Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Етногенез українського народу - Страница 2

Индекс материала
Реферат на тему: Етногенез українського народу
Страница 2
Днем народження цих започаткованих колоніальною експансією імперій молодих народів вважається момент набуття відповідними колоніями незалежності від метрополії. Останнє не стосується народів, які були підкорені імперією вже сформованими, а після її розпаду повернули собі втрачену незалежність. Так на варварській периферії Римської імперії виникла група молодих романських етносів, тоді як Греція та Єгипет у складі тієї ж імперії не романізувалися, а зберегли своє етнічне обличчя і після її розпаду.

Аналогічні закони етнокультурного розвитку діяли близько тисячі років тому і на теренах середньовічної імперії Київська Русь. Як стародавній Рим романізував свої варварські провінції, так і княжий Київ русифікував (від Русь, а не Росія) балтські та фінські племена півночі Східної Європи. Як на руїнах Римської імперії постала сім'я молодих романських етносів, так після розпаду імперії Русь у середині ХІІ ст. від праукраїнської імперії відгалузилися і почали самостійне історичне життя молоді східнослов'янські етноси - білоруси, псково-новгородці, росіяни.

З середини ХІІ ст. розпочалася їхня боротьба за незалежність з праукраїнською метрополією, уособлюваною княжим Києвом. Коаліціюі Новгорода, Полоцька, Смоленська за відокремлення від Києва очолили Володимиро-Суздальські князі. Саме в цей виник тісний антикиївський союз останніх з половцями, що, на думку П.Струве, завдав смертельного удару Києву і призвів до розпаду єдиної держави на окремі князівства в середині ХІІ ст.

Започаткований Юрієм Долгоруким антикиївський курс продовжили його сини - Андрій Боголюбський та Всеволод Юрійович. Вони були організаторами та натхненниками руйнівних нападів на Київ 1169 та 1203рр. Після них столиця Русі остаточно втратила військово-політичний контроль над територією імперії. Почалася доба так званої феодальної роздрібненості, суттю якої є політична незалежність молодих білоруського, псково-новгородського та російського етносів від української метрополії.

Таким чином, науці відомо не три, а чотири східнослов'янські народи, з яких українці найстарші. Білоруський, псково-новгородський та російський етноси фактично виникли як відгалуження від українського, і сталося це не пізніше середини XII ст., тобто майже за сто років до приходу татар. Простежується два головні етапи впливу праукраїнців на формування інших східнослов'янських народів. Розселення праукраїнської людності у V-IХ ст. з територій між Середнім Подніпров'ям і Карпатами на північ призвело до постання в лісовій зоні Східної Європи своєрідного слов'яно-балто-фінського етнокультурного субстрату. Саме на ньому в Х-ХП ст. під потужним культурним, мовним, адміністративним впливом праукраїнської Київської метрополії завершилася початкова фаза формування білорусів, псково-новгородців та росіян.

У процесі колонізації балтських та фінських земель праукраїнці зазнали суттєвого впливу місцевого неслов'янського населення, що відчутно змінило код їхнього етнокультурного комплексу і призвело до постання окремих, хоч і споріднених східнослов'янських етносів. Етнічна специфіка українців, білорусів, росіян пояснюється також своєрідністю подальшого історичного шляху, пройденого кожним з цих народів до їх підкорення Російською імперією.

Внаслідок експансії Московського князівства на захід у XV-XVI ст. псково-новгородці були асимільовані росіянами. Оскільки російський етнос посідав впродовж останніх століть панівне місце у Східній Європі, історія Російської імперії подавалася як історія всіх народів регіону. Тому час формування основ російського культурного комплексу екстраполювали на історію найближчих сусідів, в тому числі українців, які почали формуватися значно раніше за росіян.

Таким чином, українці, як і переважна більшість великих етносів помірної зони Європи в і межах безпосереднього впливу греко-римської цивілізації, зародилися в середині І тис. н.е. Безперервність етнокультурного розвитку на теренах прабатьківщини українців між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям простежується від населення празької культури V-VІІ ст. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в усіх напрямках започаткувало в VI-IX ст. південну, західну та східну гілки слов'янства.

Провідні фахівці з історії української мови дійшли висновку, що розпад слов'янської прамови стався саме в VI-VII ст. в процесі розселення слов'ян з їхньої прабатьківщини між Східними Карпатами та Прип'яттю. Окремі слов'янські мови своїм корінням пов'язані з діалектами прамови, якою розмовляло слов'янство на згаданій прабатьківщині до його розселення на південь, захід та північ .

Інакше кажучи, багато слов'янських народів фактично є відгалуженнями від праукраїнськоуго етнокультурного дерева, яке протягом 1,5 тис. років безперервно розвивалося між Прип'яттю та Карпатами. Українці є прямими етнокультурними спадкоємцями склавинів Північно-Західної України та їхніх нащадків волинян, деревлян, бужан, полян, тиверців, уличів, частково сіверян, археологічним відповідником яких є лука-райковецька культура . Саме на цьому підґрунті в Х ст. постала перша українська держава Київська Русь.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Баран В.Д, Козак Д.Н., Терпиловський Р.В. Походження слов'ян. - К. 1991

2. Брайчевський М. Вступ до історичної науки.

3. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології. - К.: Мистецтво, 1995, - 336 с.: іл.

4. Залізняк Л. Етногенез українців // "Філософія Історія Політологія", - К.: Генеза, №1(3)95.

5. Залізняк Л.Л. Нариси стародавньої історії України. - К.: Абрис, 1994. 256 с.: іл.

6. Залізняк Л. Якого ми кореня? // "Вечірній Київ", №31 (15412) - 16 лютого 1996 р.

7. Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. - К.: Фенікс, 1994.

 

 

Етногенез українського народу



Популярні роботи

Останні реферети