12 держав-учасниць, в тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудяших-мігрантів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування працівників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних підста­вах займаються оплачуваною діяльністю в країні працевлаш­тування, встановлює сторона працевлаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна зі сторін визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, документи про присвоєння звань, розряду, кваліфі­кації та інші необхідні документи і завірений у встановле­ному порядку на території сторони виїзду переклад їх на державну мову або на російську мову.

Трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), який вручається працівнику до виїз­ду на роботу. У трудовому договорі (контракті) повинні місти­тися всі основні реквізити роботодавця і працівника, про­фесійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці та її оплату, тривалість робочого дня і відпо­чинку, умови мешкання, а також термін дії трудового дого­вору, умови його розірвання, порядок відшкодування транс­портних витрат. Якщо трудовий договір розірвано в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності, або штату, працівників, то на працівника-мігранта розповсюджуються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони праце­влаштування. У такому випадку працівник підлягає повер­ненню у бік виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного робо­тодавця (наймача) до іншого.

Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхуван­ня і соціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціальною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 p. і двосторонніми угодами) законодавством сторони праце­влаштування.

Трудовий стаж, в тому числі на пільгових умовах і за спеціальністю, взаємно визнається сторонами.

У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому дові­дку або інший документ, який містить дані про тривалість роботи і заробітну плату помісячне.

У разі смерті працівника роботодавець (наймач) органі­зовує перевезення тіла й особистого майна померлого на те­риторію сторони виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати, інформує дипломатичне або консульське представництво цієї сторони з наданням матеріалів про факт смерті (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соці­альної політики України. — 1995. — №8).

Подібного роду двосторонні угоди були укладені Украї­ною з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Респуб­лікою Молдовою та іншими державами.

Трудовий договір про сумісництво

Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укла­дення трудового договору на одному або одночасно на де­кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інакше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної робо­ти час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної осо­би) за наймом.

Правове регулювання роботи за сумісництвом на дер­жавних підприємствах здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 p. №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (ЗП України. - 1993. - №9. - Ст. 184), а та­кож Положенням про умови роботи за сумісництвом праців­ників державних підприємств, установ і організацій, затвер­дженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1996 p. (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністер­ства праці та соціальної політики України. — 1993. — №8). Новий правовий режим роботи за сумісництвом більше відпо­відає ринковим відносинам і значно розширює права учас­ників трудових відносин.

Для роботи за сумісництвом згоди власника за основ­ним місцем роботи не потрібно. Разом з тим керівники дер­жавних підприємств, установ і організацій спільно з проф­спілковим комітетом можуть встановлювати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зай­нятих на важких, шкідливих і небезпечних роботах, додатко­ва робота яких може привести до несприятливих наслідків для стану їх здоров'я і безпеки виробництва. Обмеження поширюються також на осіб до 18 років і вагітних жінок. Не мають права працювати за сумісництвом керівники держав­них підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, їх заступники, за винят­ком наукової, викладацької і творчої діяльності.

При наймі на роботу за сумісництвом на інше підприєм­ство, в установу, організацію працівник зобов'язаний пред'яви­ти власнику або уповноваженому ним органу паспорт. При прийомі на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від праців­ника пред'явлення диплома або іншого документа про отри­ману освіту або професійну підготовку.

Оплата праці сумісників здійснюється за фактично вико­нану роботу. За загальним правилом отримана за роботу за сумісництвом заробітна плата не враховується при обчис­ленні середнього заробітку по основній роботі. Однак з цьо­го правила є винятки. Так заробітна плата на всіх місцях роботи враховується при обчисленні середнього заробітку вчителям і викладачам всіх навчально-освітніх і вищих на­вчальних закладів, педагогічним працівникам навчально-ви­ховних закладів; медичним і фармацевтичним працівникам сестрам милосердя організацій Червоного Хреста і Червоного Півмісяця України.

Донедавна в законодавстві не було обмежень стосовне норм робочого часу при роботі за сумісництвом. Однак по становою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 p. №1033 "Про заходи пс залученню додаткових надходжень до бюджету і підвищенню ефективності витрачання бюджетних коштів для забезпечення фінансування соціальних виплат населенню" викладений в новій редакції п. 2 постанови Кабінету Міністрі) України від 3 квітня 1993 р. "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" Передбачено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати 4 годин в день і повного робочого дня у вихід ний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячно норми робочого часу. Видається, уряд України припустився помилки, встановивши такі обмеження для державних підприємств. Вони не відповідають ринковим принципам, спрямованим на розширення господарської самостійності суб'єкті] трудових відносин. Всі економічні реформи, що проводились за часів СРСР, розпочиналися з розширення прав підприємств а через невеликий проміжок часу неодмінно встановлювались обмеження, і це було кінцем реформ. З цього приводу цікаво навести приклад щодо нормування робочого часу у Великобританії, з якого видно, що розуміється під роботою, і які права мають роботодавець і працівник. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, у 1980 році було підписано контракт, який передбачав найнасиченіший робочий тиждень. Лікар Пол Ашот, 32 років, анестезіолог — реєстратор Головного госпіталю Біркенхеда, зобов'язався працювати по 142 години на тиж­день. В середньому для сну залишалося 3 години 42 хвили­ни 51 секунда на день. Ще один з докторів підписав кон­тракт на роботу протягом 110 годин на тиждень або чергуван­ня на 148 годин. З другого боку, деякі контракти для універ­ситетських лекторів на повній ставці передбачають 3-годин-ний тиждень або 72-годинний рік, що триває 24 тижні (Книга рекордов Гиннеса.1988: Пер. с англ. — М.: Сов. Россия, 1989. — С. 177). Очевидно, питання використання робочого часу повинні повністю знаходитись у компетенції роботодавця, і саме ринкові умови врешті повинні пояснити, що головним у роботі є не кількість відроблених годин, а якість роботи та її результати.

Слід звернути увагу на те, що постанова Кабінету Мініс­трів України №245 стосується лише підприємств, установ і організацій державної форми власності. На підприємствах інших форм власності такі обмеження не застосовуються.

Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночас­но з відпусткою за основним місцем роботи на загальних підставах. Відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпуст­ки" щорічні відпустки повної тривалості до закінчення 6-місячного терміну безперервної роботи в перший рік ро­боти на даному підприємстві за бажанням працівника нада­ються, в тому числі сумісникам, одночасно з відпусткою за основним місцем роботи. Відпустка на роботі за сумісницт­вом також оплачується.

Звільнення з роботи за сумісництвом проводиться на підставах, передбачених КЗпП України, а також у разі прий­няття працівника, що не є сумісником, або встановлення об­меження сумісництва в зв'язку з особливими умовами і режимом праці без виплати вихідної допомоги (п. 8 Поло­ження про умови роботи за сумісництвом працівників дер­жавних підприємств, установ, організацій).


Популярні роботи

Останні реферети