Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Інфляція і її соціально-економічні наслідки в Україні - Страница 2

Индекс материала
Реферат на тему: Інфляція і її соціально-економічні наслідки в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
При цьому щорічний темп інфляції виморюється як правило однозначним числом. Помірна інфляція с типовою сьогодні для більшості економічно розвинутих країн.

Þ галопуюча інфляція, – при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200 % в рік, є вже серйозною проблемою для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів і угод.

Þ гіперінфляція, – цей різновид інфляції має місце, коли ціни зростають на тисячу, мільйон чи мільярд процентів за рік. Аналіз виявляє декілька характерних рис гiперiнфляцiї.

По-перше, реальний попит на гроші, вимірюваний як відношення запасу грошей до рівня цін, падає дуже різко.

По-друге, відносні ціни стають дуже нестабільними. За нормальних умов зарплатня робітника майже не змінюється (менш ніж на 1 % в місяць). В умовах гiперiнфляцiї реальна заробітна платня може знижуватись в середньому на третину протягом одного місяця. Дуже відчутним с вплив гiперiнфляцiї на розподіл багатства. Знецінення грошей руйнує заощадження населення, підриваючи економічну свободу суспільства. Ці інтенсивні коливання у відносних цінах i реальній зарплатні, збіднення населення ілюструють головну втрату від інфляції. На щастя, гiперiнфляцiя трапляється досить рідко. Вона має місце переважно під час війни чи в періоди, що йдуть за війнами i революціями. Гiперiнфляцiя сучасного періоду характерна для країн, що здійснювали революційний перехід від соціалізму до ринкової економіки.

4. наслідки інфляції

4.1. Соцiально-економiчнi наслідки інфляції

Наслідки інфляції різноманітні, суперечливі і полягають у наступному:

По–перше, вона приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним та не піддающимся прогнозуванню образом.

Кошти перерозподіляються від приватного сектора (фірми, домогосподарства) до держави. Дефіцит державного бюджету, що є одним з факторів інфляції, покривається через інфляційний податок. Його сплачують усі власники реальних грошових залишків. Сплачується він автоматично, оскільки грошовий капітал знецінюється під час інфляції. Інфляційний податок показує зниження вартості реальних грошових залишків.

Інший канал перерозподілу доходів на користь держави виникає з монопольного права друкувати гроші. Різниця між сумою номіналів додатково випущених банкнот і витратами на їхнє друкування називається сеньйоражем. Він дорівнює кількості реальних ресурсів, що може одержати держава на надруковані гроші. Сеньйораж дорівнює інфляційному податку, коли населення підтримує постійною реальну вартість своїх грошових залишків.

Особи, що мають фіксовані доходи, несуть утрати від інфляції в результаті зниження реальних доходів. Групи, що одержують індексовані доходи, захищені від інфляції настільки, наскільки система індексації доходів дозволяє їм зберегти реальний заробіток. Продавці товарів і ресурсів, що займають монопольне положення на ринку, можуть збільшити свій реальний доход.

Зрозуміло, що чим неочікуваніше, швидше і не збалансованіше по відношенню друг до друга ростуть ціни, тим краще для одних і гірше для інших. Приміром, якщо колективний договір вже укладений на 5 років вперед і, причому, без належного урахування можливості різкого росту цін (а таке трапляється), то робітники можуть програти, якщо ціни раптом різко, зненацька і незбалансована зростуть. Постраждає і підприємець, якщо, у свою чергу, ціни саме на його товар виростуть менше в порівнянні з цінами інших, тобто незбалансовано. Інший же підприємець виграє за умови, що його ціни виросли відносно швидше і т.д.

Власники реальних активів (нерухомості, антикваріату, витворів мистецтва, коштовностей і т.п.) найбільш захищені від інфляції, оскільки ріст цін на ці товари обганяє загальний рівень інфляції в країні.

При незмінній процентній ставці в результаті несподіваної інфляції завжди програють кредитори і виграють позичальники.

Це виникає через вiдмiнностi у активах i пасивах, якими володіють люди. Для індивіда, що отримав позику i мас вносити по ній щорічний (або щомісячний) платіж згідно зі ставкою проценту, інфляція фактично є моментом позитивним. Наприклад, позичено 100000 грн. для купівлі будинку i щорічні платежі по закладній становлять 10000 грн. У разі підвищення цін у 2 рази, тобто наявності інфляції, платежі по закладній ніяк не зміняться i будуть становити тi ж самі 10000 грн. за рік, хоча кількість благ, що можна придбати на цю суму зменшиться вдвічі[1].

Боржник при цьому тільки виграє, оскільки реальний процент за використання капіталу зменшився наполовину.

В цілому непередбачена інфляція перерозподіляє багатство від кредиторів до боржників, а непередбачене зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Інфляція c головним чинником, що впливає на відсоткові ставки, оскільки під її дією змінюється купівельна спроможність грошових одиниць i зменшується реальна прибутковість інвестицій.

Намагаючись зменшити втрати, банки підвищують ставку позичкового відсотка. Це у свою чергу зменшує обсяг інвестицій у виробництво. Збереження такої ситуації в довгостроковому аспекті приведе до скорочення реального обсягу ВНП і прискоренню інфляції.

При прогресивній системі оподатковування інфляція сприяє підвищеному вилученню засобів у домогосподарств. Оскільки інфляція приводить до знецінення нагромаджень у грошовій формі, то здійснюється перерозподіл накопичених доходів від старих до молодих членів суспільства.

По–друге, високі темпи інфляції і різкі зміни структури цін ускладнюють планування (особливо довгострокове) фірм і домогосподарств. У результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бізнесу.

Платою за це є ріст процентної ставки і прибутку. Інвестиції починають носити короткостроковий характер, знижується частка капітального будівництва в загальному обсязі інвестицій і підвищується питома вага спекулятивних операцій. У майбутньому це може привести до зниження добробуту нації і зайнятості.

Нестабільність і недостатність економічної інформації, що заважають складанню бізнес-планів. Ціни є головний індикатор ринкової економіки. Цінова інформація – головна для бізнесу. У ході ж інфляції ціни постійно міняються, продавці і покупці товарів усі частіше помиляються у виборі оптимальної ціни. Падає впевненість у майбутніх доходах, населення втрачає економічні стимули, знижується активність бізнесу.

Яскраву аналогію проводить П. Самуэльсон: припустимо, що ваш телефонний номер щороку росте (назвемо це «інфляція телефонного номера»). Представте, які незручності заподіяв би вам подібний ріст номерів найважливіших для вас телефонних абонентів, посилений стрибкоподібною і непередбаченою зміною номера телефону самої довідкової служби. Отже, непередбаченими стрибками міняються потрібні вам телефони, так до того ж ще міняється по невідомих законах телефон довідкової служби АТС. У такий же спосіб, у силу відсутності якісної інформації про ціни, підсилюється дезорієнтація суб'єктів ринкового господарства, знижується ефективність розміщення економічних ресурсів. У підприємств зростають витрати, зв'язані з потребою адаптуватися до постійних змін, заздалегідь готуватися до безлічі сценаріїв економіки завтрашнього дня.

По–третє, зменшується політична стабільність суспільства, зростає соціальна напруженість. Висока інфляція сприяє переходу до нової структури суспільства. Наслідок інфляції позначається через податкову систему. У такій ситуації прогресивне оподатковування в міру росту інфляції автоматично всі частіше зараховує різні соціальні групи і види бізнесу в усі більш заможні чи дохідні, не розбираючи: чи зріс доход чи реально тільки номінально. Це дозволяє уряду збирати зростаючу суму податків навіть без прийняття нових податкових законів і ставок. Відношення бізнесу і населення до уряду, природно, погіршується. Про небезпеку подібної схованої державної конфіскації коштів писав ще Дж. Койне в 30-х роках XX століття.

Природно, що промислово розвиті країни Заходу проводять індексацію податкових законів з урахуванням темпу інфляції. Подібна індексація, на жаль, мало ефективна, тому що в силу незбалансованого росту цін відбувається перерозподіл багатства, підсилюється відрив номінального значення доходу від реального, причому в різних груп бізнесу і населення по-різному, у різний час і з різною швидкістю. Єдина індексація не може уловити подібних нюансів, вона оцінює всі доходи переважно формально, по номіналі. Для США, приміром, отриманий банкірами (1984 р.) 10 % доход на авансований капітал (процентна ставка) не є реальний доход, а лише плата за інфляцію. Темп росту цін у 1984 р. був саме близько 10 %. Податкова система цього не може гнучко врахувати.

По–четверте, відносно більш високі темпи росту цін у «відкритому» секторі економіки приводять до зниження конкурентноздатності національних товарів. Результатом буде збільшення імпорту і зменшення експорту, ріст безробіття і руйнування товаровиробників.

По–п'яте, зростає попит на більш стабільну іноземну валюту. Збільшуються витік капіталів за кордон, спекуляції на валютному ринку, що у свою чергу прискорює ріст цін.

По–шосте, знижується реальна вартість заощаджень, накопичених у грошовій формі, підвищується попит на реальні активи. У результаті ціни на ці товари ростуть швидше, ніж змінюється загальний рівень цін. Прискорення інфляції підстьобує ріст попиту в економіці, приводить до утечі від грошей. Фірмам і домогосподарствам приходиться здійснювати додаткові витрати на покупку реальних активів.

По–сьоме, змінюється структура, і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної і монетарної політики звужуються. Зростають бюджетний дефіцит і державний борг. Запускається механізм їхнього відтворення. Часто уряди не змінюють реальної вартості своїх програм, що фактично скорочуються, коли ціни зростають. Це відбувається частково тому, що більшість трансфертних програм не індексовані в залежності від зростання рівня цін. Деякі види державних закупок можуть «проходити» по статтях бюджету у номінальному розмирі. Такий стан речей призводить до того, що номінальні витрати будуть менш за необхідні при зростанні рівня цін, так що реальні витрати будуть зменшуватись.

Iншi наслідки: зростають цiни на товари та послуги, що купує держава у рамках соціальних програм. Тоді, наприклад, урядові витрати на медицину можуть зменшуватись у реальному вираженні, якщо уряд є неспроможним збільшувати бюджет відповідно до зростання витрат на медичне обслуговування.

У регульованих державою галузях інколи виявляється, що прохання підвищення ціни товарів переглядаються рідше і довше, ніж у приватному секторі. В умовах інфляції кожне підвищення своїх цін держпідприємства змушені обґрунтовувати, одержувати на цей дозвіл усіх вищестоящих організацій.


Популярні роботи

Останні реферети