Центральна Всеукраїнська 

Онлайн Бібліотека

Українські Реферати


Реферат на тему: Інфляція і її соціально-економічні наслідки в Україні - Страница 5

Индекс материала
Реферат на тему: Інфляція і її соціально-економічні наслідки в Україні
Страница 2
Страница 3
Страница 4
Страница 5
Страница 6
Страница 7
/p>

За даними Кабінету Міністрів України у 1994 – 1995 рр. інфляція в Україні приблизно на 86 % визначалась збільшенням обсягів грошової маси і швидкіс­тю її обігу та на 14 % – зниженням обсягів виробництва . Насправді цей вплив є більш багатобічним і глибоким. Він діє також через співвідношення попиту і пропозиції, експорту й імпорту, валютний курс тощо.

Серед чинників та факторів інфляції в українській економіці слід назвати наступні:

· невиважена первинна емісія;

· структурні перекоси у матеріальному виробництві та ціновій політиці;

· затратність економіки та непродуктивні витрати окремих виробництв;

· значна руйнація товаропродукуючої сфери та неефективність безготівкової системи розрахунків;

· від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі та неконтрольований експорт;

· доларизація економіки.

Швидке поглиблення інфляції від прихованої до гіперінфляції протягом 1991 – 1993 рр., було зумовлено, з одного боку, вкрай незадовіль­ною структурою виробництва, його низькою ефективністю, падінням темпів росту, а потім і абсолютних обсягів виробництва, а з іншого – нарощуванням дефіциту державного бюджету із зменшенням надходження доходів та збере­женням на попередньому рівні або зростанні державних витрат. Результатом цього стала безперервна емісія, а річні темпи інфляції становили:

· у 1992 році – 1308,0 %;

· у 1993 році – 4834,9 %;

· у 1994 році – 992,0 %;

· у 1995 році – 253,5 %

Безперечно, вищезгадані, зростаючий попит та витрати виробництва, є чинниками інфляції в Україні. Пороте цікаво подивитись яким саме чином і на яких часових проміжках впливали вони на розвиток інфляційних процесів.

Подивимося на розвиток української економіки протягом 1991 – 1995 років через призму класичних чинників інфляції. Найбільш високі темпи інфляції в Україні припадають на 1993 р., коли ціни зросли за рік у 102,6 разів при середньомісячному рівні інфляції 47,1 % (типова гіперінфляція).

Треба одразу ж зазначити, що погляди різних економістів на проблему розвитку та причин інфляції в Україні не однозначні. Одні основною причиною інфляційних процесів 1991 – 1993 рр. називають дію зовнішніх факторів, зокрема різке зростання цін на енергоносії (з 1991 по 1994 рр. ціни на нафту зросли у 146 тис. разів, на газ – у 64,2 тис. раза. Внутрішні українські ціни на вугілля за цей період зросли в 90,7 тис. разів). Відповідно вони вважають, що початковою для нашої економіки була інфляція витрат, бо періодичне випереджаюче підвищення цін на енергоносії було імпульсом для загального зростання цін та інфляції. Підвищення підприємствами цін на власну продукцію з метою покриття зростаючих витрат давало поштовх для подальшого розвитку інфляційних процесів. Незважаючи на зростаючу грошову емісію, виникла нестача оборотних засобів підприємств для розрахунків зі своїми постачальниками («криза неплатежів» – за даними СБРР за 1992 р. неплатежі в Україні становили 40 % загального ВВП) та видачі заробітної платні. Склалася типова кумулятивна інфляційна спіраль «зарплата – ціни»: ріст цін веде до збільшення витрат, що вимагало збільшення грошової маси і нового витка росту цін. Таким чином прослідковувалось переплетіння інфляції витрат та попиту.

5.1.2 «Шок пропозиції» та залежність від зовнішніх енергоносіїв

Серед факторів інфляції в Україні неможливо не назвати «шок пропозиції» – різке зростання світових цін, зокрема на енергоносії, сировину, комплектуючі.

Україна як країна з гіпертрофованою економічною системою (надмірна частка базових галузей, незначна частка виробництва, що безпосередньо працює на споживчий ринок, і відповідно залежність від постачання паливних та сировинних матеріалів), що пережила тяжкі процеси політичної та суспільної трансформації, пала жертвою різкого коливання цін на енергоносії.

Порушення постачання енергоносіїв в Україну, її енергозалежність від зовнішніх надходжень нафти та газу, передусім, з Росії та Туркменістану призвели до зростання цін на енергоресурси на внутрішньому ринку та до зростання зовнішньої заборгованості. Так, станом на 1 січня 1994 року кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При цьому заборгованість перед Росією становила 79,3 % і була найбільшою. Проти 1993 року значно зріс борг Туркменістану. Станом на 1 жовтня 1995 року кредиторська заборгованість України переважала заборгованість дебіторів на 22,6 трлн. крб. Заборгованість перед Росією становила 87,7 % (перед Туркме­ністаном – 10,6 %) і залишалась знову ж таки найбільшою серед інших креди­торів. Станом на 1 жовтня 1995 року основними статтями імпорту України були газ, нафта та продукти її переробки, паливо мінеральне, їх питома вага становила 54,8 % від загального обсягу імпорту, у тому числі газ природний- 31,9 %.

Залежність України від зовнішнього постачання енергоносіїв підвищується внаслідок поглиблення дефіциту власних енергетичних ресурсів. В Україні станом на 1 жовтня 1995 року зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів проти відповідного періоду 1994 року становило:

· електроенергії – 8,0 %;

· нафти, включаючи газ конденсат – 5,8 %;

· вугілля – 7,7 %.

5.1.3 Невиважена грошова емісія

Інфляція попиту генерується шляхом швидшого зростання по­питу над пропозицією. Факторами інфляції попиту можуть бути: підвищення виробничого і споживчого попиту внаслідок збільшання обсягів державного фінансування виробництва, соціальних видатків; заробітної плати. Все це призводить до підвищення сукупного попиту в економіці. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, то зростання попиту компенсується підвищенням рівня цін. Рівень інфляції зросте.

Додаткова емісія з боку держави веде до утворення так зв. «інфляційного розриву» (М. Фрідмен): якщо в економіку викидається певна сума грошей, не забезпечених товаром, то цей розрив компенсується ростом цін і відповідно посиленням інфляції. За повідомленням Міністерства статистики України, «емісія грошей за 1993 рік збільшилася у 25 разів і становила 123 трлн. карбованців, у тому числі за четвертий квартал – 7,5 трлн. крб., а лише за грудень – 3,8 трлн. крб».

Збільшення суми незабезпеченних товарною масою грошей в українській еко­номіці було пов’язане з покриттям готівкового попиту, бюджетними дотаціями, кредитуванням виробників та споживачів (включаючи і явних банкрутів). Тільки у першому кварталі 1993 р. для підтримки АПК було надано майже 1 трлн. крб. пільгових кредитів та 3 трлн. крб. фінансової допомоги. Протягом 1993 р. монетарна маса збільшилась 3 26 до 47,2 трлн. крб., тобто у 1,8 разів.

Авторитет українських купоно-карбованців, випущених на початку 1992р. замість російського рубля, було підірвано. Адже в 1992 р. після введення в обіг купоно-карбованця його неофіційний курс до російського рубля стано­вив 1 : 10. Це було зумовлено тим, що в обігу була мала кількість карбованців, їх висока купівельна спроможність сприяла нагромадженню останніх. За січень- лютий 1993 року в обіг було випущено 43,0 млрд, крб. За той же період до кас банків надійшло лише 21,0 млрд. крб. Виникла потреба у готівкових гро­шах для сплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Це питання було вирішено шляхом додаткової еміси грошей.

Грошові емісії в українській економіці 1992 – 1993 рр. були інфляційним фактором ще й тому, що сприяли падінню валютного курсу національної гро­шової одиниці відносно іноземних валют. Це, у свою чергу, призвело до того що український карбованець не виконував класичних грошових функцій. Більш сильна іноземна валюта витісняла національні гроші. В економіці панували бартерні операції.

5.1.4 Перехід від експансійної до рестрикційної політики

Гіпервисокі темпи інфляції у 1993 році, яка супроводжувалася падінням об­сягів виробництва, товарообороту, капітальних вкладень, погіршенням стану державних фінансів тощо, призвели до кризи грошово-кредитної системи Ук­раїни.

Виконуючи функції Центрального банку держави Національний банк Ук­раїни має спрямовувати свої дії на регулювання обсягів грошової маси в обігу, сталості національної валюти, обсягів кредитування, рівня процентних ставок. Саме ці моменти становлять суть грошово-кредитного регулювання макроекономічного стану держави.

До 1993 р. держава керувалася експансивною фіскальною політикою (політика підвищення сукупного попиту шляхом збільшення державних витрат та зменшення чистого обсягу податкових надходжень), що включала:

пряме державне регулювання цін на вугілля, газ, електроенергію, контроль за формуванням цін на нафтопродукти, що реалізовувались на території України;

підтримку АПК шляхом пільгових тарифів на електроенергію, пальне, газ;

жорстке встановлення граничних рівнів рентабельності та торгівельних надбавок на продукти харчування та ліки;

встановлення транспортних тарифів на перевезення продовольчих товарів, преси, ін.

зниження цін та тарифів на ряд товарів та послуг для населення (паливо, житлово-комунальні послуги, тощо) за рахунок державних дотацій.

Надмірний рівень інфляції у 1993 р. змусив уряд та НБУ докорінно змінити свою політику. Грошово-кредитну політику було змінено з експансійної на жорстку рестрикційну. У 1994 році монетарна політикаНБУбудувалася, орієнтуючись на приборкання інфляції.

Ще наприкінці 1993 року було запроваджено ряд заходів по стримуванню зростання грошової маси в обігу. Якщо у IV кварталі 1993 року середньомісячні темпи інфляції становили 66,4 %, то в І кварталі 1994 року темпи інфляції було знижено до 12,4 %, а в II кварталі — до 5,0 %.

У 1995 році темпи інфляції продовжували знижуватися з 21,2 % у січні до 4,6 % у серпні з традиційним для України осіннім підвищенням у вересні до 14,1 % та 9,1 % у жовтні. За десять місяців 1995 року індекс інфляції склав 253,5 %. При цьому продовольчі товари подорожчали у 2,2 раза або 218,1 %, непродовольчі товари — у 3 раза або 203,6 %. Платні послуги зросли у 5,5 раза або 549,8 %.

Зниження темпів інфляції створило підставу до зменшення облікової ставки НБУ, що теж є одним з інструментів грошово-кредитної політики. Незважаючи на те, що вже в січні 1994 року рівень інфляції істотно знизився (з 90,8 % у грудні 1993 року, до 19,2 % в січні 1994 року), НБУ утримував облікову ставку на рівні 20,0 % на місяць з середини 1993 року. Починаючи з січня 1994 року, рівень позичкового процента набув позитивного значення, яке зберігалося до жовтня 1994 року. Нарешті, з лютого 1994 року позитивного значення набув і рівень депозитного процента, що стимулювало прискорене зростання депозитних вкладів: за перші три квартали вони зросли більш як у 4,3 раза.


Популярні роботи

Останні реферети